ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
СМАК ЦІЛИННОГО ХЛІБА
П'ятдесят років тому на цілинних та перелогових землях Казахстану був вперше одержаний мільярдний урожай зернових, у вирощенні й збиранні якого взяли участь десятки тисяч наших земляків.
Як відомо, у 1954 році в СРСР почалося масове освоєння цілинних земель. За рахунок мільйонів гектарів безлюдного степу планувалося покрити дефіцит хліба й продуктів тваринництва, який гостро відчувався в країні. За традицією, для вирішення подібних грандіозних завдань відправляли трудівників з різних республік, залучали наймобільнішу частину суспільства — молодь, якій і платили менше, ніж кваліфікованим спеціалістам.

Можна по-різному оцінювати й сам цей задум, й організацію його виконання, але безсумнівним є одне — українські механізатори та студенти зробили вагомий внесок у перетворення сільського господарства Казахстану, і їхній трудовий подвиг досі пам'ятають у близькій нам країні, де й тепер живе багатотисячна українська діаспора. Я вдячний долі, яка подарувала мені, тоді журналісту-початківцю, можливість разом з ровесниками, молодими киянами, прилучитися до подій піввікової давнини.
Гортаю сторінки записника, і наче оживають картини подій, що вже стали нашою історією.

Ешелон іде на Схід
...Третій день один ешелонів з посланцями столиці й Київщини, що розтягнувся більш як на півкілометра, прямує на схід. Позаду лишилися Бахмач, Ніжин, Курськ... А десь далеко попереду неосяжні лани Кустанайської області — мета нашої поїздки.
Усю дорогу не вщухають пісні. На кожній, навіть невеличкій, зупинці починаються ігри, танці. І всюди українську молодь вітають місцеві жителі, виникають імпровізовані мітинги, овацією зустрічають українські народні пісні, ліричний «Київський вальс», задушевні «Білі каштани» та інші тогочасні шлягери.
Ешелон живе повнокровним життям — працює штаб, уточнюються списки тих, хто може сісти за кермо автомобіля, трактора, хто володіє іншими спеціальностями. Усі нетерпляче чекають на зустріч із цілиною. І ось, переваливши через гори Південного Уралу, наш поїзд вже відмірює сотні кілометрів степу, де ще недавно хвилями гуляла ковила, а тепер в усі боки, скільки око сягає, розкинулося пшеничне поле.
На маленькій станції Кайбагор Карасуського району Кустанайської області киян зустрічають представники господарств, де потрібна допомога в збиранні небувалого врожаю. Цілинники добре підготувалися до прийому гостей з України. Для них обладнані затишні палатки, встановлені пересувні будинки-вагони. Короткий відпочинок, а вже наступного дня молоді кияни взялися обладнувати токи, складські приміщення.
Я ж, скориставшись резервом часу, вирішив побувати в земляків, які першими почали піднімати цілину в цих краях. Мій шлях проліг у радгосп «Київський».

