ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ЗА ЛАШТУНКАМИ КАЗКОВОЇ КРАЇНИ
Затишний кабінет головного режисера Київського академічного театру ляльок, заслуженого артиста України, заслуженого діяча культури Польщі Юрія Івановича Сікала в новому приміщенні нагадує певніш за все оселю казкаря-чарівника. Гармонійне поєднання сучасних меблів, шафи з книжками з мистецтвознавства, із ляльками одразу вводить у незвичну атмосферу, що притаманна дитячому театру.
На письмовому столі — скирта паперів. За столом привітно всміхається сивочола, з живими, допитливими очима людина, обличчя якої випромінює такий позитивний заряд, таке тепло, що, побачивши його на вулиці, не вагатимешся — він працює з дітьми!

— Юрію Івановичу, другого вересня театр у новому приміщенні відкриє свій 79-й театральний сезон. Як працюється колективу, який понад вісім років не мав своєї сцени і нагадував пересувний мандрівний театр?
— Радість, мабуть, не те слово, що може точно відтворити наш стан. Це було особливе піднесення — бачити навколишній світ у гармонії. Працюючи у виїзних умовах протягом восьми років (а це для театрального колективу величезний термін), творчий склад, насамперед актори, намагались тримати високу планку своєї майстерності. Скажу відверто — ми витримали всі реалії такої роботи. Честь їм і слава, і не тільки їм, а всім співробітникам!
У нових комфортабельних умовах ми розуміємо ступінь відповідальності, яка лягла на наші плечі. Ставлення до роботи стало більш вимогливим. Поки що в нас нема репетиторів з вокалу, пластики, сценічної мови, а тому актори готуються до роботи самотужки, хоча ці дисципліни вони вивчали в навчальних закладах. Якби, скажімо, актори цього не розуміли і заспокоїлись, то нам навряд чи вдалося б втілити усі творчі плани. Оцей порив з’явився у 2004 році після того, як ми стали свідками знаменної події — улаштування першої буро-набивної палі під будівництво театру. Ми повірили — театру бути.
— Більшість театрознавців вважають ваш колектив в основному театром класичної казки. Що це означає?
— У нашому репертуарі чільне місце посідають вистави за відомими літературними казками. Батьки, вихователі, учителі охоче ведуть своїх дітей на вистави з уже знайомими назвами. І якщо літературна казка щось зображує, скажімо, як «сонечко встало, посміхнулось і сказало...», то у виставі ми все це показуємо своїми специфічними засобами у театральній дії. І дітям прищеплюється елемент театральної естетики. А це дуже важливо! Більшість батьків, бажаючи прилучити дітей до нашого мистецтва, особливо перед першими відвідуваннями, дуже мало консультуються з нами. Їм здається — чим дитина молодша, тим скоріше треба чимчикувати до театру. Можна побачити, що приводять ледь не немовлят...
— А в якому ж віці можна ставати юним театралом?
— Діти до 3,5 року майже всі, за деяким винятком, погано розуміють театральне мистецтво, не усвідомлюють дій ляльок. Вони бачать на сцені начебто й знайомих істот, проте, на відміну від їхньої природної мови (нявкання, гавкання і т. п.) вони розмовляють, наче люди, сміються, плачуть і навіть б’ються. І малята лякаються, адже асоціативне мислення у них ще не розвинене.
— Складно, мабуть, поставити казку, зміст якої усі добре знають?
— До класики я ставлюся відповідально, з повагою, з пієтетом, проте творчо. А це означає, що слід, не змінюючи тексту, вкласти у нього сучасний зміст. Великий Андерсен у своїх творах оповідав про людей, використовуючи казку, міф і т. п. Наприкінці сезону я поновив виставу за Андерсеном «Непохитний олов’яний солдатик», написану моїм другом, драматургом і актором Всеволодом Данилевичем, який вже відійшов у вічність. Цій людині випало нещастя народитись у дворянській сім’ї і таке поняття як «лишенец» (залишаю це слово у російському варіанті) він відчув на своїй долі сповна. Ми граємо авторську думку про те, що допомогло йому вижити у той лихий час — непохитність! А ще про те, що треба бути чесним, добрим, шляхетним. Як ти ставишся до людей, так і вони будуть так само ставитись до тебе. Сучасно? Сучасно. Ще один приклад. Ми відкриваємо сезон моєю інсценізацією «Золотого Ключика» О. Толстого. Для нас ця вистава і знакова (Карло мріяв про новий театр для своїх ляльок, а ми наприкінці вистави даємо на всю сцену проекцію нового театру), і тематична. Основна тема, яка мене хвилює — це тема становлення Буратіно як особистості. Сучасна тема? Певен, сучасна!
