ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
УКРАЇНСЬКИЙ УРЯД ВІД «Я» ДО «А»
ОКРІМ ВІКТОРА ЯНУКОВИЧА ТА МИКОЛИ АЗАРОВА, У КАБМІНІ — ПОТУЖНА КОГОРТА ПАРТІЇ РЕГІОНІВ
Персональний склад українського Кабінету Міністрів поки що не став мішенню для критики. Суспільство ніби завмерло в очікуванні, мовчки спостерігаючи за тим, як Прем’єр Віктор Янукович відвідує міністерства, особисто представляючи керманичів МЗС, МВС, Міноборони, призначених на високі посади за квотою Президента.

У числі «ДУ» від 8 серпня ми досить детально спинилися на урядових особах, котрі відстоюватимуть у Кабміні позицію Президента Віктора Ющенка. Тепер спробуємо прискіпливіше поглянути на людей його колишнього опонента.
Отже, головне досягнення Партії регіонів — це повне домінування в енергетичному секторі. Віце-пре-м’єр Андрій Клюєв та міністри вуглепрому Сергій Тулуб і паливенерго Юрій Бойко — це персоналії, котрі працювали ще за часів першого прем’єрства Якуковича. Найбільш близьким до Прем’єра є Клюєв. Урядовців здружила ще робота в Донецькій облдержадміністрації в часи, коли Янукович був її головою, а Клюєв — його заступником. Цікаво також, що саме Андрій Петрович тоді був куратором вільних економічних зон регіону, котрі тепер, нагадаємо, активно хоче відродити ще один вірний соратник Прем’єра — Микола Азаров. Утім, про нього поговоримо трохи пізніше.
В уряді Януковича Клюєв цілий рік працював на тій самій посаді, що й тепер. Серед найбільш супереч-ливих рішень тодішнього паливного лобі КМ — ухвала про реверсний напрямок нафтопроводу «Одеса— Броди». На той час модно було говорити про те, що іншого Україна все одно не дочекається найближчим часом. Можливо, частка істини в цьому й була, але реверс себе не виправдав, як засвідчила дворічна практика його застосування.
Після президентських виборів Клюєв піддавав нищівній критиці газові схеми, запроваджені «помаранчевими». Однак в аналітиків є величезні сумніви, що Кабмін Януковича взагалі і його енергетичний віце-прем’єр зокрема будуть кардинально ламати схеми «РосУкрЕнерго».
Міністр вугільної промисловості Сергій Тулуб — постать доволі самостійна. Наприкінці 1990-х він уже працював в уряді на цій посаді і запам’ятався здебільшого лобіюванням збільшення дотацій на потреби вуглепрому. Пояснення цього — просте й логічне: свою кар’єру пан Тулуб зробив саме в цій галузі. Нині, за умови високих цін на газ, розвиток вугільної промисловості, можливо, й не завадить. З іншого боку, «витягти» усі збиткові шахти українська економіка просто не зможе, а тому консерватизм Сергія Тулуба може стати й певним гальмом.
Цікаво, що за попереднього прем’єрства Януковича Тулуб виконував абсолютно невластиву йому роль — очолював «Енергоатом». Причому прийшов він на цю посаду ще за урядування Анатолія Кінаха. Обізнані особи здебільшого негативно оцінювали призначення людини, яка не є фахівцем з атомної енергетики. А ті, хто мав кулуарну інформацію, констатували — у такий спосіб тодішній президент Леонід Кучма витісняв з цього сегмента людей, близьких до Віктора Ющенка, зокрема Миколу Мартиненка — нинішнього голову комітету ВР з питань ПЕК.
Юрій Бойко, здобувши крісло міністра палива та енергетики, можна сказати, піднявся на одну сходинку. Адже за «Януковича-1» його вплив обмежувався «Нафтогазом». Цікаво, що позавчора Бойко вже побував у Москві й зустрівся з головою «Газпрому» Олексієм Міллером. Про подробиці переговорів не повідомляється, але ніхто, ні в Україні, ні в Росії, не вірить у те, що тарифи на газ для нашої держави можуть зменшитися, однак поїздку пана Бойка називають своєрідним прологом до візиту в Москву Віктора Януковича.
