ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА САМОВРЯДУВАННЯ
СМІТТЯМ МОЖНА ОПАЛЮВАТИ ОСЕЛІ
Народна екологічна партія України організувала свій перший «круглий стіл» на тему екологічної, енергетичної та економічної безпеки України й Європи у контексті використання відходів виробництва та споживання. Точніше, намагалася провести це зібрання, оскільки більшості заявлених учасників дискусії журналісти так і не дочекалися.

Відкриваючи «круглий стіл», голова народної екологічної партії Валентин Сердюк навів кілька досить красномовних фактів, що можна було б вважати екологічними «страшилками», якби це не відбувалося вочевидь. Валентин Михайлович зазначив, що Україна, впевнено прямуючи до екологічної катастрофи, стає європейським смітником. І це при тому, що не має на своїй території жодного кваліфікованого звалища для сміття. Застаріла промисловість має низький технологічний рівень, а отже, продукує величезні обсяги відходів. Збільшилися обсяги відходів і від споживання. Усе, що ми купуємо в красивих обгортках, упаковках, пластикових пляшках, згодом стає тривіальним і небезпечним сміттям. Так, щороку на звалищах, які займають понад 130 тисяч га землі, накопичується 26–27 мільйонів тонн твердих відходів.
Усі відходи складуються просто неба. Отруйні випари заражають повітря, фільтрати псують питну воду й колись родючу землю. Старі сміттєзвалища утворюють довкола себе екологічно небезпечні території, загрожують великим містам і селам. Тривалість життя в Україні найменша серед європейських країн. Почастішали техногенні катастрофи, спричинені викидами в атмосферу отруйних речовин металургійними комбінатами та іншими промисловими гігантами. Триває варварське знищення карпатських лісів. Багато підприємств, не бажаючи витрачати кошти на очисні споруди, зливають брудні відходи в річки. Індустріально розвинені країни постачають в Україну відходи виробництва та споживання, браковану продукцію. У гонитві за надприбутками запроваджуються екологічно небезпечні іноземні технології. Учені застерігають, що таке ставлення до довкілля може призвести до катастрофи усього європейського регіону, адже водні горизонти всіх річок пов’язані між собою. Тож якою є вода в Дніпрі, така вона й у Віслі, Одері, Дунаї й навіть у Сені.
Значною проблемою стають муніципальні відходи. Їхній щорічний обсяг — 11 мільйонів тонн. Водночас такі відходи є цінною промисловою сировиною, потрібно лише збудувати сучасні заводи з переробки сміття, і тоді те, що отруює нашу землю, даватиме прибуток, зігріватиме наші оселі. Врешті, за допомогою нових методик можна частково розв’язати проблему енергозабезпечення невеликих міст. Навіть більше — виробляти тепло та енергетику для побутових потреб мегаполісів. Досить лише збудувати заводи й налагодити ланцюжок з надходження «сировини». У Києві працює одне подібне підприємство — сміттєспалювальний завод «Енергія».
— Наше підприємство межує з житловою зоною,— зазначив у виступі директор «Енергії» Сергій Крикун,— і, на жаль, потерпає від нападок жителів району. Мовляв, ми забруднюємо повітря. Це не так. Спалюючи побутове сміття, завод гарантує безвідходність свого виробництва. У повітря не потрапляють шкідливі викиди, що закладено в самій технології, адже при температурі горіння до 1100 градусів відходів просто не може бути.
