ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ТРИ ДНІ ПОСЕРЕД ЛІТА, КАРПАТСЬКИХ ГІР ТА ЖИВОЇ МУЗИКИ
У мальовничому карпатському селі Шешори (Косівський район, Івано-Франківщина) вчетверте відбувся Міжнародний фестиваль етнічної музики та ленд-арту «Шешори».

З Великої Британії, Естонії, Німеччини, Польщі, Румунії, Франції, Чехії, Білорусі та різних регіонів України прибули в наш край музиканти, співаки, митці, журналісти й просто тисячі шанувальників народної музики та мистецтва. «Шешори-2006» — це взаємозв'язки між людиною та довколишнім світом, між різними напрямами в мистецтві. Головний задум фестивалю — дати шанс кожному, хто потрапив на торжество, відчути себе причетним до цієї землі, її наспівів, звичаїв, традицій, пробудити в душі отой генетичний голос крові, а воднораз збагнути власну відповідальність за збереження й довкілля, і культури, і всього справдешнього, непідробного, сяйливого.
Ініціатором та автором ідеї фестивалю є інформаційний центр «Зелене досьє» — неурядова екологічна організація, яка вже понад 12 років об'єднує молодь різноманітних уподобань та фахів, небайдужу до справ збереження довкілля. Співорганізаторами фестивалю «Шешори-2006» стали Івано-Франківська обласна держадміністрація та облрада. Партнери фестивалю — Польський інститут у Києві, Чеський центр в Україні, Французька культурна програма в Україні, Британська рада в Україні, Міністерство охорони навколишнього природного середовища, UNEP — Екологічна програма ООН у Європі та інші організації.

