ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ЗАГАДКОВА ІРЛАНДІЯ: УРОКИ, ВАРТІ УВАГИ
Коли в 1996 році Ірландія перебрала на себе, згідно з правилом ротації, головування в Раді міністрів ЄС, міністр сільського господарства країни завжди, коли переговори міністрів галузі затягувались за північ, роздавав чарки і розливав ірландське віскі.

Дипломати з інших країн досі пам’ятають цей своєрідний спосіб просування національного продукту. Окрім цього, мало хто ідентифікує ірландську присутність у Брюсселі ще з чимось, крім численних пабів, у яких ще галасливіші за німців жителі «зеленого острова» вболівають за свої футбольні команди, попиваючи темне, гірке пиво з білою, як сметана, піною.
Ірландія середини минулого століття була демократичною країною, але замкненою в собі, заглибленою в історичну спадщину, що розглядалась майже винятково в контексті багатовікового опору, який чинили місцеві кельтські племена англосаксонським прибульцям з Великої Британії. На таке націоналістичне, антиелітарне й підкреслено антибританське бачення історії накладався релігійний елемент, який ототожнював ірландськість з католицтвом. Протестанти, які становили лише кілька відсотків населення республіки, вважались «спадком» британської Ірландії і, хоча їм належало значне місце у житті країни, були змушені діяти в межах порядку, сформованого католицькою церковною ієрархією. Досить згадати ліквідацію британського законодавства про розлучення (1925 рік), запровадження цензури (1929 рік), кримінальне переслідування імпорту, продажу й реклами протизаплідних засобів (1935 рік).
Історія інтеграції Ірландії з Євросоюзом є історією успіху. Ірландці вступали в ЄС охоче, і на референдумі з цього питання аж 83% громадян проголосували «за», бо в інтеграції з ЄС ірландці вбачали насамперед шанс на більшу незалежність від домінування значно сильнішого сусіда — Великої Британії.

Шлях до добробуту
Дорогу до ЄС, а тоді це був Європейський економічний союз, Ірландія обрала автоматично разом з Великою Британією в 1973 році. Ірландська статистика тих часів тепер читається як нинішня реальність України: значна частина працездатних громадян працювала в сільському господарстві, безробіття сягало 20%, а бюджетний дефіцит — 8%, страйки трусили економікою як грушею, а більшу частину експорту становили нескладні вироби з низькою доданою вартістю. Ірландці заробляли тоді 60% від доходів британців, молоді люди емігрували.
Ірландія, порівняно з 70-ми роками минулого століття, нині зовсім інша країна. Вона не втратила ні незалежності, ні ідентичності, зате надбала доступ до фінансів Союзу, закордонні інвестиції і відкрила свою економіку. В експорті суттєво більшою є частина товарів високої якості, у зв’язку з тим зменшилась залежність від британських партнерів та споживачів. Нині Ірландія торгує з усім світом.
Ірландці вміло використали кон’юнктуру 90-х років: вони не тільки запрошували виробників сучасних наукоємних технологій, а й почали самі їх розвивати й модифікувати. Усе це стало можливим завдяки великим (13% бюджету) витратам на наукові дослідження й освіту.
Нині спостерігається певне сповільнення розвитку, бо те, що було успішним учора, завтра таким може й не бути. Причиною є також і послаблення бюджетної дисципліни, погіршення кон’юнктури у світовій економіці. Та Ірландія загалом підготовлена до нових умов, бо має відповідної кваліфікації кадри, які працюють над новою концепцією розвитку країни.
Останні 15 років ірландська економіка майже за всіма параметрами досягла середньоєвропейських показників: нині заробітки там у середньому навіть вищі, ніж у ЄС, безробіття становить 5%, а бюджет з кінця 90-х років — профіцитний.
До речі, перед Україною, як колись перед Ірландією, стоїть завдання зменшити безробіття й реформувати сільське господарство. Ірландії вдалось вирішити обидва завдання. Безробіття, яке у 1987 році перевищувало 17%, нині зменшилось до 4%, а зайнятість у сільському господарстві, яка на час вступу в ЄЕС становила 35%, нині становить лише 8%. Створення нових робочих місць було пріоритетом діяльності уряду. Хороші умови приваблювали тих, хто раніше через відсутність перспектив виїхав з країни.
У сільському господарстві Ірландія спеціалізується на виробництві молока й продуктів його переробки, але більша ставка — на послуги й туризм, тож створення нових робочих місць на селі відбувається, власне, у цих галузях. У країні сформовано високопродуктивну систему здобуття необхідної кваліфікації й перепрофілювання, завдяки чому рільники отримують роботу в нових галузях.

