ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
«МРІЙНИЦТВО, ЖАГО МОЯ, ЖИВИ!»
Незважаючи на звичне упередження, що в музичному житті літо — мертвий сезон, фольклористи переконливо доводять протилежне. Для них липень став по-справжньому спекотним, адже маршрут у прихильників традиційної культури нині такий: преамбула — збір у селі Гоголево на Полтавщині під корогвами фестивалю «ЕтноЛіто»; основна частина, вона ж кульмінація — експрес-тур до локалізованої у Києві «Країни мрій»; останній акорд — купання у мальовничій карпатській річці Пістоньці під звуки давньої музики легендарного фолькмарафону в Шешорах.

Поетична назва фестивалю цілком виправдовує його сутність і атмосферу. У самісінькому серці запиленого, змученого спекою мегаполісу виросла оаза, в якій плекають давні звичаї, магію народної пісні.
Ініціатор фестивалю Олег Скрипка не тільки співає про вигадану ним Країну мрій, а й три роки поспіль втілює її у життя. У цій країні живуть романтики, для котрих не існує жодних кордонів. 7—9 липня на столичному Співочому полі органічно співіснувала музика з Великої Британії, Франції, Фінляндії, Німеччини, Угорщини, Болгарії, Польщі, Японії, Ірану, Туреччини, Литви, Грузії, Росії, Білорусі та десяти регіонів України.
На відміну від двох попередніх фестивалів, де кількісно переважали вітчизняні колективи, цьогоріч акцент було поставлено на презентації іноземних виконавців. Проте ознайомлення з давньою українською автентикою вразило деяких киян чи не більше, ніж суфійські награвання іранського квінтету «Джам», медитації на флейті-сякухаті японського монаха Едзюн Єчіка чи екзотичний горловий спів «кай» Раїси Тандалай з Алтаю. Саме ця унікальна співачка стала справжнім відкриттям фестивалю. Темброва палітра і майстерний вокал справляють надзвичайне враження, а діапазон її голосу долає межі людських можливостей. У своїх шаманських містеріях Раїса Тандалай чергує імітацію звуків природи, крик чайки і спів у неймовірно високому регістрі. Його звучанню позаздрили б майстри голлівудських спецефектів. Цікаво, чи не ця співачка була прототипом фантастичної Плави Лагуни з «П’ятого елемента» Люка Бессона?
Відвідувачі ознайомлювались із народним мистецтвом не тільки шляхом слухання музики й споглядання театралізованих дійств, а й завдяки участі у різних майстернях. Усе починалося з Алеї майстрів — на шляху до Співочого поля розгорнулася виставка-ярмарок народних умільців, де охочі могли спробувати свої сили у ткацькій та гончарній справі, в ковальському чи різьбярському ремеслі. Найактивніші гості імпровізували малюнки й орнаменти для писанок і вишиванок, навчалися народних танців у хореографів з України, Литви, Грузії та Англії. Чи це не найкращий шлях до міжнародного порозуміння і водночас виховання патріотизму, адже поряд із культурами інших етносів усвідомлюєш і своє коріння, феномен власного народу і його ментальність.
Головне фестивальне дійство розгорталося на восьми сценах. Одна з них, пересувна сцена «Фіра», насправді була стареньким візком із парою коней, запряжених у нього. Удень відвідувачів розважали виконавці автентичного і вторинного (реконструйованого) фольклору, гуртові й сольні кобзарські виступи. Жанрова палітра була розмаїтою — від весільних музик і ліричних пісень до купальських обрядів. Чималий внесок у концертну програму фестивалю зробили київські фольклористи. Це — музиканти відомих ансамблів «Древо», «Гуртоправці», «Володар», «Надобридень», «Гуляйгород», «Буття» та інші.
Найпопулярнішим народним інструментом цьогоріч стала колісна ліра. Вона побутувала в Європі ще у ХІІ столітті, а в «Країні мрій» її можна було почути в українській традиції (Сергій Ткач, Вадим Шевчук, Едуард Драч, Тарас Компаніченко), німецькому варіанті (Томас Блау) та англійській модифікації з кумедною назвою «хурді-гурді» (Кліф Степлтон).
За сценарієм, увечері ініціативу підхопили музиканти популярного формату, та головна ідея заходу зберігалася — у композиціях так чи інакше виявлялися етнічний присмак чи фольклорний колорит. На жаль, не всі виступи у сучасних стилях були цікавими і якісними, але це, як кажуть, справа смаку. Не виправдала гучної реклами британська співачка Наташа Атлас, не було ажіотажу навколо франко-українського проекту RED CARDELL за участю «Гуртоправців». Справжні ж зірки, як-то легендарний кларнетист-віртуоз Іво Папазов (Болгарія) та сімейний гурт ROMANO DROM (Угорщина), «завели» публіку з півоберта. Останні грали з таким емоційним піднесенням, що дехто з прихильників під звуки угорсько-ромського танцю «Чардаш» влаштував на сцені імпровізований шоу-балет.
Як завжди, апофеозом «Країни мрій» став виступ фронтмена гурту «ВВ» Олега Скрипки з акустичним «Ле Гранд Оркестром». Він зізнався, що цього року його надихала лірична муза, отже, шанувальники почули не тільки старі хіти, а й перекладені українською романс «Очі чорнії», «Біду» Висоцького й оригінальне аранжування народного шлягеру «Ой у вишневому садочку».
Про одне шкода — гучна музика й народні гуляння, напевно, завдали клопоту Лаврському монастирю, мешканці якого прагнуть спокою і усамітненості. Та я сподіваюсь, що ці святі люди пробачать наші світські розваги. Така гарна, справжня «музика дика» лунає у цих місцях тільки три дні на рік, а увесь інший час про неї лишається тільки мріяти, адже... «спить Мамай».

Тетяна ПАНЬКО
також у паперовій версії читайте:

• «СМУГАСТЕ» МИСТЕЦТВО СЕМЕСЮКІВ

назад »»»