ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
БАНДА МІКРОРАЙОННОГО МАСШТАБУ
Підлітки, як відомо, більше ніж дорослі схильні до скоєння злочинів. Причому, якщо дорослі частіше практикують крадіжки та шахрайства, то молодь переважно полюбляє хуліганства, вуличні грабежі та здирництво. Ще одна характерна риса підліткової злочинності полягає в тому, що інформація про правопорушення рідко коли виходить за межі молодіжного середовища. Річ у тім, що жертвами підлітків найчастіше стають їхні знайомі ровесники, котрі, опинившись у ролі потерпілих, воліють помститися за образу самотужки або за допомогою друзів, але ні в якому разі не жалітися батькам і тим більше не заявляти до міліції.

Для того щоб у розбірки між молодіжними угрупованнями втрутилися правоохоронні органи, має статися щось надзвичайне. Саме таке сталося в Дніпровському районі столиці, суд якого нещодавно виніс вирок за цією справою.

Гість із Харкова
Житловий масив, де відбулися змальовані далі події (сотня дев’ятиповерхівок і три школи), нічим не відрізнявся від багатьох інших, де підлітки переважну частину доби жили своїм, окремим від дорослих життям. Вони контактували між собою, дружили, закохувалися, сварилися, билися. Іноді й крали щось одне в одного, але це було зрідка. Діти з проблемних сімей, котрі мали схильність до подібного, перебували під пильним контролем дільничних інспекторів і зонального оперуповноваженого у справах неповнолітніх. Через те вони й намагалися бешкетувати де завгодно в інших районах, тільки не у себе, оскільки з місцевою міліцією жарти були погані.
Якось у недобрий час туди занесло людину, яка скаламутила це розмірене у кримінальному плані життя: до 17-літнього мешканця масиву Сашка Клименка приїхав його двоюрідний брат із Харкова — Артем Ізюмов. Там хлопця ось-ось мали затримати за розбійний напад на квартиру, але він, випередивши події, втік до родичів у Київ, пояснивши їм, ніби він хоче знайти тут роботу, а згодом найняти квартиру і облаштуватись... Тож рідна тітка (мати Сашка) гостинно прийняла племінника, не підозрюючи, що взяла на зберігання міну сповільненої дії.
Сашко з Артемом стали нерозлучними, і юнак з гордістю знайомив своїх друзів із більш дорослим, сильним і досвідченим братом. Гість із Харкова виявився товариським хлопцем, швидко знаходив контакт із людьми, подобався дівчатам. Невдовзі стався випадок, котрий, з одного боку, показав усім, що Артем — не порожнє базікало, а з іншого боку, показав йому самому, що не варто обтяжувати себе пошуками роботи, оскільки у Києві гроші й так під ногами валяються.
...На молодіжній вечірці один із хлопців хильнув зайвого, сп’янів до нестями та почав ображати присутніх і кидатися на них. Проте Артем, аби поставити бешкетника на місце, сильно вдарив його, що той знепритомнів та й заснув. Навколо бідолахи стала поратися його подружка, але Артем, виявивши щось на кшталт благородства, взявся допомогти їй довезти приятеля додому.
Добравшись до його квартири, де нікого не було, хлопець поклав п’яне тіло на ліжко, а сам, недовго думаючи, зґвалтував дівчину. По цьому він узяв з кишені сплячого півтори тисячі гривень, понишпорив у квартирі, знайшов там ще шістсот доларів США, захованих у шафі з білизною. Кілька сотень гривень він дав подружці господаря, аби та не дуже ображалась, і запропонував піти разом кудись погуляти. Вона погодилась.

