ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СПОРТ
ЧЕМПІОНАТ НЕВИПРАВДАНИХ НАДІЙ
Черговий чемпіонат світу з футболу завершився. Можна підбивати перші підсумки найголовнішої футбольної події чотириріччя.

«Пам’ятник» Зідану
Дивна річ, одразу після завершення світової першості найбільше розмов було не про невдалий виступ бразильців, не про фатальний удар Трезеге, не про чемпіонство збірної Італії, а про незрозумілий вчинок Зінедіна Зідана. Більшість людей нині жваво обговорює, що саме сказав італійський захисник Матерацці.
Ще дужче дивує те, що вболівальники та фахівці навіть за наявності такого дивного й зовсім не футбольного епізоду розділилася на дві діаметрально протилежні групи. Одні захищають Зідана і, як аргумент, намагаються поставити співрозмовника на місце француза, мовляв: «Що ти зробив би на його місці?» Інші, навпаки, аргументують свою позицію професіоналізмом Зідана. Так, він людина, має власні слабкості, але насамперед він — професіонал. Ті глядачі, котрі прийшли на стадіон, заплатили гроші за те, щоб подивитися не бої головою, а майстерну гру з м’ячем. Зідан на футбольному полі — передовсім лідер, капітан і певною мірою вчитель. Тому, попри слова, які сказав Матерацці, не мав жодного права його бити. Можна погодитися з тими, хто говорить, ніби передовсім француз алжирського походження винний у поразці своєї збірної в серії післяматчевих пенальті. Звісно, з цим можна сперечатися, але мало хто заперечить, що енергетики капітана команди Франції, безсумнівно, не вистачало.
До речі, 2000 року Зідан демонстрував усьому світу свій «коронний» удар головою у груди. Тоді, виступаючи за «Ювентус», у матчі Ліги чемпіонів він так само вдарив гравця «Гамбурга» Кінца. За це контрольно-дисциплінарний комітет УЄФА покарав Зізу дискваліфікацією на п’ять поєдинків. Без француза «Ювентус» програв у Афінах «Панатінаїкосу» (1:3) й посів останнє місце у групі. Сам футболіст не отримав «Золотого м’яча», який він, безумовно, заслужив своєю грою на Євро-2000. Цього разу журналісти таки віддали почесний приз Зінедіну. Хоча, відверто кажучи, це можна сприйняти як пошану не за гру на турнірі, а за багаторічний шлях талановитого футболіста.
Аби завершити тему Зідан— Матерацці, наведемо слова захисника збірної Італії. Він заявив італійським журналістам, що не називав Зінедіна «терористом», як стверджують деякі джерела: «Це неправда, я не говорив такого. Я неук і навіть не знаю, що означає це слово». Тож, схоже, слова Трезеге, котрий був неподалік «поля бою», про те, що Матерацці насправді грубо образив матір французького футболіста, більше заслуговують на довіру.

Переможці й переможені
Однак повернімось до футболу на чемпіонаті світу. Ця першість, на відміну від минулої, не подарувала великої кількості сенсації. Поєдинки, які принесли несподівані результати, можна перелічити на пальцях однієї руки. В 1/8 фіналу, з огляду на рівень груп, не потрапили, по суті, лише збірні Чехії, Хорватії та Польщі. Першим стали на заваді травми нападників, других не пустив тренерський талант Гуса Хіддінка, а щодо третіх, тут слід звинувачувати тільки футболістів, котрі не могли налаштуватися лише на один поєдинок — зі збірною Еквадору.
Загалом варто зазначити: скільки б не говорили про зменшення різниці в класі між усіма збірними світу, європейські команди на порядок сильніші за представників решти континентів (звісно, крім збірних Бразилії, Аргентини та, «з натяжкою», Мексики). Саме тому будь-які заяви федерації Азії, Африки й Океанії про збільшення квоти учасників для їхніх представників, зважаючи на результати, продемонстровані на мундіалі, викликають нервовий сміх. Навіть виникає думка, що 32 команди, які беруть участь у фінальній частині, — забагато.
Згадаймо останній тур групового етапу: такої кількості непотрібних матчів не було давно. Згадуючи часи, коли у фінальній частині брали участь 24 збірні, розумієш, що така схема проведення турніру була найкращою. Останній тур тоді майже завжди перетворювався на перший раунд плей-оф. Ще один чинник, який лишає неприємний осад
від чемпіонату, — відсутність справжніх «команд-сюрпризів», таких, як Камерун 1990 року, Болгарія 1994-го, Хорватія 1998-го, Сенегал і Корея 2002-го.
Прикро й те, що на цьому чемпіонаті було більше невдах, аніж переможців. Головні невдахи — Сербія і Чорногорія разом зі збірною Бразилії. Останні «гастролі» сербсько-чорногорського колективу певною мірою нагадують поєдинки збірної СНД на Євро-1992. Щоправда, тоді екс-радянські футболісти отримали прощальний ляпас лише в матчі з шотландцями, а екс-югослави в усіх трьох зустрічах виглядали непереконливо. Збірна Бразилії спіткнулась на першому серйозному суперникові. Мотивація в команди була близькою до нуля. Бразильці приїхали на чемпіонат світу з думкою, що місяць відпочинуть, а наприкінці їм винесуть і подарують Кубок світу. Промовиста ілюстрація — вирішальний гол, який вони пропустили. Анрі забив із зони, яку мав прикривати Роберто Карлос, а той у цей момент поправляв собі гетри.
Про суддівство на чемпіонаті краще промовчати. Згадати хоча б Грема Полла. Три жовті картки, показані одному футболістові, свідчать про негаразди в суддівському корпусі, який давно потребує реорганізації. Але це — інша історія.

Михайло ГЕРАСИМЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ГОНЧАР: І В ГОРИ — ЛІДЕРОМ!
• ФОРМУЛА БЕЗ МОНТОЙЇ
• СИДОРЕНКО І ВІРЧИС — В ОДНОМУ НАБОРІ
• «ВОЛИНЬ» ЗАМІСТЬ «КРИВБАСУ»

назад »»»