Ірландія — в моді
Проте занадто просто було б приписувати ці успіхи тільки фінансам Євросоюзу. Підтримка з Брюсселя була значною, вона полягала в додатковому 1% економічного зростання щорічно й звільняла бюджет від конче необхідних інвестицій в інфраструктуру. У 90-х роках Ірландія зафіксувала ріст ВВП до 10%, тоді як у всьому ЄС він становив два відсотки. Дехто з економістів вважає, що це наслідок природного прискорення: слабка економіка по сусідству із сучаснішою завжди демонструє вищі показники зростання. Френк Баррі, економіст з Дублінського університету, доводить, що високий приріст був результатом поєднання ефективної макроекономічної політики з ефектом від інтеграції.
У середині 80-х років Ірландія опинилась перед великою кризою: бюджетний дефіцит становив 130% ВВП, великими були борги перед закордонними позичальниками, а безробіття знову сягало 20%. Лише тоді влада наважилась на впровадження нової багатосторонньої економічної стратегії. Уряд визнав, що найважливіші проблеми вирішуватимуться лише шляхом укладання соціальних угод. У 1986 році уряд почав переговори між працедавцями й найманими працівниками. Їхнім результатом був «соціальний пакт», який обіцяв роботу всім. Одночасно уряд вдався до жорстких заходів: знизив видатки бюджету, призупинив інвестиції і набір працівників до державних установ, «заморозив» зарплату і обмежив права працівників. Таке «затягування паска» не було б можливим без погодження з профспілками й підтримки суспільства. Основні принципи пакту діють досі.
Спокою в суспільстві у складний період зарадила втома через брак перспективи і позитивне бачення майбутнього сучасної Ірландії в об’єднаній Європі. І таке бачення з’явилося завдяки урядовій програмі, яка спричинилася до ментальної зміни громадян: вони зрозуміли, що приреченості на бідність немає.
У 1980-і роки Дублін здійснив реформи, які відкрили шлях до вільної конкуренції. На думку вже згаданого Френка Баррі, «лише тоді наш уряд навчився відрізняти інтерес всієї економіки від інтересу державного сектора». Коли в Ірландії розпочинали реформи, ЄС готувався до нової фази інтеграції — впровадження єдиного ринку. Ірландці скоро зрозуміли, що їхня країна може привабити фірми з-поза меж Євросоюзу. Через інвестиції в Ірландії вони отримали можливість виходити на ринки решти країн «європейської фортеці».
У 1988 році уряд зробив наступний крок: запропонував так звану селективну промислову політику. Ірландія почала згортати традиційну промисловість і розвивати високодохідні наукоємні галузі економіки: мікроелектроніку, фармацевтику, медичне приладобудування, фінансові послуги. Нині країна є другим у світі виробником комп’ютерного програмування.
Лібералізувався ринок авіаційних послуг з Великою Британією, що посприяло подвійному зниженню цін. Зросли надходження від туризму: кількість робочих місць у цьому секторі зросла вдвічі. У країнах ЄС виникла мода на «зелений острів» — туристам, які їздили ніби у ХІХ-му столітті на возах повз маленькі села гористим, соковито-зеленим узбережжям, зовсім не заважало, що в цій країні постійно ллє дощ, а море холодне. Натомість у пабах пиво тече рікою, Ірландія є красивою, якщо завгодно — красиво відсталою, і крапка.
Утримувати відносну «відсталість» села допомагає сільськогосподарська політика, якою Ірландія користається так спритно, що донині отримує дотації, незважаючи на те, що висока рентабельність і добрі результати експорту продуктів сільського господарства свідчать про те, що допомога вже не потрібна. І кошти на структурні перетворення були використані добре: 30% асигновано на освіту, аж 35% — на інвестиції в інфраструктуру і 25% — на підтримку інвестицій. Певну роль у напливі інвестицій відіграли зв’язки еміграції з вітчизною. Ірландці, які працювали на високих посадах в американських корпораціях, охоче погоджувались на розміщення капіталу в країні предків. Але сентиментальні почуття спрацювали лише тоді, коли були створені відповідні умови для інвестування.
Велику позитивну роль в інвестуванні зіграла урядова Агенція промислового розвитку (ІДА) — чи не найкраща такого типу організація у світі. Вона шукала інвесторів, пропонувала їм всебічну допомогу, зокрема — добру інфраструктуру за створення певної кількості робочих місць протягом певного терміну, навіть додаткове бюджетне фінансування.
Окрім цього, значна участь іноземних фірм в економіці Ірландії призвела до її залежності від стану світової економіки, насамперед економіки США. Ірландія взагалі має дуже тісні культурні зв’язки зі США. Нині Дублін перебуває десь посередині між Європою і США і це значно краща ситуація, ніж коли він цілковито був залежний від Лондона.
Можна дискутувати про те, чи є беззаперечним добром економіка, що спирається на іноземний капітал і міжнародні корпорації. Дехто вбачає в цьому загрозу.
Але з іншого боку, завдяки цьому Ірландія зберігає високу динаміку експорту і позитивний баланс у зовнішній торгівлі. Зрештою, прибутки закордонних інвесторів можуть контролюватись фіскальними органами.
Варто пам’ятати, що Ірландія — це мала, чотиримільйонна країна, тож її внутрішній ринок не є достатнім стимулом для прогресу. Тому для розвитку експорту й конкурентоспроможності мусить відбуватись постійний процес модифікації й розвитку технологій.

