ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ПОЛЬЩА: БЕЗ УКРАЇНЦІВ ВРОЖАЙ ПРОПАДЕ
Польська преса все частіше повідомляє про те, що візові труднощі українських гастарбайтерів можуть стати причиною значних втрат урожаю. Зазвичай, наші заробітчани приїжджають навесні, коли починаються польові роботи, або коли треба збирати садовину. Українські робітники стали невід’ємним елементом польського сільського краєвиду. Але цьогоріч через посилення контролю на кордоні багато хто до Польщі не приїхав. Українці не зароблять, але й фермери також втратять.

Якось над одним селом у Груєцькому повіті почав кружляти гелікоптер. Із полів і садів почали втікати десятки людей. Налякані українці думали, що це робить перевірку Охорона кордону. Тим часом з гелікоптера вийшов тодішній президент Александер Квасьнєвський і кавалькада автомобілів вирушила до урядової резиденції.
Початок сезону в овочевих і садових господарствах понад десять років виглядав у Польщі однаково: сільгоспвиробники телефонували до посередника в Україні.
«Досить було сказати, що треба десять осіб для збирання огірків. «Бусик» із України приїжджав прямо до замовника під хату. Якщо якийсь робітник хильнув зайву чарчину, достатньо одного дзвоника: «Забери його назад, треба іншого». Проте у цьому сезоні зовсім інакше. Всі мої колеги чули від українських посередників одне і те саме: «Нема жодної можливості». Посередники не можуть проїхати через кордон, а що говорити про робітників!»,— розповідає пан Петро, садівник з-під Груйця.
Цей рік важкий не стільки через посуху, як дефіцит робочих рук. Розчаровані фермери дали оголошення у кількох воєводських управліннях зайнятості. Пан Петро продовжує: «Сьогодні мені зателефонували кілька осіб. Жінка з околиць Радома поставила умову: «Не хочу залишатись без родини». Це означає, що фермер має щоденно її привозити, а ввечері відвозити додому. А це — сто кілометрів у один бік».

Між двома вогнями
«Було як на війні. Вони йшли на нас із двох сторін. Захоплювали всіх. Тільки кілька молодих хлопців перескочили через пліт»,— розповідає одна українка, котра терпляче очікує у центрі підваршавського Пясечно, на найбільшій на Мазовецькій землі нелегальній біржі праці. З одного боку стоять жінки, а з іншого — чоловіки. Вони чекають на авто, якими приїжджають власники теплиць і садів.
Пройшло лише три дні після великої облави Охорони кордону, тому атмосфера трохи нервова.
«Українці пережили велику невдачу. Одне подружжя взагалі було вперше у Польщі тільки два дні. Несподівано все завершилось»,— говорить Ірина, яка приїхала з-під Івано-Франківська. Коли жінок впихали у автобуси, багато хто плакав, прикордонники співчували їм, бо пам’ятали, як їхні батьки їздили на роботу до Німеччини.
Одна з українок розповідає: «Скільки заробиш за день? Щонайменше сорок злотих, але і вісімдесят можна заробити. Як з’явились перші полуниці, приїжджали господарі й на колінах просили допомогти у збиранні врожаю».

«Кримінальні» яблука
Садівники беруть на роботу поляків лише за крайньої потреби. Їм треба більше платити, а якщо це добрі працівники, то вони їдуть до Німеччини.
«Я зітхнула з полегшенням, коли два місяці тому з’явились мої українці. З ними у мене інше життя»,— зізнається власниця чималого саду пані Малгожата.
Бо поки до Груєцького повіту не приїхали українці, тут панував дрібний криміналітет. До роботи зголошувались рецидивісти, яких змушувало нове законодавство про обов’язкову працю. Часто була різанина. Та відколи у повіті українці, настало спокійне життя.

Недовіра зникла
Кожен господар пам’ятає свого «першого українця», взаємну недовіру і поступове її зникнення. «Першою з’явилась на шпильках і з макіяжем вчителька разом з чоловіком і сином. Вони були трохи здивовані дізнавшись, що на них чекає. Але були сповнені рішучості працювати. Відтоді через господарство пройшло багато українців. Був навіть офіцер із підводного атомного човна»,— говорить пан Петро. Він вважає українців добрими робітниками: вони вміють організувати справу набагато краще, ніж, скажімо, білоруси.
Пані Малгося говорить, що «українці охайні у побуті, а ще — господарі часто ходять в гості до українських робітників, які добре готують». Вони з українцями — як родина, каже фермер, показуючи фото.