Лине музика від Балкан до Карпат...
Коли говорять іншою мовою, з якої ти розумієш лише декілька слів, то здається, що чуєш щось мудріше, ніж щоденні речі рідною... Коли кажуть, що люблять скрипку, то переважно не додають, що найбільше люблять чардаш у виконанні вуличного весільного музики...
Як відомо, смаки в усіх різні, а тим паче музичні. Тому й не дивно, що в Шешори приїхали музиканти від Балкан до Карпат, привезли справдешню етнічну музику. А тепер познайомимось з учасниками фестивалю «Шешори-2006».
Український гурт «Хо!» запропонував глядачам чистий акустичний саунд, прикрашений гучним акордеоном та ніжною флейтою. Здивувала незвичайна для українського етносу мелодика: здавалося, що її корені молдавські, а подекуди — індійські, і вже відтак — національні. Але публіка таку музику сприйняла цілком позитивно й танцювала не менше, ніж під традиційний український фолк.
«Vagilased» (Естонія) — волинка, флейта, тромбон, пищики, арфа, гармошка, скрипка, акустична гітара, бас-гітара, барабани, перкусія, спів. Головна ідея гурту полягає у тому, щоб виконувати фольклорну музику в сучаснішій манері, задаючи старим та ґречним естонським наспівам і пісням енергії, нового життя.
Любителі автентичної української музики змогли послухати й оцінити, як це музикування трактує вінницький гурт «Очеретяний Кіт». Барабан, скрипка, флейта, контрабас і гітара — ці інструменти допомагають музикантам відтворювати настрій чумацької пісні. Усе це звучить не дуже весело, але щемить серце й душу.
Найкраща фольк-рокова формація України — гурт «Гайдамаки» — й у Шешорах виступила вдало. Драйв, експресія, багатюща звукова палітра та видовищність гурту були до вподоби глядачам.
«Fanfare Ciocarlia» — повноцінна доза балканського духового божевілля, яке приголомшує слухачів. Музика «Fanfare Ciocarlia» безжальна за темпом й манерою виконання, нею рухає великий дух та бажання залучити всіх до свята. У квітні 2006 р. група «Fanfare Ciocarlia» виграла премію Бі-Бі-Сі Planet Award. Ці музики прибули з румунського села Зече-Праджині (якого навіть на мапі немає), оточеного тихими горами та припорошеними шляхами. Розташоване воно на сході Румунії, неподалік кордону з Молдовою. Ця область відома суворим відлюддям та поетичністю її жителів. Вечорами, коли вщухає вітер, з найближчих пагорбів лунають звуки фанфар. Це — рідний дім дванадцятьох циганських музикантів, з яких складається духовий оркестр «Fanfare Ciocarlia». Мистецтво виконання музики передавалось від покоління до покоління з прадавніх часів. Нотного запису немає. На інструментах — сліди попередніх десятиліть, вони втратили блиск, зате надбали свою власну патину. На цих інструментах музиканти «Fanfare Ciocarlia» примудряються вчинити справжній музичний феєрверк, демонструючи неймовірний талант до вигадливих пасажів та карколомного темпу. Традиційні танцювальні мелодії Румунії та ритми Туреччини, Болгарії й Македонії виконуються на ріжках, трубах, кларнетах та литаврах. Зірки циганського оркестру об'їхали практично всі країни та континенти, навіть були запрошені влаштувати вечірку на 50-й день народження відомого композитора Денні Ельфмана в Голлівуді.
Грали в Шешорах й «Петровичі» — ансамбль справжньої гуцульської музики з гірської Ворохти. Фольклорна музика, яку виконували хлопці з гурту «Петровичі», раз у раз набувала рис психоделічної й додавала глибшого духу «андеґраунду».
На Закарпатті століттями пліч-о-пліч живуть українці, угорці, румуни, роми, словаки та євреї, тому й музичні кордони не є чіткими. Зрештою, чи варто шукати етнічної чистоти в регіоні, який за останні сто років міняв свою державну належність більш як шість разів. Либонь, тому гурт «Гудаки» своєю автентичною музикою полонив багато сердець. Колись на весіллях у Карпатах грало троє музик: перший скрипаль, який вів основну мелодію і якого в народі називали гудаком; другий скрипаль, котрий першому акомпанував, і бубнаш, що задавав ритм. Прості люди всіх музикантів називали гудаками. Своєрідність цієї народної музики полягає в тому, що вона ніколи не була записана на партитуру — просто передається від покоління до покоління отакий культурний спадок великого людського значення, який відображає емоції українського народу.
Грецький фольклорний ансамбль «Аргин» створено в с. Роздольне, а грецький фольклорний ансамбль «Тімане» — в с. Стила Старобешевського району Донецької області. Обидва колективи виникли в 1980-х роках. Вони складаються з людей, які далеко не всі є професійними музиками, людей, що мають різний фах і працюють у різних місцях. Але їх всіх об'єднує любов до музики свого народу, вони перейняли її від своїх дідів і тепер намагаються передати прийдешнім поколінням. У їхньому репертуарі — традиційні танцювальні мелодії приазовських греків (хашлама, салама, уртапан, чобанку та ін.) і народні румейські пісні, серед яких особливо популярні удрамайд'а (частівки).
Родинний ансамбль Лупанів із села Фурманівка, що на Одещині, вправною грою на акордеоні, цимбалах, чудовим співом привернув увагу багатьох справдешніх поціновувачів фольклору. Ансамблеві вже понад десять років, і за цей час, крім різних регіонів України, він побував у Молдові та Румунії. У Фурманівці, крім молдаван, живуть представники 26 національностей: українці, росіяни, білоруси, татари, гагаузи, болгари та ін. Однак село вважається молдавським, у школі тут викладають молдавською, тож музика й пісні здебільшого також молдавські.
Джонатан Шорленд та Кліф Степлтон (Велика Британія) уже понад рік працюють разом у складі гурту «Primaeval», у якому грає ще молодий талановитий гітарист та мультиінструменталіст Сонні Девідсон. Волинщик та флейтист, Джонатан володіє багатьма різними інструментами, а деякі виготовляє власноруч. Він славиться як один з основних рушіїв відродження валійських традицій гри на волинці. Кліф спеціалізується в грі на хурді-гурді — стародавньому європейському струнному інструменті, що зовні дещо нагадує ліру.
Ансамбль «Божичі» вивчає та відтворює старовинну пісенну та танцювально-інструментальну традицію, яка хоч і зникає, але де-не-де ще збереглась по селах та хуторах України. Одним з основних напрямів діяльності «Божичів», без якого вони не мали б свого обличчя, є фольклорно-етнографічне експедиційне дослідження сіл України. Ансамбль (гармоніка, бубон, спів) був заснований у 1999 році учасниками колядного гурту. До складу входять десятеро учасників, більшість з яких є випускниками кафедри фольклору Національної музичної академії України ім. П. Чайковського та Київського національного університету культури та мистецтв.
Індійські табла, буддійський гонг, віолончель, маракаси, гуцульське бухало, рубель, палички, малазійський гонг, глиняні свистульки, окарина, індійська тампура й голоси — усе це представляє гурт «ДахаБраха». Оригінальна, тобто чудернацька й автентична водночас, назва колективу означає «давати і брати» (староукраїнською мовою).
«Гуцул Каліпсо» (Чернівці) має власну фішку — контраст, класну музику і під неї — соціальний текст...
«Пропала грамота» (Кам'янець-Подільський) — це гурт, котрий звучанням інструментів (гітара, бас, ударні, гармоніка, рабаба, мариданг) та співом не залишає байдужим нікого. Як і гра білоруського гурту «НагУаль» — духові (банбори, кугикли, діджеріду, кларнет), струнні (йолкін ніс, цимбали, бас-гітара), ударні (джембеї, убар) та ін.
Піснярка й скрипалька з Кракова Йоанна Словінська виконує народний репертуар, поєднуючи джерельні інструментальні форми з сучасними і надаючи їм незвичайної експресії. Традиційні твори доповнюють інспіровані фольклором композиції видатного польського композитора Зиґмунда Конечного.
Музика гурту «Вій» поєднує психоделію з ритмами та мелодикою слов'янського, зокрема українського, язичництва. Використовуються елементи музики українського бароко та середньовіччя.
«Бурдон» — зі Львова спеціалізується на виконанні схiдноєвропейської, зокрема карпатської народної музики, але джерела його iнспiрацiй — на теренах мало не всієї Європи, вiд Скандинавії до Балкан.
Музика «Перкалаба» (Івано-Франківськ) зачіпає своєю знайомістю та жвавістю, але цей варіант дежавю зовсім не є постмодерною спробою цитування алюзій. Музика, немовби сповнена фольклорних мотивів, насправді претендує на те, щоб стати народною і граною на весіллях. Критики намагаються провести паралелі, порівняти з чимсь. Однак метода тут проста — еклектика й бриколаж. Усе поєднується одне з одним, переплітається весело й органічно. Легкість, гумор, ненавмисність, безтурботність у такому поєднанні — фірмовий стилі. Музика гір.