Культуру зміцнює модернізація
У багатьох країнах Європи, зокрема в Польщі, Литві, Естонії, така швидка модернізація супроводжувалася зростанням націоналістичних тенденцій, перемогою на виборах доволі популістських політиків й викликаними опором до змін антиєвропейськими протестами. Але в Ірландії цього не було.
Як же вплинула прискорена модернізація і вступ до Євросоюзу на ставлення ірландців до власної культури? Френк Баррі вважає, що «культура і відданість традиціям не постраждали, навпаки, вони сильніші, ніж будь-коли раніше. Ми відновлюємо нашу мову, яка, здавалося, була приречена вмерти, зростає кількість ірландських шкіл, створено цілодобову телестанцію і кілька радіостанцій, які ведуть мовлення ірландською мовою. Добре розвиваються традиційна музика, танці й спорт».
Хоча Ірландія в багатьох питаннях обирає курс, визначений іншими членами Євросоюзу (переважно країнами Бенілюксу), вона провадить й власну лінію, яка часом ускладнює життя іншим державам. Одним з її елементів є нейтральна закордонна політика й дистанціювання від НАТО, це, проте, не означає, що країні бракує активності у вирішенні конфліктів в рамках ООН або організації Європейської політики безпеки й оборони. Для новоутворених сил «швидкого реагування» Ірландія виділила 850 офіцерів і сержантів. Даніель Кохане, експерт Лондонського інституту європейських реформ, вважає, що найважливішою темою європейської дискусії про оборону з погляду Ірландії є «не проблема нейтральності, а суверенності». Через це Ірландія не хоче вступати в НАТО. Очевидно, що країна, підтримуючи близькі контакти зі США, не хоче їхнього домінування.
Незважаючи на особливе ставлення до суверенності, Ірландія не має в Брюсселі іміджу євроскептика, на відміну, наприклад, від Данії і Великої Британії. У деяких питаннях ірландці не можуть поступитись, тому держава дбає про свої інтереси, долучаючись до коаліцій інших держав, або подаючи власну точку зору в дружній тональності, але з прагматичних позицій. Ірландії це вдається.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

назад »»»