ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ХОЧУ ВСЕ І ВІДРАЗУ
Вечорами країна співпереживає героям телесеріалу «Не родись вродливою». Для розумної дорослої людини (такі зазвичай до «мильних опер» байдужі) ця комерційна стрічка є не більше ніж розвагою після напруженого робочого дня. А от молодь часто-густо сприймає те, що відбувається на телеекрані, за чисту монету.

Комерція — над усе
Відтепер у її уявленні робота в офісі пов’язана з низкою любовних історій, інтригами, обідами в ресторанах, походами до казино. Та хіба я не зможу так працювати, гадає впевнена у собі випускниця школи чи коледжу. Як же вона буває вражена, коли, влаштувавшись до приватника, чи то в офіс, крамницю або пекарню, зіштовхується з тим, що від неї вимагають працювати по 10–12 годин без перерви на обід і перекурів, без лікарняних і відпусток зі здебільшого невдоволеним шефом... У супермаркеті «Кит», неподалік мого будинку, тривалий час висить оголошення, де запрошують на роботу касирів. Дівчата приходять, але згодом звільняються: надто високі вимоги й штрафні санкції, а щоб заробити 850 гривень, треба працювати в нічні зміни і мати вихідний лише раз на тиждень. Фільмів про такі реалії держава не замовляє, але життя таким, на жаль, і є. До чого це я? Та до кадрової політики в державі, яка має формувати громадську думку стосовно престижності певної професії, що їй, державі, потрібна, та зрештою дбати про те, аби молодь не жила казками й мріями, а свідомо обирала: ким і де трудитись.

Парадокси ринку праці
Як ще недавно було? Аби ознайомити підлітків зі світом професій, вчителі водили їх на заводи та фабрики. Про потрібні країні робітничі професії дбали навчально-курсові комбінати, що їх школярі відвідували. Крім того, держава замовляла певну кількість спеціалістів із вищою освітою, і їх готували ВНЗ. Ми можемо іронізувати над держзамовленням, але факт: випускників вищої й середньої спеціальної освіти забезпечували надійним робочим місцем. Кіноіндустрія створювала стрічки з реального життя, приміром, як звичайна дівчина пройшла тернистий шлях від простої верстатниці до керівника підприємства. Чи не за це ми так любимо фільм «Москва сльозам не вірить»?
У незалежній Україні й кадрова політика стала незалежною... Шкільним учителям із їх скромною зарплатнею — не до профорієнтаційної роботи, їм за неї не платять. Щодо ВНЗ, то їхня кількість зросла в геометричній прогресії, деякі з них, мешкаючи навіть у підвалах і приватних квартирах, налічують не більш як три викладачі. Неважко уявити, яких фахівців вони готують... Скажімо, на Запоріжжі працює близько 50 приватних вузів та їхніх філій, для них комерція полягає в тому, аби заробляти гроші, а те, що вони перенасичують ринок праці нікому не потрібними випускниками, їх не обходить. В обласному центрі не менш як п’ять вузів готують журналістів, юристів, бухгалтерів, економістів, а щодо менеджерів, то за їхню підготовку не взявся тільки ледащо. Парадоксально, але держава в цей процес не втручається. Про наслідки безсистемної підготовки знають хіба що в місцевих центрах зайнятості, куди потім стають на облік «зайві» випускники. Та що там Запоріжжя, навіть Василівка почала «штампувати» правознавців! Для підготовки бракує педагогічних кадрів? Не біда, час від часу наїжджають із Харкова. Цікаво, що випускники із «корочкою» налаштовані працювати лише за фахом. Шкода, у райцентрі на всіх не вистачає посад. А ось виробничі професії й технічні спеціальності, в яких справді є потреба, навпаки, потрапили до непрестижних. Яка в них романтика, коли, надивившись «мильних опер», мрієш про необтяжливу роботу в офісі або стрімку кар’єру в банку чи юриспруденції.

Кожен розраховує на себе
Між тим сфери народного господарства, яким пощастило вижити, потребують молодих кадрів. Не розраховуючи на державу, вони опановують власну кадрову політику. Коли у Василівці почала відроджуватись взуттєва фабрика, її керівництво постало перед фактом, що жоден навчальний заклад райцентру не готує спеціалістів швецької справи. Водночас молодь згодна навчатися, не хоче їхати з рідної домівки в далеке Запоріжжя. Пішли своїм шляхом. Запросили на роботу колишніх робітників, навіть пенсійного віку, навчили їх орієнтуватися у сучасних технологіях. Тепер вони стали наставниками молоді, яка приходить на фабрику, не маючи спеціальності. Заступник директора Вадим Цибульняк налаштований відродити шкільний навчально-виробничий комбінат, аби підлітки опановували професію взуттєвика ще за шкільною партою.
Із агропромисловим комплексом — складніше. Керівник агрофірми «Злагода» Катерина Луценко з Василівського району зізналась, що намагається не думати про те, що років через десять господарство може взагалі залишитися без кадрів, адже старше покоління піде на пенсію, а замінити його нікому. У такій самій ситуації, стверджує вона, всі агрофірми, що неподалік Дніпрорудненського залізорудного комбінату, адже сільська молодь готує підготовку механізаторів, але набирає лише одну групу. А це для району замало. Від випускників ніхто не вимагає відпрацьовувати на державу три обов’язкових роки, хоча навчались вони державними коштами.

Шлях в імлі
Ось тут була б доцільною серйозна програма на перспективу, адже йдеться про проблему державного масштабу. Куди там! Керівництво країни зайнято владними кадровими перестановками, що нерідко нагадують чехарду.
А сучасне життя стрімке і молодь сповідує кредо: хочу все і відразу. Бажаючи високої посади і великих грошей, ніхто не бажає розпочинати зі звичайної верстатниці. Роботодавці, хоч старші та мудріші, а туди ж — давай їм усе і відразу, тобто молодого за віком працівника й водночас і з чималим досвідом роботи. Читала оголошення: «Запрошуємо на роботу 22-літню дівчину з вищою освітою, стажем не менш як п’ять років і дитиною старшою семи років» Нонсенс, адже зазвичай ВНЗ закінчують у 21 рік. Дитину тоді слід народжувати в п’ятнадцять? Проте роботодавці наївно сподіваються, що знайдуть таку кандидатку. І відмовляють реальним претендентам, котрих, як і будь-якого початківця, спочатку слід навчити, щоб пізніше мати кваліфікованого фахівця. Дозволити собі скеровувати працівників на професійні курси можуть тільки великі підприємства й солідні фірми. Єдина, напевно, державна структура, що приділяє увагу стажуванню початківців і підвищенню кваліфікації, це — державна служба зайнятості. Проте вона опікується лише безробітними. А про решту ж хто подбає?

Ніна ЛОМОНОС, Запорізька область
також у паперовій версії читайте:

• АЛГОРИТМ ВІКТОРА САДОВНИЧОГО

назад »»»