Вони були першими
...Машина швидко мчить у південно-східному напрямку від Кустаная. Після шестигодинної їзди, надвечір, ми побачили в степу електричні вогні великого селища. Це була головна садиба радгоспу «Київський». Шофер Максим Тимощук виявився надзвичайно цікавим співрозмовником. Усю дорогу розповідав про історію господарства і його найкращих людей, про те, як він сам потрапив у цей край.
У грудні 1954 року в безлюдний степ неподалік села Миролюбівки прийшло кілька чоловік, щоб визначити місце майбутнього зернорадгоспу «Київський». Це були перші новосели — О. Горяний, Г. Фіренштейн, І. Грищенко, Б. Волошин та інші. Уcі вони приїхали з Києва й Київської області. А за кілька місяців тут виникло ціле містечко.
Нелегко доводилось нашим землякам. Їм треба було освоїти близько 20 тисяч гектарів цілини, на яких траплялися і солончаки, і болота. Не вистачало питної води. У двох свердловинах, пробитих на глибину 90 метрів, вода виявилася солоною. Тоді вирішили збудувати в яру дві греблі й створити штучні озера. Яр перегородили великими брилами чорнозему, мішками з землею, закріпивши їх залізними стовпами.
План освоєння цілинних земель був успішно виконаний уже першого року. Радгосп вийшов у число передових в Узункольському районі. Кияни допомогли й сусідам — зорали в радгоспі «Молодіжний» сім тисяч гектарів цілини. Та головним досягненням було народження дружного колективу.
Одночасно з освоєнням цілини почалося будівництво великого селища, у якому з'явилося дві перші вулиці, магазин, лікарня. Згодом збудували хороший, просторий клуб.
За сотні кілометрів від України піднімався радгосп «Київський». Та новосели не відчували далекої відстані. До них постійно приїздили робітники заводу «Більшовик», інших київських підприємств, привозили необхідні інструменти, обладнання, цінні подарунки. Новосельці просили передати землякам гаряче спасибі.
...За садибою радгоспу розкинулися неосяжні поля пшениці. Важкі повні колоски починають хилитися до землі, набуваючи золотисто-жовтих відтінків. Мозолясті роботящі руки розтирають у долонях зрілий золотий колос.
— Тридцять вісім, тридцять дев'ять,... сорок три. Сила земна, — рахуючи зерна, усміхається в кошлаті вуса, які теж чимсь нагадують пшеницю, Трохим Іванович Шевченко. Ще у 1909 році приїхав він з України в Казахстан, шукаючи порятунку від злиднів. Близько півстоліття обробляв селянин цю землю, але такого врожаю ще не збирав.
— Цьогорічну пшеничку можна порівняти з врожаєм, який бачив я тільки раз у житті,— пригадує він.— Але землі переораної тоді було в Казахстані дуже мало. А тепер — ходи-дивись: всюди стіною стоїть пшениця. Мільярд пудів зерна вже є, тільки треба зібрати його вчасно. І зберемо — допомога звідусіль їде...

Так народжувався мільярд
Не раз потім згадував слова старого хлібороба. Удень і вночі по дорогах Казахстану мчали машини, їхали люди. У степах Кустанайської області нам траплялися комбайнери й шофери з Черкащини, трактористи й механізатори із Закарпаття та Волині.
Знову гортаю записник: 21 липня — у радгосп «Іскра» приїхало 450 студентів Київського державного університету. У стислі терміни вони виконали величезну роботу, заслужили на гарячу подяку новосельців.
Часу на облаштування було небагато. Швидко розбили палатки, у яких оселилися хлопці, дівчата розмістилися у вагончиках. Але погода тут примхлива. Ночі холодні, ідуть дощі, тому треба було збудувати надійніше житло — землянки, тож одразу до роботи беруться будівельники.
Одночасно з житловим будівництвом повним ходом йшло спорудження критих токів і майданчиків під зерно. За короткий час були обладнані понад 15 тисяч квадратних метрів токів і майданчиків.
Усі студенти тимчасово перетворилися на робітників на токах, мотористів, причіплювачів. Знову сів за баранку студент історичного факультету Іван Василець, який до вступу в університет працював шофером. Чимало турбот у завідувача току 5-ої бригади студента факультету журналістики Ігоря Малишевського і його помічниці — студентки філологічного факультету Ніни Карпової. Треба не тільки прийняти зерно, а й обробити його — перелопатити, просушити, провіяти. Для цього необхідно, щоб усі механізми працювали безперебійно.
В інших бригадах завідують токами також студенти. Хорошу практику мали в радгоспі майбутні економісти — більшість з них були обліковцями. Молоді кияни швидко подружилися з місцевими юнаками й дівчатами. Разом працювали, разом співали, грали, танцювали під час відпочинку.
Двадцять сьомого липня почалися масові жнива. Вийшли комбайни і на поля радгоспу «Іскра», які розкинулись на 39 тисячах гектарів.

