ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ФОРМУЛА КОЛЬОРУ МОРЯ
«Справжній шлях людини — творчість. Однаково, творчість актора і робітника, фізіолога і механіка, хіміка і склодува, інженера і композитора... Тільки в творчості — повна ціна людського життя».

В. Шулейкін,
з листа 14 травня 1943 року

Академік АН СРСР Василь Володимирович Шулейкін (1895–1979) гармонійно поєднав у собі вченого, мандрівника, митця. Про нього, всесвітньовідомого фундатора нового напряму знань — фізики моря, — можна прочитати: «епоха в історії науки», «брила». Закоханий у море
В. Шулейкін вивчив і пояснив причини найрізноманітніших природних явищ, що притаманні морській стихії: зміни кольору поверхні моря залежно від метеорологічних умов, природу морських хвиль (він же розробив способи їх вимірювати), детально дослідив тепловий обмін між морем й атмосферою, що є вирішальним фактором для створення довгострокових прогнозів погоди.
З його власних творів, спогадів рідних, учнів постає людина всебічно обдарована, одержима, поетична. П’ятирічним хлопчиком Василько почав писати вірші і зберіг любов до поезії на все життя. Він був переконаний, що вченого-фізика надихає лірика, і висловив свою думку так: «Коль серце зачерствело,/ Мозг! К чему твои усилья?/ Не создашь живое дело,/ Не поднимешься на крыльях/».
Володіючи даром слова, Василь Володимирович до того ж був обдарованим художником і часто доповнював вірші, рукописи власними малюнками. В училищі Василь Шулейкін захопився фізикою і математикою, переломного 1917-го закінчив Московське вище технічне училище, став інженером-енергетиком, а в 27 років Василь Володимирович — професор фізики Московського університету і водночас автор серйозних музичних творів. Учений був прекрасним скрипалем, грав на роялі, писав камерну та симфонічну музику, яка часто лунала в концертах. Росіянин з походження, Василь Шулейкін через усе життя проніс любов до України. Сам диригував виконанням своєї сюїти «Лірники», яку присвятив Запорозькій Січі. Серед його суто наукових спостережень читаємо: «У співі хвиль чую мелодії українського хору...»
Щоб організувати для вивчення моря постійний береговий пост, В. Шулейкін, член-кореспондент Академії наук СРСР, наприкінці 20-х років з власної волі залишає Москву і разом з однодумцями засновує на березі Чорного моря (с. Кацивелі) першу у світі гідрофізичну станцію. Мали вони з собою лише ящики з приладами. Досліджували поведінку хвиль, течій, оптики, акустики, терміки моря в умовах, наближених до відкритого океану. За 20 років існування під керівництвом Василя Шулейкіна станція перетворилася на Морський гідрофізичний інститут АН України. Саме тут учені розчують «голос моря»: спіймають з аеростата звукові хвилі, породжувані в епіцентрах морів, а згодом перейдуть до розшифровки зв’язків між фізикою моря, фізикою атмосфери та фізикою космосу.
Науковий доробок академіка Шулейкіна включає понад 400 книг, статей, навчальних посібників. Капітальною є монографія «Фізика моря» (за висловом автора — «рідна дочка Чорноморської станції»), видана 1942 року. Автор отримав за неї Державну премію СРСР. Тоді учений як офіцер Військово-Морського Флоту перебував у діючій армії, і злободенною темою його пошуку було визначення товщини криги, здатної витримати артилерію, кінноту, піхотинців. Праця «Фізика моря» отримала світове визнання і не раз перевидавалася. Високо поціновано фахівцями інші праці В. Шулейкіна: «Короткий курс фізики», «Нариси про фізику моря». Особливе місце належить книзі-сповіді «Дні прожиті», окремі сторінки з якої пропонуємо читачам.

Зустріч з фізикою
Наші столи у фізичному класі стоять гіркою, як у справжній аудиторії і досліди добре видно навіть із задніх лав. Але ще цікавіше проводити досліди в лабораторному залі. Найбільш охочі можуть приходити туди будь-коли. Ті, хто особливо захоплюється фізикою і готовий днювати і ночувати у фізичній лабораторії — це «лаборанти». От і мене «підвищили в лаборанти». Неначе я народився в цьому фізичному кабінеті нашого училища, так я з ним поріднився. А яке почуття захоплення від могутності людської думки виникає, коли вперше знайомишся з розрахунками фізичних явищ! От, наприклад, падає якесь тіло. Виявляється, можна заздалегідь обчислити, який шлях пролетить це тіло за певний проміжок часу. Можна побудувати діаграму падіння.
Неподалік від фізичного кабінету й лабораторії — кабінет природознавства. Це — дітище Л. Кречетовича. Приват-доцент Московського університету, учень і послідовник Климента Тимирязєва, Лев Кречетович навіть своїми улюбленими заняттями жертвує заради педагогічної дія-льності в училищі. Напевно, він має слушність, коли говорить, що основне світосприйняття і свій основний зміст людина отримує не у вищій, а в середній школі. Вища школа спеціалізує й удосконалює людину, а середня її виховує.