Перше замовлення
Наступного дня побитий та обкрадений хлопець знайшов Артема і поліз було знову в бійку, але знову побитий, пішов шукати захисту у своїх друзів. Ті підтримали його і викликали у ліс на розбірки супротивну сторону, тобто Артема, Сашка і його друзів. Конфлікт спочатку спробували загасити мирними переговорами.
До речі, Артем був знавцем неписаних законів підліткового життя й захищав свою позицію обґрунтовано. З його пояснень випливало, що «позивач» заслужено отримав своє, оскільки на вечірці брутально ображав інших. Тож за це йому вдавати нещасного не слід. Йому зробили добру справу, коли п’яненького доправили додому. Він має бути вдячний за цю послугу. Що ж до зникнення грошей, тут жодних доказів того, що їх узяв Артем, немає. От і подружка, мовляв, стверджує, що він їх не брав. Узагалі не відомо, чи й були ті гроші. Можливо, вони «позивачеві» наснилися. Тож у зникненні грошей винен він сам — не треба було так напиватися.
Із залізною логікою погодилися всі. Можливо, його супротивники, незважаючи на жодні «понятія» полізли б у бійку, але сили були приблизно однаковими, й ще невідомо, кому б довелося лише зализувати рани, а кому лікувати переламані ребра. Тому авторитети з обох сторін послали «шісток» у гастроном і розпили мирову.
Ця історія набула широкого розголосу серед місцевої молоді й додала Артемові популярності у певних її колах. Через деякий час йому надійшло перше замовлення. Передала його та сама дівчина, котра покинула свого зганьбленого приятеля й відтоді стала Артемовою коханкою. Замовницею була її подружка-студентка, яка потрапила у делікатну ситуацію. Кілька днів тому вона відпросилася у батьків, аби ті не брали її з собою в село до бабусі, оскільки їй, мовляв, потрібно готуватися до іспитів. Але замість того, щоб учити уроки, хитруха першого ж вечора пішла в бар. Там її спокусив знайомий хлопець з масиву, котрий привів її, напідпитку, до неї додому і всю ніч бавився з нею. Коли ж юна господиня міцно заснула, він виніс з її квартири телевізор, музичний центр, мамину шубу і ще дещо з дорогих дрібниць. З більшим задоволенням він узяв би гроші, та їх у оселі не було.
Прокинувшись, дівчина одразу зрозуміла, в яку халепу вскочила. Вона зателефонувала крадієві й пояснила, що вона не така вже була п’яна, аби не пам’ятати, хто був у неї вдома, і не зрозуміти, хто її обікрав. Зловмисник, певно ж, зробив вигляд «святого». Тож тепер у бідолашної студентки було два виходи. Або розповісти батькам усе, як було (для неї було краще накласти на себе руки, ніж зізнатися у цьому). Або вигадати, ніби її пограбували невідомі. Артемові ж вона пропонує третій варіант: поки не повернулися батьки, змусити крадія віддати речі, а за послугу вона заплатить тисячу гривень.
Артем пристав на пропозицію і, знайшовши того хлопця, без посилання на будь-які «поняття» добряче натовк йому боки. Тому нікуди було подітися й він віддав усе, крім шуби, котру встиг продати циганам за двісті гривень. Аби її віднайти, хлопцеві довелось обійти п’ять ромських квартир як на цьому масиві, так і в сусідньому районі поки, нарешті, не натрапив на сліди того горезвісного кожушка.

Фінал
Цей випадок забезпечив харків’янинові таку гучну рекламу, що замовники до нього пішли косяком. Один хлопець скаржився на свого знайомого, котрий узяв на день його мобільний телефон, потім три місяці водив за носа, обіцяючи повернути, аж поки не сказав, що апарат у нього вкрали. За це він, мовляв, має сплатити три тисячі гривень штрафу, з яких половина буде Артемова, якщо той допоможе її вибити. Друга дівчина умовляла покарати свого колишнього приятеля, котрий її зґвалтував, потім обіцяв золоті гори, аби лишень вона не заявляла до міліції. Покарати ж кривдника вона пропонувала не інакше, як обікравши його квартиру, від дверей якої вона передбачливо зробила ключ-дублікат. Напевно, ще в той період, коли й гадки не мала про помсту. В третьому випадку молодий хлопець віком 19 років настирливо пропонував пограбувати його тещу, котра вигнала його геть, заявивши, що такий чоловік для її доньки не потрібен. Цей замовник ретельно розписав, у які дні й час теща повертається з грішми з крамниці, в якій вона — директор.
Трохи розбагатівши на таких замовленнях, Артем винайняв однокімнатну квартиру, куди перебрався від тітки, забравши із собою коханку. Там одразу облаштувався притон, де увесь час пропадали його брат Сашко та ще кілька його найближчих друзів, котрі становили ядро новоспеченої банди. Зате дільничні інспектори місцевого осередку міліції й зональний оперуповноважений у справах неповнолітніх із подивом констатували незрозумілий сплеск злочинних проявів на спокійному раніше житловому масиві.
Причому склалася цікава як для сищиків ситуація. Інформатори повідомляли про надзвичайну кримінальну активність з боку нічим досі непримітного Сашка Клименка та його брата Артема Ізюмова. Проте у випадках, про які йшлось, формально потерпілі відмовлялися контактувати з правоохоронцями, оскільки відчували неабияку вину за собою. З іншого ж боку, було чимало заяв про крадіжки та пограбування, де потерпілі не знали кого підозрювати. У всякому разі Клименка та Ізюмова з-поміж можливих винуватців не вказували. (Це були випадки, коли Артем ретельного готувався до злочину й не залишав жодних слідів).
Утім, оперативникам, котрі добре володіли ситуацією на території свого обслуговування, не було потреби вдаватись до якогось особливого методу дедукції, аби звести два ці факти воєдино. Поспілкувавшись із сусідами Клименка, вони дізналися, що нічого цікавого на цій квартирі не відбувається, оскільки Сашко рідко тут буває, можна сказати, лише ночує, і ніякі великі пакунки туди не заносить, так само як і не виносить. Зате встановивши квартиру, яку винаймав його брат Артем, вони виставили там пост спостереження і через деякий час затримали його з речами, поцупленими під час останньої крадіжки.
Загалом слідчі виклали у матеріалах кримінальної справи сім доведених епізодів крадіжок і пограбувань, а суд засудив Артема Ізюмова до шести років позбавлення волі. Сашко Клименко та ще троє його спільників отримали умовне покарання.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• КІНЕЦЬ КОНВЕРТАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ
• ГАСТРОЛЕР НАРАЗИВСЯ НА МІЛІЦЕЙСЬКУ КУЛЮ

назад »»»