Вічно жива пам'ять
День у день ширшав фронт збиральних робіт. Радгосп ім. О. Герцена, куди також приїхали молоді кияни, розмістився по сусідству з радгоспом «Іскра». Його лани займають 59 тисяч гектарів. Тут допомагають збирати врожай 300 студентів Київського політехнічного інституту. Трохи раніше в цей радгосп прибула молодь зі Смоленська. Тепер тут «нових» стало більше, ніж «старожилів». Від них значною мірою залежало, чи буде вчасно зібраний багатющий урожай.
Першою почала жнива шоста бригада. Тут широко застосовують роздільний метод збирання, який з успіхом освоїли й студенти. Першого ж дня збиральної кампанії прийшли до головного агронома А. В. Стадниченка керівник студентів аспірант Микола Новиков і його заступник Віктор Асєєв.
— Є в нас, Андрію Валер'яновичу, така пропозиція,— звернулися до нього.— Треба організувати молодіжні збиральні агрегати.
Агроном підтримав ініціативу киян. Так був створений екіпаж, який назвали «Молодіжним київським». Очолив його комбайнер — студент Григорій Яцук. Перші результати не були блискучими — агрегат ледь-ледь виконував норму. Давався взнаки брак навичок, хлопці швидко стомлювалися. Та вже на третій-четвертий день молодіжний агрегат почав виходити в число передових, перевиконувати завдання. Тепер замість 12 гектарів за нормою молоді кияни скошували за зміну по 20–25 гектарів і намолочували з кожного до 20 центнерів пшениці.
Одна за одною підходять до комбайна автомашини. Григорій відсуває заслінку, і з бункера в кузов тече золотий потік. Радісне почуття охоплює тоді юнака — це він разом з товаришами зібрав зерно, якому й ціни не скласти.
А в цей час на токах триває напружена боротьба за збереження кожної зернини, за прискорення обробки пшениці. Студенти скоро опанували складні механізми — зерноочисні машини, зерномети, зернопульти, які не тільки навантажують зерно, а й просушують його.
Саме тут, на току, під час короткої перерви на обід зустрілися Борис Камінський і Володимир Мазур.
Багато чого пригадали Борис і Володимир. Пригадали, як там, у себе, на Київщині, мріяли про мандрівки в далекі казкові краї. Разом учились, разом закінчили два роки тому Ольшаницьку середню школу. Далі шляхи друзів розійшлися. Володя вирішив стати інженером, вступив до інституту, а Борис, закінчивши школу механізаторів, поїхав на цілину. І ось тепер доля знову звела хлопців.
Українські студенти принесли з собою радісний настрій, дотепні жарти, пісні. Ще останні палатки не встигли позакріплювати на кілках, а радисти вже почали встановлювати свою апаратуру. Усюди з'явилися високі щогли, на яких дбайливі руки підвішували антени. Польові стани швидко обплутало мереживо дротів.
Деякі вагончики відразу ж перетворилися на справжні лабораторії, де можна було побачити детекторні й невеликі лампові радіоприймачі.
З гордістю розповідали студенти, повернувшись до Києва, що й їхніми руками було зібрано мільярд пудів хліба на цілинних землях Казахстану.

* * *
Піввіку минуло відтоді. Не один урожай зібрали новосели на родючих землях Казахстану, не в одного з колишніх київських студентів посивіли скроні. Багато з них стали відомими вченими, громадськими діячами, майстровими людьми, винахідниками, письменниками, журналістами... Та в пам'яті кожного з них на все життя закарбувалася згадка про буремні дні їхньої молодості, неповторний смак боротьби за хліб, учасниками якої їм пощастило бути. І бачать вони в снах одну і ту саму картину — безмежне пшеничне море там, де віками шуміла ковила.

Вітольд ПРОЩАКОВ
також у паперовій версії читайте:

назад »»»