ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІТАЛЬНЯ
УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРШОПЛАВЕЦЬ ЛА-МАНШУ
українець Ігор Ненько переплив Ла-Манш, подолавши майже 40 км за 10,5 годин безперервного запливу. У світі є чимало марафонських запливів у відкритій воді. Більшість з них проходять у спокійних і тихих водах великих європейських та американських озер.

Проте найпрестижнішим і найважчим вважається заплив через легендарну протоку. Його складність полягає в постійній і непередбачуваній зміні погоди й надзвичайно сильними течіями, з якими доводиться боротися плавцю. По прямій лінії від Дувра на англійському узбережжі до Па де Кале на французькому — 33 км, але через течії плавцю в середньому треба пропливти 35–37 км у холодній морській воді.

Ла-Манш переважно перепливають любителі, професіонали пливуть лише задля встановлення рекордів. Вперше це здобув англієць Уебб. у 1875 р. подолавши протоку за 21 год. 45 хв. Середній час запливу любителів — 12–13 годин, професійні плавці долають протоку за вісім годин. Загалом за 131 рік її перепливли понад 800 осіб, а намагалися це зробити понад шість тисяч. За складністю цей марафонський заплив не має аналогів.
Ігор Ненько народився у Слов’янську, ще в дитинстві разом із батьками переїхав у Олександрію. Вперше мама привела Ігоря в басейн, коли йому було сім років. Тоді він ще не вмів плавати. Через рік розпочав плавати під керівництвом тренера Олега Шевченка. Нині Олег Васильович, заслужений тренер України, працює в Полтаві. Ігор займався плаванням у Олександрійській дитячо-юнацькій спортивній школі до 15 років. Пригадує, що тренування були напруженими. Перший «смак перемоги» відчув у 11 років, коли у підсумку багатоборства став абсолютним чемпіоном серед однолітків у Кіровоградській області. Саме тоді юний плавець повірив у свої сили і зрозумів, що може досягти вершин. Неодноразово перемагав у обласних і зональних першостях з плавання, ставав призером чемпіонатів України. Згодом здобув звання кандидата в майстри спорту.
Проте на якомусь етапі Ігор захопився математикою та фізикою, вирішив присвятити себе науці. Після школи вчився на фізико-технічному факультеті Харківського університету за спеціальністю інженер-фізик. Працював у Харкові, за кордоном, перемагав у дванадцятигодинному запливі у Берні (Швейцарія). Тепер працює в Києві менеджером компанії «Укрпроменерго». Та плавати не переставав ніколи. Каже, що це дає заряд енергії, допомагає підтримувати хорошу фізичну форму.
«ДУ» запросила Ігоря до розмови і він розкрив секрети свого досягнення.
— Ігорю, чимало людей заклопотані повсякденням і не думають про якісь звершення. Коли тобі вперше спало на думку перепливти Ла-Манш? Як ти ставив перед собою таке завдання?
— Думка перепливти Ла-Манш була у мене давно. З’явилося бажання перевірити свої можливості, подолати певні рубежі. Оскільки для мене плавання — це дещо більше, ніж хобі, вирішив перепливти протоку між Англією і Францією. Таку мету перед собою поставив чотири роки тому і цілеспрямовано прямував до неї. Почав готуватися, познайомився з багатьма плавцями, які перепливали Ла-Манш, налагодив зв’язки з Федерацією запливів через протоку та супроводу плавців. Ця ідея не давала спокою, і я не міг від неї відмовитись. Крок за кроком упродовж кількох років наближався до цього запливу. Починав з малого. Спершу робив запливи на один кілометр у Осло, потім плавав у Харкові на Журавльовському водосховищі на дві морські милі, згодом двічі брав участь у міжнародних естафетах та індивідуальних запливах у Цюріху. За 12 годин проплив 38 км 800 м і переміг. Брав участь в п’ятикілометрових змаганнях «Біг Шондерс» на озері Мічиган у Чикаго (США). Після цього у серпні минулого року реально відчув сили пливти через Ла-Манш. Одразу після того подав заявку у Федерацію. Розпочав інтенсивні тренування. З орендою басейну в Політехнічному інституті мені допоміг Український національний комітет Міжнародної торговельної палати та ректор Київського політехнічного університету Михайло Згуровський. У цьому басейні я тренувався впродовж всієї зими. Навесні переїхав до Полтави, де тренер мого дитинства Олег Шевченко допоміг із басейном. Наприкінці квітня вирушив до Євпаторії й тренувався в холодній воді за температури 9-10°. А з травня розпочав плавати у відкритій воді у річці Ворскла.