Як удома
Тапчани і ліжка тісно стоять під стінами. У куті — кухонька і пластикова миска з помитим після обіду начинням, бетонна підлога чисто підметена і, попри тісноту, не видно розкиданих речей.
Опівдні українські працівники, як правило, повертаються з поля. Трохи раніше одна з жінок поспішає, щоб поставити на стіл суп. Коли приходить решта, підготовка обіду прискорюється. Кожен знає, що має робити. Як на конвеєрі — один миє, другий ріже, третій смажить картоплю. Кожна хвилина є цінною. Вони не хочуть втрачати часу, бо працюють на погодинній ставці.
Пані Малгося говорить: «Часом ми змушені стримувати їх. Вони хотіли б вставати о шостій і працювати якнайдовше, навіть до півночі. Українці самі собі обрали бригадира. Молода людина з вищою освітою, син лікаря і директора школи, організовує працю і сам працює на повну силу».
«Я даю завдання зібрати на завтра, скажімо, автофургон яблук і знаю, що вони це зроблять. Самі вирішують, чи працюватимуть до півночі, чи до одинадцятої, але наступного дня встануть о п’ятій»,— розповідає пані Малгося.
Віра приїжджає до господарства пані Малгосі шостий сезон. Вона розподіляє рік на три частини — три місяці в Австрії, три — у Польщі й півроку — вдома з тринадцятилітньою донькою у маленькому селі у центральній Україні. Їй пощастило заробити на житло, але продовжує приїжджати, бо не може знайти гідну працю вдома. Віра говорить: «Якщо вдасться пережити стрес на кордоні, далі все добре. Знаю, навіть як щось станеться, господарі допоможуть, навіть за потреби відвезуть у шпиталь».
Юрій у Польщі вперше, але почувається безпечно: «Я не боюсь тут нічого. До Росії ніколи не наважусь поїхати. Наші туди їздять, але працюють у жахливих умовах. Їх там ошукують і не платять за роботу, або рекет забирає зароблене навіть у потягу і людина без копійки повертається додому. Треба втікати і від російської міліції, яка найбільше грабує українців».

Посадовці зі здоровим глуздом
Колись українці, котрі працюють у господарстві пана Збишека, трохи розважилися. Випили кілька кухлів пива і сіли на велосипеди. Оскільки на них не було шоломів, поліція їх затримала. Панові Збишеку зателефонували: «Вони насправді працюють у вас? Тоді приїжджайте, бо як складемо протокол, треба буде їх депортувати, шкода людей». Поліція «закриває очі» на нелегальну працю українців. Правоохоронці лише просять господарів, аби вони повідомляли, що у них працюють іноземні громадяни. Контроль буває, але нечасто. Треба сказати, що місцеві посадовці керуються здоровим глуздом.
Власники овочевих і садівничих господарств одностайно говорять, що перевірки бувають лише за доносами. Тоді поліцейські насправді перевіряють, але без особливого зацікавлення. Якщо віза у порядку, власника господарства навіть поінформують, хто зробив на нього донос.
Із вікон оселі пана Петра, садівника з околиць Груйця, видно довгі ряди яблунь. Про сорт «Айдаред» він може говорити без кінця. Наприклад, яких гарних кольорів яблуко набирає і, що цікаво, тільки у Польщі. Садівники всієї Європи знають, що неповторну комбінацію цієї землі й клімату повторити важко.
Ентузіазм пана Петра зникає, і він стає похмурим, коли думає про те, що буде, коли «Айдаред» достигне. Він не мав такого щастя, як пані Малгося. У нього значно більше господарство і жоден з українських робітників не добрався до нього.
Пан Петро продовжує: «Нас заохочували до інвестицій. Ми купували холодильники і системи водопостачання. Щиро скажемо, у своїх розрахунках ми спирались на дешеву робочу силу. Тепер ці розрахунки руйнуються».
«Це табутована тема, але насправді, польські фрукти витримують конкуренцію на закордонних ринках завдяки дешевій робочій силі. Якщо у нас цього не буде — неминуча катастрофа. Будемо змушені обмежити виробництво, вирощувати дорогі сорти»,— говорить Яцек Прушковський з Польського союзу садівників.

Економічна розвідка
Українці не тільки працюють, а й аналізують організацію господарювання поляків, а потім у себе вдома організують подібні господарства.
У прикордонних Люблінському і Прикарпатському воєводствах процвітає обмін: праця на старі сільськогосподарські машини і реманент. Особливий попит мають автомати для викопування картоплі, косарки і снопов’язалки, а також борони й плуги.
Зустріч із Польщею для українців є приблизно тим самим, чим свого часу для поляків з малих містечок і сіл було ознайомлення із Західною Європою.
Пан Яцек Прушковський говорить: «Що купить українець, якщо трохи заробить? Очевидно, речі, які побачив у Польщі, часто нашого виробництва. А до привезених із Польщі сільськогосподарських машин мусить купити запасні частини. Це всім вигідно. Крім того, погляньмо на це з іншого боку, ми можемо допомогти Україні в інтеграції в Європу. Польські політики підтримали Майдан. Тепер треба робити наступні кроки».

За матеріалами польської преси Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• УРОКИ ҐРАССА: ЗІЗНАВАТИСЯ ТРЕБА ВЧАСНО

назад »»»