ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОНОМІКА
КУДИ ПОКАЗУЄ КОМПАС ІНВЕСТОРА
Останнім часом, зазначають експерти Центру Разумкова, у світі спостерігається тенденція до зміни галузевої структури інвестиційних потоків. Зокрема, зростання припливу до сфери послуг, яка характеризується меншими вкладеннями в основний капітал і швидкою їх окупністю (дешеві сировинні ресурси та робоча сила, залишаючись вагомими чинниками залучення інвестицій, поступово втрачають свою роль). Внаслідок цього частка інвестицій, що спрямовується у промисловість, має тенденцію до зменшення.

Найпомітнішою є переорієнтація інтересів інвесторів із галузей обробної промисловості на сферу послуг.
Сфера послуг посідає значне місце у структурі світового виробництва. Якщо на початку 1970-х років вона формувала 54% світового ВВП, то у 2004-му — 64%. Сумарний обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у сферу послуг зріс із 45% загального обсягу ввезених ПІІ на початку 1970-х до 60% (що становить близько 4 трлн дол.) у 2004-му — при тому, що частка інвестицій, спрямованих у обробну промисловість, знизилась до 34% (з 42%).
Як зазначають експерти, ця тенденція простежується в регіоні Південно-Східної Азії, де зростаюча частка інвестицій спрямовується у сферу послуг. Так, наприкінці 2004-го з усіх накопичених ПІІ до сфери послуг надійшло у Гонконгу 93%, Камбоджі — 36,4, Кореї — 42, Таїланді — 56, Тайвані — 44,3, Філіппінах — 43,9%.
Змінюється структура інвестицій й всередині сфери послуг: коли ще на початку 1990-х інвестиції переважно спрямовувалися в торгівлю та фінанси (65%), то нині ця частка зменшилась до 47%, відбулось стрімке нарощування інвестицій в інфраструктурі сфери та галузі: виробництво і розподіл електроенергії (зростання у 14 разів), телекомунікації, енерго- та матеріалозбереження, транспорт (у 16), підприємницькі послуги (у 9 разів).
Ці зміни, на думку експертів, з одного боку, пов’язані зі стрімким розвитком приватизаційних процесів у сфері телекомунікацій, фінансово-банківському секторі, інфраструктурних галузях, які, в свою чергу, привертають дедалі більше інвестицій. З іншого боку, з тим, що багато індустріальних галузей у країнах, що розвиваються, традиційно захищаються від іноземного входження для «підтримки вітчизняного виробника».
Однак подібний протекціоністський захист шкодить як розвиткові міжнародних зв’язків країни, так і змінам у структурі її економіки. Приплив інвестицій у таких випадках дає змогу країнам отримувати нові додаткові можливості для вдосконалення виробництва «традиційної» продукції, а отже, розширення ринків її збуту. А також включатися у виробництво нової (для себе) продукції, підвищуючи водночас виробничу й торговельну спеціалізацію та інтегрованість. Одним із чинників нинішнього етапу зростання економіки Східної й Південно-Східної Азії вважається спеціалізація та інтеграція, до якої залучають як нові індустріальні країни (Корея, Тайвань, Гонконг), так і країни АСЕАН із низькими рівнями доходів і продуктивності (Камбоджа, В’єтнам), що спільно демонструють вражаючі результати ефективної інтегрованості.
Вагомим чинником залучення інвестицій у розвиток виробничої бази є пропозиції з приватизації державних об’єктів. За розрахунками міжнародних експертів, приватизація державної власності на суму, еквівалентну 1% ВВП, сприяє прискоренню темпів економічного зростання країни на 0,5 відсоткових пункта у рік приватизації та на 0,4 — наступного року. Крім того, у рік приватизації безробіття знижується майже на 0,25 відсоткових пункта та ще на 0,5 — наступного року.