А є такі п’єси, де автор осмислює сюжет відомої казки і створює свій варіант, який більше відповідає реаліям часу. Приміром «Колобок»
Є. Патріка. Герой вистави народився не від бажання його батька з’їсти щось екзотичне, а від самотності Діда й Баби. І маленький і кмітливий Колобок став для них сенсом життя. З’явилась повноцінна сім’я. Проте наш Колобок народився з талантом поета і бажає написати першу у своєму житті пісеньку. От тому він і вирушає за справжніми героями, які б надихнули його на творчість. Після кожної зустрічі з героями, як виявилось, боягузами (Заєць, Вовк, Ведмідь і Лисиця), він усе ж таки написав свій перший твір. Під пером драматурга В. Сінакевича казка «Гидке каченя» за П. Андерсеном набула лірико-романтичного забарвлення. Герой вистави Карл покидає свою оселю не тому, що він народився з оперенням чорного кольору (як у Андерсена). Він хоче навчитись літати, аби пізнати навколишній світ, тоді як його ровесники не живуть, а лише животіють, чекаючи своєї «їстівної» долі.
— Окрім своєї плідної творчої праці Ви багато часу приділяли і приділяєте викладацькій діяльності. Так, зокрема, Ви були ініціатором заснування при театрі з 1976–1979 рр. студії з підготовки акторів-лялькарів. Надалі з Вашої ініціативи при естрадно-цирковому училищі були відкриті два спецкурси — «актор з лялькою на естраді» і «актор театру ляльок». На сьогодні Ви художній керівник ІІІ-го режисерського і І-го заочного акторського відділень Київського університету театру, кіно і телебачення ім.
І. Карпенка-Карого. Чи задовольняє Вас стан сучасної лялькової режисури?
— Задовольняє частково. Окрім любові до дітей, загальної ерудиції, такий режисер мусить бути хоча б у душі актором, а не холодним аналітиком-всезнайком. Він мусить достеменно знати акторську професію — володіти методикою оживлення ляльки. Адже ж проілюструвати виставу — це ще не мистецтво. Мистецтво — створити високохудожній твір, який припав би до серця маленькому глядачеві. Тому я й запросив на постановку найавторитетніших режисерів-лялькарів, різних за своєю творчою манерою, щоб маленькі глядачі побачили на сцені нового театру найкращі вистави. Так, головний режисер Хмельницького обласного театру ляльок С. Брижань здійснив за власною інсценізацією виставу «Івасик-Телесик» (художник — М. Ніколаєв, композитор — І. Пустовий) та театральну фантазію за поемою Б. Стельмаха
«Тарас» (художник — М. Ніколаєв, композитор — І. Пустовий).
Завідувач кафедри театру ляльок Київського університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, професор, заслужений артист України Л. Попов поставив дві вистави, абсолютно різні за змістом і жанровим прочитанням. Це лірико-романтична вистава «Пітер Пен» в інсценізації актора нашого театру Є. Огороднього за
Д. Баррі (художник — В. Виходцевський, композитор — Ю. Грицун) та народну комедію «Лис Микита і Неситий Вовк» Я. Яроша за мотивами творів І. Франка (художник — М. Данько, композитор —
В. Маник). Режисер розкриває тему великої відповідальності матері перед дітьми і робить це коректно, делікатно, уникаючи дидактики.
Соціальну сатиру «Гіньоль у Парижі» Я. Вільковського й
Я. Осниці здійснив головний режисер Київського міського театру ляльок, президент українського центру УНІМА, народний артист України С. Єфремов (художник — В. Жикунова, композитор — О. Ходаковський). Дитячий мюзикл «Таємничий гіпопотам»
В. Ліфшиця й І. Кичанової поставив режисер І. Цеглинський (художник — Я. Підвисоцька, композитор — заслужений діяч мистецтв України В. Полянський).
Не вдаючись до глибокого аналізу кожної вистави, мушу сказати, що ці режисери представляють основні напрями лялькового мистецтва в Україні.
— Яка основна проблема турбує Вас нині?
— Єдина проблема, про яку я вже не просто кажу, а волаю, це драматургія. Я ностальгійно згадую імена драматургів, твори яких прикрашали афіші театрів ляльок — П. Висоцький, Ю. Чеповецький, В. Данилевич, Н. Шейко-Медведєва, Г. Усач. На сьогоднішній день плідно співпрацює з нашим театром патріарх дитячої літератури Всеволод Нестайко. І все. Чи майже все. Отут-то держава разом із спонсорами могла б допомогти своїми могутніми засобами і провести конкурс на кращу п’єсу для лялькового театру. Це дало б можливість стимулювати молодих драматургів на пошуки. А поки що ми працюємо із письменниками, які зацікавились нашим видом мистецтва.

Ілля ПОВОЛОЦЬКИЙ
також у паперовій версії читайте:

• КІНОПОСТАТЬ ВІРА МАРЕЦЬКА

назад »»»