ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОЛОГІЯ
ЕКОТУРИЗМ І НАЦІОНАЛЬНІ ПАРКИ
Унікальність, неповторність, оригінальність... Чимало цих епітетів можна назвати, розповідаючи про природні перлини українського краю — заповідні ділянки відносно збереженої «дикої» природи. Кожний природний чи історичний ландшафт земного материка, як і будь-яка людина, що живе в ньому, має свої характерні риси. Але, як і серед людей є розумніші, добріші, багатші, так і кожна природно-історична область, природне урочище чи ландшафтна місцевість по-своєму індивідуальні, якісно визначені й генетично єдині.

Природа, що зберігається на заповідних територіях, має багато неусвідомлених людиною цінностей. Через неповноту та поверховість сучасних знань вони не можуть бути виявлені нині. Багато що в нашому житті перебуває за межами людського досвіду.
Однією з таких ще не до кінця усвідомлених суспільством цінностей є пізнавально-рекреаційна, що притаманна природно-заповідним територіям і об’єктам, зокрема, національним природним і регіональним ландшафтним паркам України, в яких охороняються природні та історико-культурні комплекси і які покликані слугувати патріотичному вихованню, особливо молоді, в дусі шанування рідної природи та історії.
Оскільки зараз формується нове наукове уявлення про ландшафт, у який, крім природних, входять історико-культурні утворення, все більшого значення набувають ландшафтно-гуманістичні ресурси як складова ландшафтно-рекреаційних. Ландшафтно-гуманістичні ресурси включають естетичну привабливість (атрактивність), різноманіття (різнобарвність) пейзажу, унікальність, мальовничість та інші ландшафтні властивості та ознаки місцевості (багатоголосся пташиного співу, жаб’яча «симфонія» надвечір’я, шелест листя і шум лісу, дзюрчання гірського струмка тощо), які мають оздоровлюючий вплив. Вивчення цих ресурсів пов’язане з рекреаційним освоєнням територій, розвитком ландшафтознавства. Зрештою, через сприйняття ландшафту звершується наукове дослідження природного навколишнього середовища.
Із поняттям ландшафтно-гуманістичних ресурсів перегукується суб’єктивна категорія набутої гуманістичної цінності ландшафту, до якої входять: археологічна значущість, історична, етнокультурна, меморіальна тощо.
Загальним еквівалентом і водночас суттєвою компонентою природної й культурної спадщини кожного народу можна вважати естетичну категорію краси. Що ж таке краса? В естетиці, як вченні про красу, її треба розуміти як інтегральну категорію, що розкривається через більш конкретні категорії: мальовничість, гармонійність, довершеність, досконалість, величність, елегантність, природність та ін.
Гармонійність, у свою чергу, трактується естетикою (яку називають ще «філософією мистецтва», «філософією відчуттів») як найвищий рівень впорядкованого різноманіття, хаосу. Втім, хаос був ідеалом краси в античних греків (про це далі). Тобто гармонія передбачає порядок (впорядкованість, благоустрій), відхилення від якого спричиняє дисонанс (порушення гармонії).
Найбільш «ландшафтною» категорією естетики вважається величність. Величний, грандіозний своєю природною красою ландшафт викликає високі, піднесені почуття. Саме визнання величності природи як її естетичного вираження привело європейців у ХХ ст. до звеличення, захоплення гірськими ландшафтами.
Кожний етнос виробляв свій, властивий кожному «часовому зрізу», ідеал краси, як такий, що змінювався за історичними епохами. Тобто це поняття просторово-часове, національне, індивідуальне. Відомий німецький учений А. Геттнер у праці «Географія, її історія, сутність і методи» пише: «Ідеалом краси ландшафту були в минулі часи затишні місця, як, скажімо, у Франції, ще в часи Людовика ХІV — ландшафт на Луарі, який нині здається нам нудним. Альпи були протягом століть предметом жаху і тільки наприкінці ХVІІІ століття стали предметом захоплення. Ще пізніше було завойовано визнання краси степу і моря; загалом можна сказати, що з підвищенням культури, особливо міської, краса культурного ландшафту цінується менше, а краса дикої природи, що раніше не визнавалась, все більше завойовує наші симпатії».
Російський географ В. Семенов-Тян-Шанський пішов далі
А. Геттнера і навіть описав «естетичну цінність пейзажів» різних регіонів північної частини материка Євразія. Британський географ минулого століття Воган Корніш, вивчаючи естетичні якості ландшафтів Великої Британії, розмірковує над питанням: чому одні місця красивіші за інші? Ще один англієць професор Джей Епплтон доводить, що природний ландшафт потрібно не лише споглядати, а й відчувати кожним своїм нервом. Утім, так само справа стоїть з історією. До речі, згідно із твердженням англійського дослідника Арнольда Д. Тойнбі, історію треба не просто читати, розуміти, а пережити ще раз психологічно (як кажуть, всіма фібрами душі). Так, наш славетний земляк Микола Гоголь пробував, підіймаючись на Голгофу, відчувати те, що переживав свого часу Спаситель. Для американців сувора дика природа, її краса — предмет національної гордості, зокрема, така її естетична особливість як величність.
Можна твердити, що красивий пейзаж містить високий виховний потенціал. Його естетика виховує людину, яка збагачується духовно, вбираючи враження від його споглядання. Незаймана краса земної природи впливає і впливатиме надалі на релігію, філософію, мистецтво, науку і, можливо, визначатиме матеріальний і духовний розвиток людства, що стане ще одним підтвердженням відомого афоризму Ф. Достоєвського про те, що краса врятує світ.
Компромісною формою наближення дикої природи до сучасного «homo sapiens» та пізнання її незайманої краси нині стає екотуризм на рекреаційних територіях національних природних парків, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, ландшафтних заказників тощо.
До екотуризму входять всі види туризму, орієнтовані на збереження природного довкілля (зокрема, заповідних ландшафтів), формування інтелектуально-гуманістичного світобачення, налагодження гуманних взаємин із місцевим населенням і органами самоврядування, поліпшення фінансово-економічного благополуччя регіонів. Отже, екотуризм орієнтований передовсім на збереження довкілля. Це — не окремий вид, а синтетична категорія, що однаково стосується кожного різновиду туризму.
Національні парки, однією з головних функцій яких є створення умов для екотуризму, організуються на територіях мальовничих ландшафтів із унікальними об’єктами та явищами природи, що вдовольняли б культурно-естетичні потреби відвідувачів, сприяли їхньому оздоровленню і відпочинку, розширенню природознавчого світогляду. Природа на значній їх території лишається недоторканною і розвивається за своїми законами. Вони надають можливість відвідувачам через рекреацію (туризм) спостерігати й насолоджуватися чарівною неповторністю дикої природи.

Володимир ГЕТЬМАН
також у паперовій версії читайте:

• ДОСЛІД СТОЛІТНЬОЇ ТРИВАЛОСТІ
• ЕКОЛОГІЧНИЙ ВСЕОБУЧ
• А ДРОВОРУБ ХТО?

назад »»»