Галерея просто неба
Міжнародний фестиваль етнічної музики та ленд-арту «Шешори» — це спроба творчого й гармонійного співіснування людини зі світом, який її оточує. Отже, тут традиційно була представлена музика різних стилів і жанрів, що має етнічне коріння, і створені художниками «об'єкти в просторі». Етнічна музика виникла ще тоді, коли людина сприймала себе часткою навколишнього світу. А ленд-арт є напрямом образотворчого мистецтва, у якому художник не використовує природу, а співпрацює з нею, підкреслюючи її фактуру, лінії, стан.
Саме природне середовище стало місцем і засобом втілення авторських задумів. Художники компонували «об'єкти в довкіллі», використовуючи природні лінії, зразки, фактуру й стани (а підсобні засоби були найрізноманітнішими — фарби, полотно, віск, скло тощо). Мистецькі «об'єкти в довкіллі» поєднували візуальні й звукові елементи (художники працювали над об'єктами вкупі з музикантами).
Серед учасників — відомі в Україні та за її теренами живописці, що вже неодноразово брали участь у лендартсимпозіумах у різних країнах світу. З-поміж українських художників цього року галерею просто неба в Шешорах створювали: Петро Бевза — проект «Той, що змінює шкіру»; Ілона Сільваші, Ярослав Присяжнюк — «Тінктури. Три кольорових водоспади»; Анатолій Бєлов — проект «Ріка-книга»; Мирослав Вайда — проект «Дихання»; Юлія Толмачова — «Тато і мама»; Геннадій Донець — «Сіно-солом'яні годинники»; Андрій Гуренко — проект «Лист»; Вацлав Пецл, Лукаш Кале, Річард Пакоста (Чехія) — проект «Дерев'яні ворота».
У кожного маляра свої мета й прийоми, але всі вони ставлять питання про людину, котра живе не сама собою, а в обширі співбуття.
На фестивалі постійно діяли чотири паралельні музичні майданчики, на яких були влаштовані майстер-класи з українських, ірландських, естонських та східних танців. Народні майстри навчали публіку традиційних ремесел: ткацтва, розпису по склу, виготовлення сирних коників, ляльок-мотанок та ін.
Протягом трьох днів у шешорському Народному домі демонстрували документальні стрічки етнографічної та екологічної тематики, це роботи відомих українських режисерів Ганни Яровенко, Надії Кошман, Леся Саніна, Валентина Васяновича та інших, а також французьких, німецьких, польських та швейцарських кінематографістів.
Що ж до природної складової, фахівці-біологи вигадали небанальні, цікаві й змістовні екскурсії. Фестиваль пропагує дбайливе ставлення до довкілля як альтернативу споживацькому, збереження природи та традиційної культури Карпат, розвиток екологічних видів відпочинку та екологічного транспорту. Гості фестивалю залюбки взяли участь у різноманітних екоакціях, мешкали в наметовому містечку чи місцевих садибах — залежно від власних уподобань, що стали потужним поштовхом для розвитку зеленого туризму в регіоні.

Іван ДМИТРІВ,
Івано-Франківська область
також у паперовій версії читайте:

назад »»»