ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
ЧИ З’ЯВЛЯТЬСЯ ГРОШІ В КОМУНАЛЬНІЙ КИШЕНІ,або ЯК ВИЙТИ З ГЛУХОГО КУТА
Свого часу я була на засіданні прес-клубу реформ Національної спілки журналістів. Вельми представницька аудиторія обговорювала питання, доцільно чи ні підвищувати ціни й тарифи на газ, електроенергію, комунальні послуги. Хтось із промовців повідомив, що засідає Кабінет Міністрів України, який має затвердити нові тарифи. Він виніс вердикт: доцільно! І схвалив нові ціни. А ми ламали списи...

Тим часом керівники Асоціації міст України були категорично проти і розповідали, що тепер відключають електрику за борги лікарень, пологових будинків. Що ж буде далі?
Я не тільки уважно прослухала і записала виступ заступника міністра архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства Григорія Семчука, а й відстежила його виступи у пресі, по телебаченню протягом усього періоду, починаючи від травневого підвищення цін і донині, інших високих посадовців. Вони разом із паном Григорієм переконували (майже однаковими словами), що збільшувати ціни й тарифи вкрай потрібно і пояснювали, чому (про це пізніше), хоча це й викликає заперечення багатьох політиків і пересічних громадян, профспілок з їх акціями протесту (до речі, під час останньої профспілки вимагали, аби житлово-комунальні послуги становили не більш як 9–12% сукупного доходу сім’ї).
Розумію, що, скажімо, один із керманичів галузі не може не обстоювати підвищення цін (це і благополуччя галузі загалом, і добробут його працівників). Звичайно, не можна не погодитися з ним і стосовно того, що галузь перебуває у важкому стані. Її розвитку чимало років не приділяли уваги. Дійшло до того, що 1997 року указом Президента було ліквідовано Держжитлокомунгосп, і відтоді проблеми ще більше загострилися. Тоді представники галузі зібрали свій з'їзд. Я на ньому була і навіть написала статтю «З’їзд ліквідованої галузі», вислухала виступи його делегатів за повернення комітету (Кінах, пам’ятаю, тоді обіцяв звернутися з цього приводу до Президента).
Зрозуміло, що комунальники потребують державної підтримки. Державної, а не бідного люду. — Л. Р. Може, частково й треба було підвищити ціни й тарифи для населення. Однак питання в тому, коли, наскільки, а також як підтримати людей. Про це, як видно, не дуже думали.
Високопосадовці роблять екскурс в історію й необхідність підвищення цін і тарифів мотивують тим, що за радянської влади населення платило мало (десь 5%), найбільшу частку плати перекладали на підприємства. Нині, мовляв, потрібно платити сповна, тобто 70%.
— Стоп,— кажу собі,— але ж ціни й тарифи підвищувалися. Спочатку нам казали, мовляв, збільшуємо плату до 40%, потім — до 60, а далі — до 80% вартості комунальних послуг. Ще трохи і сплачуватимемо всі 100%.
Наразі маємо такий великий ривок цін угору, а нам кажуть: «Це тільки 70%». Значить нас чекає підвищення ще на 30%? Не знаю, як кому, а мені така непрозора арифметика не зрозуміла. Хотілося б, аби комунальники, уряд пояснили чесно й відкрито, скільки ж відсотків ми сплачували до підвищення? Наведені ними цифри про те, що за 70% оплати послуг тарифи на водопостачання мають зрости на 14%, водовідведення — на 114, послуги на утримання житла — на 41% (бо, мовляв, ціни на електроенергію зросли на 25%, а тисяча кубометрів газу — до 690 грн), нікого ні в чому не переконують. Більше того, вселяють жах, що буде, коли ціни на газ зростуть до 80% з 1 липня ц. р., а потім ще з 1 січня 2007 р., а тарифи на електроенергію — з липня, з 1 вересня ц. р., з 1 травня, 1 вересня 2007 р., з 1 травня 2008 р.? Які вже тут субсидії можуть нас врятувати за такого галопуючого підвищення цін?
Пан Семчук каже: «Мене завжди дивує, чому ми менше акцентуємо увагу на підвищенні цін на продукти чи, скажімо, медикаменти, а особлива увага — до житлово-комунальних тарифів». Саме це не дивує. Бо кожен розуміє, що коли дорожчають енергоносії, «підскакують» ціни на продукти, ліки, товари і послуги.
Посилаються й на те, що за кордоном витрати за житло та житлово-комунальні послуги становлять 30% загального доходу сім’ї. Але ж усім відомо, що там доходи зовсім інші, ніж у нас.
На це у заступника міністра теж готова відповідь: «Але ж у нас протягом тривалого часу підвищувалися і пенсії, й зарплати, а ось тарифи не зростали».