— Як проходив завершальний етап підготовки до запливу? Чи доводилось застосовувати якусь особливу методику?
— На початку липня я приїхав у Дувр (місто на узбережжі Англії). Це — стартовий майданчик найкоротшого маршруту до французького берега, мальовниче портове місто. Враження від спілкування з мешканцями — приємні, британці люди доброзичливі, відкриті, щирі. Там щороку влітку збирається чимало плавців, котрі хочуть перепливти протоку, така своєрідна міжнародна команда. Найбільше британців, австралійців, новозеландців, чимало індусів, німців, іспанців, японців, є росіяни. Моєю появою всі були приємно здивовані, адже до мене жоден українець не намагався перепливти протоку.
Розпочав акліматизацію й тренування на місці. Температура морської води в Ла-Манші влітку складає 15-16°. Якщо довго перебувати у холодній воді, є ризик гіпотермії. Це переохолодження з незворотними наслідками для організму. Гіпотермія вкрай небезпечна. Проте я добре підготувався, тому для мене холод не був великою проблемою. Перед основним запливом, за правилами Федерації, потрібно обов’язково пройти кваліфікацію. Це — шестигодинний заплив поблизу Дувра за температури води 15°. Після кваліфікації зробив шестигодинний тренувальний заплив. Щодня плавав не менш як дві години, іноді в день було по два тренувальних запливи.
Погода в Ла-Манші надто мінлива, за 20 хвилин може подути сильний вітер, розпочатися дощ. Через це довго доводиться чекати погодного «вікна». Пілот мого човна супроводу повідомив про дату лише за два дні. Напередодні запливу я відпочивав, робив легкі двадцятихвилинні запливи. До мене приїхав старший брат Сергій, він тренер, і весь час підтримував мене та супроводжував у човні під час запливу. До речі, оренда човна супроводження коштує близько чотирьох тисяч доларів, це — основна частина витрат на заплив. Одначе наші державні інституції підтримки мені не надавали. Напередодні запливу була впевненість в тому, що я можу це зробити. Специфіка цього запливу полягає в тому, що на 90% усе залежить від погоди. Три роки тому був навіть випадок, коли в протоці піднявся шторм і човен супроводу через великі хвилі не зміг забрати швейцарського плавця, якого віднесло у відкрите море. Його так і не знайшли. В морі ризик завжди є, це — могутня стихія. Хай там як підготовлений, природа завжди сильніша. Тож єдине, що мене непокоїло, раптове погіршення погоди. Перед запливом, за правилами Федерації — обов’язковий медичний огляд. На мою думку, таким чином вони знімають із себе відповідальність в разі трагічних випадків. Якщо людина здорова і щось сталось, це її проблеми, сама ж захотіла подолати протоку.
— Найцікавіша кульмінаційна частина твого задуму — це сам заплив. Підготовка до нього була тривалою і системною. Як усе відбувалося 5 серпня?
— Того дня, до речі, стартувало кілька учасників, але ніхто з них так і не переплив протоку. Здійнялися хвилі, й плавці не змогли їх подолати. Близько сьомої ранку ми вийшли човном із бухти Дувра в напрямку пляжу Шекспіра. Я вийшов на цей відомий пляж, налаштувався, о 7 год. 14 хв ступив у воду, і з цього моменту спостерігач від Федерації увімкнув секундомір. Плив вільним стилем. Спочатку вода була тиха, але в самій протоці місцями були високі хвилі.
