ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
СТАНДАРТИ Є. БУЛА Б РОБОТА
Мабуть, не треба нікого переконувати в тому, що коли людина має роботу, вона сама захищає себе соціально. Коли ж втрачає її, власне кажучи, втрачає все: засоби до існування, повагу оточуючих, упевненість у собі й у завтрашньому дні.

Розуміючи це, Головне управління праці й зайнятості КМДА чимало робить для формування й збереження трудового потенціалу міста, становлення та розвитку цивілізованого ринку праці. Що вдається? Які проблеми слід вирішити не тільки на рівні міста, а й держави, щоб безробіття не висіло дамокловим мечем над громадянами? На ці та деякі інші запитання нашого кореспондента відповідає начальник Головного управління праці й зайнятості КМДА Тетяна Кисільова.
— Тетяно Миколаївно, кажуть, що у Києві ситуація із зайнятістю — найкраща серед регіонів України. Розкажіть, будь ласка, про це докладніше.
— Протягом останніх років скорочення рівня безробіття, що залишається одним із найнижчих з-поміж регіонів України, зростання зайнятості в усіх сферах економічної діяльності є позитивним явищем у соціально-економічному житті міста, результатом політики його ефективного розвитку,— говорить пані Кисільова.— Столиця робить також значний внесок у сприяння зайнятості населення з інших регіонів держави, де спостерігається напруженість на ринку праці. Завдання та заходи, передбачені постановою Кабінету Міністрів № 744, виконуємо сповна. Створюємо нові робочі місця. Скажімо, за минулий рік їх додалось 83,7 тис.
До речі, рівень безробіття в Києві нижчий, ніж у країнах ЄС удвічі, нижчий, ніж, скажімо, в Берліні, в чотири рази, на 24% нижчий, ніж у Варшаві.
— Усе це добре. Але ж людей, котрі лишилися, як мовиться, за бортом трудового процесу, ці успіхи гріють слабо. Отже, служба зайнятості має потурбуватися про них, про матеріальну допомогу їм, коли вони не мають роботи. Що маємо в цій справі?
— Передовсім слід сказати про те, що всі матеріальні виплати малозабезпеченим прив’язуються до прожиткового мінімуму, мінімальної зарплати. Тут багато важать державні соціальні стандарти, які мають надійно захистити людей. Тим-то, як на мене, нам треба сформувати нову ідеологію оплати праці з урахуванням європейських стандартів, що забезпечить гідні умови життя працівникам і їхнім сім’ям. Адже заробітна плата пов’язує три важливих аспекти економіки — якість життя, ефективність господарювання і справедливість, що не допускає соціальної напруженості. Однак аналіз показників заробітної плати в Україні назвати задовільним не можна. Досить сказати, що питома вага робітників з оплатою праці нижче від прожиткового мінімуму станом на кінець березня становила 26,4%, або 2852 тис. осіб (по Києву ці показники відповідно 13,1% і 126,4 тис. осіб).
— То, виходить, ми не дуже готові йти в Європу?
— Указами Президента України № 39/2006 і № 295/2006 у рамках реалізації євроінтеграції уряду України доручено внести на розгляд Верховної Ради законопроект про ратифікацію Європейської соціальної хартії, а також протягом третього кварталу цього року розробити проекти законів про порядок і критерії визначення мінімальної заробітної плати і сприяти їх схваленню вищим законодавчим органом.
Для реалізації завдання щодо впровадження європейських норм соціально-економічних стандартів життєдіяльності центральним і місцевим органам влади доручено забезпечити зростання реальної заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат; обмежити різницю в реальних доходах між високо- і малозабезпеченими верствами; наблизити розміри державних соціальних гарантій до розміру прожиткового мінімуму. І це природно. Свого часу однією з умов вступу до ЄС для Греції, Португалії, Іспанії була вимога довести мінімальну заробітну плату до 300–500 доларів на місяць.
Порівняння показників України в соціально-трудовій сфері з європейськими стандартами, відомими як копенгагенські критерії, свідчать про істотні проблеми, які маємо: Європейським комітетом соціальних прав мінімальну заробітну плату визначено на рівні 60% середньої заробітної плати в країні. Варто врахувати, що в розвинутих державах мінімальна заробітна плата в 2–2,5 раза перевищує розмір прожиткового мінімуму. В Україні ж розмір мінімальної заробітної плати не досягає прожиткового мінімуму; розмір заробітної плати працівників, зайнятих у економіці, у кілька разів нижчий, ніж у країнах ЄС. Частка заробітної плати у ВВП і собівартості продукції в Україні ще на 20% нижча, ніж у країнах ЄС; диференціація українців за доходами більш як удвічі перевищує припустиму за критеріями ЄС; якщо в доходах населення країн ЄС частка зарплати становить 70%, то в Україні в 2004 р. — 44,3%, а протягом 2005 року частка соціальних виплат у доходах перевищувала частку заробітної плати, хоча саме зарплата створює базу для соціальних виплат.