Гадаю, що хоч зарплати й пенсії підвищувалися, але не до рівня тих країн, на які посилаються. До речі, пан Семчук переконаний, що незаможних за підвищення цін і тарифів надійно захистить субсидія і наводить такі дані: 2002 року бюджетом передбачалося витратити на субсидії 1 млрд 189 млн грн. Використано лише 930 млн.
У 2000 році субсидіями скористалися 46 тисяч сімей. 2005-го на субсидії в бюджет було закладено 628 млн грн, а використано 353 млн грн на 22 тисячі родин.
— Це тому,— каже він,— що доходи зросли, а тарифи — ні.
За такою логікою виходить, що треба в людей забрати на комуналку ту суму, на яку підвищились доходи? Хоча, мабуть, заберуть більше...
Високі чиновники з цього міністерства, з Міністерства праці ще казали таке: якщо раніше сім’я мала сплачувати 250–260 грн за житло й комунальні послуги, то 50–60 грн покривалося за рахунок субсидії. Після зростання цін і тарифів сім’я, як і раніше, сплачуватиме 200 грн, а решта — 100–110 грн, за збільшення плати до 300–310 грн — становитиме субсидія. Та кожному зрозуміло, що 200 грн учора (до підвищення цін і тарифів) і 200 грн сьогодні — то, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Адже, повторюю, зі зростанням цін і тарифів на енергоносії дорожчими стануть продукти, ліки й товари. Хоча номінально сплачувана сума залишається тією самою, реально це вдарить по кишені споживача. До того ж, одержати субсидію — непросто. Може, саме тому протягом багатьох років не використовувалися кошти, виділені на субсидії, що не кожен міг довести право на неї?
Після підвищення цін і тарифів на газ, електроенергію, комунальні послуги до відділів субсидій, образно кажучи, в чергу стане не 22 тисячі сімей (як раніше), а значно більше. За даними профспілок — 1 млн 200 тис. (на це додатково треба майже 2 млрд грн), за іншими даними —3 млн сімей. Гроші ж у бюджеті на збільшену кількість потенційних одержувачів субсидій і нову їх суму поки що не передбачені. Тож багатьом доведеться вийти з кабінетів ні з чим, а житлово-комунальна галузь очікуваних грошей не одержить. То чи слід перекладати гроші з однієї (бюджетної) кишені до другої (міністерської) через субвенції до місцевих бюджетів? Бо що виходить? Спочатку треба знайти те, чого ніхто не загубив (гроші), потім передати їх місцевим бюджетам на виплату субсидій, аби вони повернулися міністерству, а далі — у вигляді податків — до бюджету? Може, й не слід. Зате усім є робота: людям — збирати довідки й стояти в чергах за субсидіями, відповідним службам — перераховувати гроші туди й назад, кількість яких у комунальній кишені не обов’язково збільшиться, а в бюджетній — таки зменшиться. Адже значно зростуть його витрати не тільки через значне збільшення кількості претендентів на субсидії й розміри субсидій. В бюджеті поки не передбачено збільшення субвенцій з державного бюджету на фінансування пільг з житлово-комунальних послуг. А пільговиків у нас багато. Як за соціальною, так і за виробничою ознаками. Напевно, слід було б спочатку розробити стратегію оплати, визначити джерела і суми для захисту незахищених (податки на велике майно, диференціація в оплаті, підвищення зарплат і пенсій), а вже потім?..
Так скільки ж ми платитимемо нині за житло? Пан Семчук каже:
— За однокімнатну квартиру раніше в середньому плата становила 74,4 грн, а тепер — 130, за двокімнатну було 140, а тепер — 245, за трикімнатну було 182, а тепер — 319 грн.
Хоча вже називають інші цифри, кажуть: плата, скажімо, за трикімнатну квартиру сягне понад 500 грн.
Отже, підвищенням цін і тарифів, яке прийняте всупереч ухваленому попередньою Верховною Радою мораторію на їх збільшення, який, до речі, ніхто не скасовував, і без упереджувальних заходів соціального захисту ми заганяємо себе в глухий кут. А чи знаємо, як із нього вийти? Може, це той випадок, коли треба сім разів відміряти, перш ніж відрізати?
Коли ці рядки були написані, стало відомо, що 1 липня Національна комісія регулювання електроенергетики прийняла рішення підвищити ціну на газ для населення на 85% порівняно з чинною. Як результат, це призведе до підвищення плати при користуванні газовою плитою і наявності централізованого гарячого водопостачання — на 5,39 грн і на 10,06 грн — за відсутності централізованого гарячого водопостачання; на 12,97 грн — при користуванні газовою плитою й водонагрівачем; на 55,34 грн — при користуванні газовою плитою й системою індивідуального опалення та наявності лічильника й 78,24 грн — за відсутності останнього.
також у паперовій версії читайте:

• ПОКЛАСТИ КРАЙ НЕСПРАВЕДЛИВОСТІ

назад »»»