До цього можна додати, що Юрій Бойко — не був і не є стовідсотково «регіональним» представником. На останні парламентські вибори він разом зі своєю Республіканською партією йшов у блоці «Не так!». Тому його нинішня діяльність багато в чому залежатиме від того, чи порозуміється з керівництвом «Нафтогазу». Утім, дехто подейкує, що керівник цієї структури Олександр Болкісєв довго на своїй посаді не затримається.
Фінансовий блок уряду знову опинився в залізних руках Миколи Азарова. Як і восени 2002-го, він поєднав дві іпостасі — першого віце-прем’єра та міністра фінансів. При цьому не варто забувати, що Азаров понад сім років очолював Державну податкову адміністрацію, тож фіскальні нахили в нього не зникли. Серед уже заявлених пріоритетів Миколи Яновича — відновлення так званих вільних економічних зон (що, до речі, йде дещо врозріз із бажанням збирати побільше податків) та поновлення високих митних ставок на деякі імпортні товари (можливо, як компенсація за «зони»?). А ще, пригадується, Микола Азаров був активним прибічником створення так званого Єдиного економічного простору і входження до нього нашої держави.
Можливо, саме тому з відповідним світоглядом підшукувався й міністр економіки. Володимир Макуха — дипломат. Свого часу був заступником міністра закордонних справ і саме тоді активно «підспі-
вував» у ЄЕПівську «дудку» тому ж таки Миколі Азарову. Макуха навіть брав участь у засіданнях групи високого рівня щодо вступу до ЄЕП.
На окрему увагу заслуговує віце-прем’єр Володимир Рибак. Як і Азаров, він не обмежився лише одною посадою. Колишній мер Донецька посів ще й крісло міністра будівництва, архітектури та ЖКГ. Його друга іпостась загалом цілком прийнятна для людини, котра впродовж восьми років (від 1994 до 2002-го) очолювала четверте за чисельністю українське місто. А от щодо віце-прем’єрства є певні питання. Скажімо, чому в його підпорядкуванні перебуватиме саме регіональна політика? Невже житлово-комунальне господарство якось «рифмується» з цим напрямом? Що ж, поживемо — побачимо.
Про міністра охорони довкілля Василя Джарти відомо хіба що те, що він брав активну участь у зриві пам’ятного з’їзду «Нашої України» в Донецьку 31 жовтня 2003-го року. Показово, що нині, з висоти прожитих років, можна констатувати: так званий розкол держави на східну й західну частини розпочався саме тоді. Звісно, це не натяк на те, що пан Джарти нині розпочне охороняти навколишнє середовище, спираючись на той досвід...
Михайло Папієв — член СДПУ(о), але за час роботи в попередньому уряді Януковича виявив себе цілком відданим Пре-м’єр-міністрові. Найкраще тому підтвердження — один з передвиборних козирів у 2004 році — підвищення пенсій. Дарма що на той час це були лише доплати, а повноцінними пенсіями вони стали лише за «помаранчевої» влади.
Нарешті, ще два міністри, котрих Віктор Янукович «запозичив» зі свого попереднього Кабінету, це — Анатолій Толстоухов та Іван Ткаленко. Перший працював і працюватиме міністром Кабінету Міністрів. Прославився тим, що не полишав урядової «твердині» навіть попри постійну «мелодію» барабанів свободи під час Помаранчевої революції. Що ж до Ткаленка, то він, як і у попередньому уряді Януковича, відповідатиме за співпрацю з Верховною Радою. До речі, ідея такої посади — вельми суперечлива. З одного боку, працювати з парламентом, особливо за умов парламентсько-президентської республіки, потрібно. Але з іншого, чому б за такою самою логікою не запровадити посаду міністра із зв’язків з Верховним Судом, СБУ чи Генпрокуратурою?
Пригадується, після останнього засідання Кабінету Міністрів Юрія Єханурова екс-прем’єр розпустив усіх міністрів у відпустки. Тепер урядовці намагаються демонструвати плідну діяльність навіть улітку. То що вже казати про інші, прийнятніші для роботи пори року...

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• «НУ» ХОЧЕ ВІДМІНИТИ ПОЛІТРЕФОРМУ?
• ЄВГЕН КУШНАРЬОВ — ПРОТИ «ГОРЕ-ПОСАДОВЦІВ»
• ВОЛОДИМИР ШАПОВАЛ: ДУМКА НЕ ПРЕЗИДЕНТА, А ПРАВНИКА

назад »»»