Заробітна плата в розвинутих державах використовується як інструмент розподілу й перерозподілу національного доходу — за допомогою встановлення базової ціни робочої сили (мінімальної заробітної плати), прогресивної шкали оподаткування доходів, соціальних виплат і гарантій.
— Тетяно Миколаївно, назвемо конкретно ці стандарти та гарантії, щоб люди знали, чого ми прагнемо.
— Законом України № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії» встановлено основні державні соціальні гарантії і порядок визначення їх розмірів (ст. 17). До основних державних соціальних гарантій належать:
— мінімальний розмір заробітної плати (МЗП);
— мінімальний розмір пенсії за віком;
— неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
— розміри державної соціальної допомоги й інших соціальних виплат.
Названий вище закон, ґрунтуючись на ст. 46 Конституції України, категорично стверджує: основні державні соціальні гарантії, що є головним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом, і є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.
Однак хоч закон був ухвалений 5 жовтня 2000 р., мінімальна заробітна плата ще не досягла прожиткового мінімуму. Неоподатковуваний мінімум нині, як і раніше, лишається в розмірі 17 грн, тобто не досягає теж, як бачимо, прожиткового мінімуму (не внесені й відповідні зміни до Закону України «Про податок з доходів фізичних громадян»).
Якщо в країнах з розвинутою ринковою економікою велику частину податкового тягаря несуть особи, чиї доходи чи зарплата значно перевищують прожитковий мінімум, то пострадянські держави виявляють виняткову делікатність стосовно оподаткування високоприбуткових груп населення. Суть податку, пов’язана з державним перерозподілом доходів, значно спотворюється.
— Спеціалісти твердять, що в інших країнах основні надходження до державної скарбниці відбуваються за рахунок середнього класу, що він розділяє два протилежних полюси соціального середовища, не дає їм зіштовхнутися, що становлення середнього класу — це нові робочі місця й соціальний захист населення. Так є у нас середній клас, чи ні?
— В Указі Президента України № 295/2006 серед основних завдань щодо створення необхідних передумов для формування середнього класу визначено: забезпечення зростання реальної заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат; розроблення методології й проведення якісної та кількісної оцінки рівня життя населення, чисельності й структури середнього класу, чинників впливу на його формування, внесення пропозицій стосовно вдосконалення відповідних нормативно-правових актів. Однак у нас немає стратегії формування середнього класу (свого часу була прийнята Стратегія подолання бідності, яку, за великим рахунком, ми не подолали. Але річ навіть не в цьому, а в тому, що, як на мене, подолання бідності й формування середнього класу мають іти в парі).
— Є ще одне гостре питання — трудова міграція. Що б ми не говорили про певні успіхи в роботі служби зайнятості, вона — лише посередник на ринку праці, де бракує робочих місць. От люди і їдуть за кордон у пошуку кращої долі. Скільки цих заробітчан, достеменно ніхто не знає. Називають цифри від трьох до семи мільйонів. Ваше ставлення до трудової міграції.
— Справа тут не в моєму ставленні. Міжнародний ринок робочої сили стає невід’ємною складовою світового ринкового господарства. До нього залучається й Україна. Погано інше: ми не можемо працевлаштувати людей вдома, а ще гірше, що часто вони потрапляють в тенета торговців «живим» товаром. Отож держава має зробити все, щоб сформувати повноцінний та цивілізований ринок праці в себе, дати людям шанс. І водночас подбати про захист тих, хто шукає кращої долі по світах.
До речі, служба зайнятості, приватні агенції, що працевлаштовують громадян України за кордоном, за останні шість років допомогли 250,9 тис. українців. За високих показників трудової міграції, яку маємо, це — вкрай мало. Тож існує великий простір для роботи всім структурам влади, аби допомогти людям працевлаштуватися вдома, одержувати гідну оплату праці, доглядати своїх дітей, а не залишати їх напризволяще, й зрештою підтримувати економіку своєї держави, а не чужих.

Інтерв’ю провела Лідія РУТА
також у паперовій версії читайте:

• БІБЛІОТЕКА ВЕТЕРАНСЬКОЇ ГРОМАДИ
• НОВИЙ УРЯД РЕВІЗУЄ ПІЛЬГИ

назад »»»