Та якщо викидів в «Енергії» немає, то є проблема використання отримуваного в результаті сміттєспалювання тепла. Ця енергія, визнав Сергій Степанович, допоки уповні не використовується. Споживачі отримують лише 6,5 тисяч гігакалорій, а завод, за тих самих потужностей, може постачати втричі більше. Одна «Енергія» за рахунок спалювання побутових відходів здатна забезпечити теплом узимку столичний Харківський район. Потрібно лише інвестувати кошти для підведення теплових комунікації. Сергій Крикун зазначив також, що Києву необхідні ще щонайменше три сміттєспалювальних заводи (у Німеччині їх 70). В Україні ж, зокрема в Києві, поки що навіть не змінено тарифи для переробки відходів. «Енергія» працює за цінами 1998 року, тоді як вода й газ подорожчали в сім разів. Крім того, для ефективної роботи сміттєспалювальних заводів слід нарешті організувати сортування сміття самими мешканцями. На жаль, побутова культура нашого населення є низькою, тож на переробку надходить змішане сміття, що ускладнює його утилізацію.
Останні роки до популяризації екологічної культури активно долучається церква. За словами секретаря патріархії Української православної церкви Київського патріархату архімандрита Матвія, церква не відсторонюється від цієї мирської проблеми, підтримує екологічні партії, їхні програми й зусилля щодо охорони навколишнього середовища, закликає прихожан берегти природу.
Звісно, екологічна культура має пронизувати все суспільство, а в Україні поки що немає навіть відповідного рівня екологічного законодавства. Місцеві адміністрації, котрі є власниками відходів на своїх територіях, частенько не виконують вимог нормативних актів. До того ж в Україні низька плата за збирання вторсировини. Якщо в Європі за одну тонну відходів платять 40 доларів США, то в Україні — 30 копійок. Забруднювачі не платять за вивіз відходів, а отже, сміття складується на прилеглих територіях.
Зволікання з будівництвом сміттєспалювальних заводів, крім фінансових, має й інші причини. Серед них — опір мешканців. Ніхто не хоче жити поряд з такими підприємствами, навіть якщо є гарантії абсолютної екологічної безпеки. У Бонні, приміром, дев’ять років погоджували будівництво сміттєспалювального заводу, зате спорудили його за сім місяців. Україна просто не може дозволити собі розкіш без кінця переконувати владу та населення в необхідності побудови таких об’єктів. Екологи впевнені: час втрачено, діяти слід негайно. У цивілізованих країнах населення, як правило, вже не лякає сусідство екологічних об’єктів. Скажімо, в Австрії сміттєспалювальний завод побудовано в центрі Відня, бо найсучасніші технології з температурою горіння до 2000 градусів забезпечують повну екологічну утилізацію побутового сміття.
Для того, щоб зацікавити у переробці сміття, потрібно ухвалити відповідний закон, переконані вчені. Еколог Борис Горлицький зазначив, що такий закон має визначати специфіку побутових відходів від збирання до утилізації. Цим мають займатися фахівці, здатні відрізнити радіоактивні відходи від тих, що мають уміст коштовних металів чи отруйних речовин. Нині ж на ринок вторинної сировини в Україні приходять люди без фахової підготовки, заохочені лише отриманням прибутку. А треба, щоб прибуток можна було отримати лише після відповідних інвестицій. Причому завжди відходи можна перетворити в доходи. Українські вчені-екологи опрацювали кілька методологічних схем для тих, хто має намір прийти на ринок переробки й утилізації вторсировини. Окупність підприємств — упродовж року-півтора, рентабельність — 25 відсотків і більше. Та для успішної реалізації проектів потрібні спільні зусилля влади й інвесторів. За словами Валентина Сердюка, він з 1994 року провадить безуспішні переговори з вітчизняними банкірами про будівництво сміттєспалювальних заводів. Український бізнес визнає тільки миттєвий фінансовий зиск і довгострокові проекти йому не цікаві.
також у паперовій версії читайте:

• ОПЕРАЦІЯ «И» ПРОВАЛИЛАСЯ
• БІЗНЕС-ЛЕДІ ВИКРАЛА ТЕПЛОВОЗ
• ДИРЕКТОР ЛІЦЕЮ НАЖИВАВСЯ НА СВОЇХ ВИХОВАНЦЯХ
• КЛЕРКИ БАНКІВ ЗАЙМАЛИСЯ ХАКЕРСТВОМ
• ГОЛИЙ ШАНТАЖ
• ЦИГАНКИ-«БЛАГОДІЙНИЦІ» ОБКРАДАЛИ ПЕНСІОНЕРІВ
• ХАБАРНИК З ВІЙСЬКОМАТУ ТОРГУВАВ ЗЕМЛЕЮ

назад »»»