Приватизація сама по собі не є панацеєю, і за відсутності інституційних перетворень не дає довгострокових стійких переваг, нагадують експерти Центру Разумкова, оскільки радикальні економічні зміни потребують інституційної підтримки. Насамперед у вирішенні питання трансформації прав власності та допуску іноземних інвесторів до різних сфер і галузей національної економіки. Крім того, обов’язковою складовою результативності приватизаційних процесів є наявність і врахування національних правових засад, пріоритетів економічного розвитку та реструктуризації економіки, особливостей і конкретних економічних вимог щодо певних об’єктів приватизації.
У взаємозв’язку приватизації й інвестицій простежується не лише пряма, а й «зворотна» залежність. Підприємства з іноземними інвестиціями або підприємства, власниками яких є іноземці, зазвичай краще вписані в міжнародні мережі, мають краще технологічне забезпечення, що дає змогу підтримувати технологічні переваги (у тому числі за рахунок використання ресурсів материнської компанії) над підприємствами з лише національним капіталом.
Водночас підприємства з високою часткою іноземного капіталу можуть бути менш включені у внутрішні товарні потоки і, використовуючи значну частку імпортованих компонентів і складових виробництва, більшою мірою орієнтовані на експорт (що певним чином може стати негативом таких міцних міжнародних зв’язків).
Приплив ПІІ дозволяє поліпшувати ефективність виробництва не лише на деяких підприємствах, в які безпосередньо спрямовані інвестиції. Світовий досвід засвідчує, що існує так званий ефект «перетікання ефективності» від підприємств із залученими ПІІ до інших, результатом чого є підвищення продуктивності та конкурентоспроможності економіки. Вияв цього ефекту залежить від величини технологічного розриву між національними фірмами та підприємствами з іноземними інвестиціями. Ефект тим більший, чим менша відмінність у технологіях і чим легше національні фірми здатні сприймати передові технології.
У такому контексті відсутність бар’єрів (або можливість їх усунення) в національній економіці та на об’єктах приватизації сприяє кращому перетіканню капіталів. Оскільки приваблюються динамічніші (прямі іноземні інвестиції), для яких характерними є високі менеджерська ефективність й технологічні новації. Наявність бар’єрів (обов’язковість залучення внутрішнього партнера чи обслуговуючого банку, ліцензування, вимоги застосовувати внутрішні сировину та матеріали) приваблюють інвестиції, які є менш ефективними, часто технологічно застарілими, спонукають до затримок у впровадженні передових менеджерських технологій. Крім того, ПІІ, проведені за обмежень, нагадують експерти, не лише менш інтегровані до транснаціональних мереж виробництва та збуту, але мають нижчу конкурентоспроможність у світовому вимірі. Оскільки інвесторів змушують замінювати дешевий імпорт на дорожчі (часто менш якісні) місцеві товари, можна відзначити суперечності впливу транснаціональних корпорацій на економіки деяких країн, але не викликає сумніву, що вони вже стали основним структуроутворюючим чинником світового розвитку. Загалом ПІІ, що функціонують в умовах обмеження імпорту (отже, як неконкурентні), стають ще й низькоефективними, особливо, якщо внутрішній ринок не достатньо великий, нагадують експерти.
Загальною тенденцією є підвищення питомої ваги та значущості підприємств з іноземними інвестиціями у національних економіках, особливо у країнах, державною політикою яких є повноцінне входження до ЄС. На таких підприємствах зростають показники зайнятості, обсяги продажу, в тому числі експорту.
Проте деякі країни все ж створюють обмеження для входження іноземних інвесторів. Прикладом такої політики є Росія, яка володіє значними запасами сировинних і енергетичних ресурсів. Однак у законопроекті «Про обмеження іноземних інвестицій у стратегічні галузі» передбачається заборона чи значне обмеження для іноземних компаній можливості працювати приблизно у 40 галузях і сферах російської економіки без спеціального дозволу Міністерства економіки.

Світлана ЮРОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• МАЛА ГІДРОЕНЕРГЕТИКА — ВЕЛИКІ ПЕРСПЕКТИВИ

назад »»»