Заплив я б розподілив на три етапи. Перший — це три години. Другий — за дві години до фінішу і третій — власне фініш. Насправді все було не так, як я уявляв. Я гадав, що відчуватиму себе вільно, буду пливти потужно і спокійно. Але коли піднялися хвилі, мене почало розгойдувати в різні боки, іноді я втрачав орієнтацію. Мені здавалося, що пливу не туди. Було кілька нападів морської хвороби, на яку ніколи не страждав. Усе це на психологічному рівні викликало відчуття невпевненості. У мене наростала фізична і психологічна криза. На завершення третьої години запливу мені було вельми важко, я подумав: якщо зараз мені так важко, що ж буде далі? В якусь мить відчув, що у мене немає жодних сил, я страшенно стомився. Мій брат, професійний тренер, був у човні супроводу, він сказав, що в цей період організм переходить на другий енергетичний режим, тому так важко. Через деякий час у мене ніби з’явилось друге дихання — додаткове внутрішнє джерело енергії. Цей процес подолання енергетичного бар’єра з фізичної й психологічної точки зору надто важкий. Упродовж години я думав лише про кожний рух, щоб не зупинитися, плив лише на силі волі. За правилами, якщо спостерігач бачить, що плавець втрачає сили, його забирають у човен і заплив припиняється.
Потім я відчув новий енергетичний приплив і набрав високу швидкість. Так я стабільно плив до восьмої години. Останні 2,5 години швидкість знизилась і я нічого не міг зробити. Мені доводилось подумки себе вмовляти не зупинятися, мені здавалося, що це все відбувається не зі мною. Коли побачив французький берег, тягнув до цілі «на зубах». Та саме в цей момент потрапив у течію, яка мене зносила вбік. Практично годину плив на одному місці. Це було неймовірно, увесь час пливеш і не наближаєшся до берега! Мене почало зносити течією за 3 км від берега. Мета була так близько, я бачив будинки на березі, позаду більше 30 км і ось тут такий сюрприз морської стихії! Близькість берега додавала мені сил. Я виплив з підступної течії й в якусь мить відчув рукою піщане дно. Важко переказати, що я пережив. Це було полегшення і величезна радість, що нарешті все закінчилося. Я встав на ноги і вийшов з води. На пляжі було раннє надвечір’я, люди мене вітали. В цей момент я відчув справжню радість. Чесно скажу: я не думав, що буде так важко. За один день запливу я втратив до 5 кг ваги. Але ні про що не шкодую.
— Які відчуття тебе переповнювали після запливу? Як організм відреагував на таке неймовірне фізичне навантаження?
— Після того як мене посадили в човен супроводу, замотали в теплу ковдру, я ліг на палубу і не хотів ні про що говорити. Скажу чесно, надзвичайної ейфорії в той момент не було, бо я був виснажений фізично і якоюсь мірою морально. Сказав собі, що більше ніколи не зважусь на таке випробування і після цього заснув. Наслідком запливу були соляні опіки в роті, важко було пити і ковтати апельсиновий сік, кілька днів я не відчував смаку, язик теж був обпечений від тривалого контакту із солоною морською водою. Уникнути цього за всього мого бажання було неможливо. Щоб не збивалося дихання під час інтенсивного плавання у хвилях, доводилось контактувати із морською водою. Трохи її наковтався! Вона бридка і брудна — судноплавство в протоці інтенсивне. Наступного дня відчув біль у м’язах спини і рук. Але загалом адаптація пройшла нормально, за два дні все пройшло і я почуваюся добре. Завдяки підготовці судом рук і ніг у холодній воді не було. Свій заплив особливо не афішував, за невдачі не було б жодного відчуття втрати. Коли вже був на французькому пляжі, усвідомив, що я зробив те, чим пишатимусь усе своє життя.

Записав Роман ПІДВИСОЦЬКИЙ
також у паперовій версії читайте:

назад »»»