Який обрати маршрут?
Чому не спробувати точніше визначити, скільки тепла падає на поверхню землі в потоці сонячних променів? У курсах фізики чимало написано про різні роботи в цьому напрямі. Але як можна утриматися й не спробувати самому зробити виміри. Так починається перше практичне знайомство з геофізикою, до якої тягне підсвідомо.
Батько радить мені приєднатися до якої-небудь екскурсії й побувати влітку за кордоном. Спокуса велика. Проте це чужі краї, а я й досі не знаю рідних. Ні, спершу треба ознайомитись з батьківщиною. Не знаю, винен мій прадід, Корній Дмитрович Шуліка, чи більше вплинула симпатія до Гоголя, що збереглася з дитинства, але тягне на Україну, до Дніпра, вишневих садів, до хорових незрівнянних пісень... Маршрут обрано. Батько хитає головою: як це я проміняв закордонну подорож на домашню? Але мені здається, що він мене розуміє. Недарма часто мені говорив, що Київ — наймальовничіше місто... зустрічає людину такою лагідністю садів, пагорбів, задніпровських далей, на яку не здатна наша північна столиця. Густою зеленню каштанів, стрункими лініями будинків Хрещатика зустрічає Київ. На Володимирській гірці, над Дніпром, здається, простояв би добу — і не намилувався б удосталь.

Яскравіше за небо
Яка причина забарвлення найбільшої частини поверхні земної кулі, залитої водою? Яка причина яскравого, мінливого забарвлення м о р я? Адже воно яскравіше за небо, отже не можна пояснити це явище відбиттям небосхилу від поверхні води. Чим складніше загадка, тим цікавіше шукати до неї ключ. Це добре відомо, особливо тій породі людей, яких звуть дослідниками природи. Як прив’яжеться настирливе питання, нема спокою, доки не відвоюєш у природи відповідь на нього. Спочатку відповідь ухильна, неохоча, а потім — після тривалих домагань — пряма. Проте в Москві такої відповіді не знайдеш. Спостереження на відстані ні до чого не приведуть. А це означає: їхати до моря.
Тепер, наймиліше Чорне море, я іншими очима дивлюся на тебе, на твої барви. Завдання розв’язане в його фізичній частині. Черга за математикою, яка має довести рішення до кінця, до числа. Надвечір на папері з’являється рівняння спектральної кривої, яка об’єктивно характеризує... колір моря. А море, між тим, ніби дружньо подає ілюстрацію до новонародженої теорії.

Народження Чорноморської станції
Як організувати систематичні роботи в морі? Як підтримувати з морем цілорічний зв’язок? Десь на березі необхідно заснувати постійний гідрофізичний обсерваційний пост, який у майбутньому має перетворитися на справжню морську гідрофізичну станцію. З усіх наших морів найблагодатнішим для запланованих досліджень, виявляється, є Чорне море.
У Ялті повідомляють, що для нашої роботи підійдуть окремі будівлі на березі моря, які поки що не мають господаря... Такі покинуті приміщення можна, зокрема, знайти між Ялтою й Алуштою, біля Алупки, за Симеїзом — у селищі Кацивелі. Нас не цікавлять Ялта й Алушта: навколишня курортна обстановка заважатиме роботі. А от за Симеїзом, за горою Кошка, зовсім інший світ, первісна тиша... На мисі Кекенеїз, у селищі Кацивелі, зовсім безлюдно. Біля самого моря жовтіє будиночок з євпаторійського піщаника, критий черепицею. У давнину тут був пост прикордонної варти. Тепер будиночок порожній. Останній землетрус зруйнував його стіну, і крізь щілину можна просунути руку. Далі, на пагорбі, серед духмяних піній, стоїть одноповерховий будинок з сірого дикого каменю, з великою дерев’яної терасою і цементним майданчиком, повернутим до моря. Ось тут, на ньому, добре було б поставити кам’яні стовпи для приладів. Під майданчиком, схоже, підвальне приміщення, яке підійде нашим сейсмологам. Далі розкидані на схилі берега інші будиночки селища, такі ж безлюдні, з вибитим склом, а іноді й без рам... Звідси, з високого берега, відкривається широкий простір. Море видно принаймні на 150 градусів навкруги. Мис Кекенеїз виступив у море, і режим тут — хвильовий і тепловий — не може викривлятися. Тут ми будемо свідками явищ, що відбуваються в морі і нічим не спотворюються.... Отже, кращого місця обрати в Криму не можна. Цю дату запам’ятаю добре: десятого квітня двадцять дев’ятого року в Ялті підписаний перший документ, який свідчить про народження Чорноморської гідрофізичної станції».
«Дорогою до щастя» назвав Василь Шулейкін мерехтіння моря під сонцем або місяцем. Тими ж словами на схилі літ підсумував сенс свого життя.

Віра АНДРІЄВИЧ
також у паперовій версії читайте:

• 12 КРОКІВ УГЛИБ ВСЕСВІТУ
• «ВІНЕЦЬ ПРИРОДИ» НЕ ЩАДИТЬ ЇЇ
• ЧЕРЕЗ НЕЙТРАЛЬНИЙ ВОДЕНЬ

назад »»»