ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАОДИНЦІ З ЧОРНОБИЛЕМ
ОСТАННЯ ОПОРА І НАДІЯ
Ця громадська організація, на відміну від багатьох інших, створювалася не «згори», за вказівками із центральних «штаб-квартир», а «знизу», з ініціативи численних місцевих осередків, які спонтанно виникали у різних регіонах України. Їх засновниками були ліквідатори аварії на ЧАЕС, евакуйовані з зони катастрофи та постраждалі від її (ще не до кінця усвідомлених) трагічних наслідків.

Географія цих первинних осередків практично відтворює мапу нашої держави: Дніпропетровщина і Волинь, Донеччина і Львівщина, Полтавщина і Рівненщина, Харківщина і Тернопільщина... Адреси їх «прописки» є у кожній області, великих й не зовсім містах і районах. Кількість таких «самоутворень» множилася рік у рік і наприкінці 1990 року перевищила 150 роздріблених і не пов'язаних між собою об'єднань «чорнобильців».
Саме життя, перебіг подій після всепланетарної катастрофи змусили всі ці осередки згуртуватися задля спільної боротьби за захист соціальних прав постраждалих і унеможливлення подібних техногенних аварій у майбутньому. Так, 22 листопада 1990 року було створене Всеукраїнське громадське об'єднання «Союз Чорнобиль Україна», яке 1 березня наступного року одержало у Мін'юсті свідоцтво про державну реєстрацію № 51.
Його безпосередні члени відчули переваги створення такого об'єднання, а от звичайним громадянам воно відомо переважно завдяки масовим акціям протесту проти нехтування владою «чорнобильського» законодавства. Чим «Союз» займається до і після мітингів? Із цього запитання почалася наша розмова з його керівником Юрієм Андрєєвим.

До і після мітингів
— Мітинги — лише зовнішня ознака нашої багатогранної діяльності, — зазначив Юрій Борисович.— «Невидимий» бік набагато складніший, бо потребує щоденної і послідовної роботи із розбудови та зміцнення організаційної структури «Союзу», активної участі у законотворчому процесі, розробленні професійних рекомендацій для охорони здоров'я «чорнобильців» та їхнього матеріального забезпечення. Окремий напрям — підготовка кваліфікованих рекомендацій для вирішення складних техногенних проблем, які виникли після аварії на ЧАЕС, створення навколо неї екологічно чистого довкілля і майбутнього атомної енергетики.
Від перших днів існування «Союзу» почали переговори з керівництвом ЦК КПУ, Ради Міністрів і Верховної Ради України про урахування в бюджеті потреб інвалідів, усіх постраждалих і розробці відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі їхніх прав. На той час у СРСР була загальносоюзна програма, але її на 90 відсотків розроблено для ліквідації суто техногенних наслідків аварії, переселення постраждалих, «реанімації» зони радіоактивного забруднення та безпечної роботи ядерних об'єктів в Україні. Питання соціального, матеріального і пенсійного забезпечення у ній не передбачалися.
Розроблений за нашої участі відповідний закон набрав чинності 1 квітня 1991 року. Однак, як згодом з'ясувалося, це було «першоквітневим жартом». Уряд Вітольда Фокіна і відома депутатська група «239» призупинили його чинність.
Після тривалих і безрезультатних переговорів із владними структурами вирішили провести свою першу масову акцію протесту. Це було у лютому 1992 року. Пам'ятаю, падав сніг із дощем. Тисячі людей кілька годин стояли під стінами парламенту, але народні обранці так і не вийшли до нас. Тоді ми змушені були блокувати Верховну Раду, «оточили» її з усіх боків, рух транспорту призупинився.
Так почалася активна фаза нашої діяльності, протягом якої ми провели понад 100 масових мітингів, демонстрацій і пікетів. Мені особисто та акція запам'яталася тим, що вперше заарештували і порушили кримінальну справу, яку згодом закрили. Потім правоохоронні органи ще не раз цікавилися моєю особою, і нині я от уже рік «невиїзний» із Києва.
Набутий досвід змусив нас 1993 року переглянути статут «Союзу», він став, так би мовити, більш жорстким. Особливу увагу звернули на підвищення дисципліни та відповідальність усіх структурних підрозділів. Беремо активну участь не тільки в національних, а й міжнародних конгресах і симпозіумах.

ЧАЕС множить... борги
— «Союз» — чи не єдина з громадських організацій — виступив проти зупинки Чорнобильської атомної електростанції, попри «тиск» держав європейської спільноти і США. Чим пояснюється така ваша позиція, яка не знайшла підтримки ні у нас у країні, ні за кордоном?
— Пригадуєте, раніше було популярним примарне гасло: «ЧАЕС працює на комунізм!» Після того, як «мирний атом» увійшов у наші оселі, про нього забули. Або зробили вигляд, що забули. Тепер із певністю можна сказати, що ЧАЕС працює на борги. Ми це передбачали і були проти її зупинки.
Енергоблоки станції, що працювали, давали до 200 мільйонів доларів США чистого прибутку. Тепер на утримання «закритої» ЧАЕС щороку із бюджету виділяють до 150 мільйонів гривень. Відчуваєте різницю?
— Проте після зупинки станції стало менше ризиків щодо подальшого радіоактивного забруднення довкілля. Громадськість світу позитивно сприйняла це рішення нашої влади, із захопленням спостерігала трансляцію відключення від енергомережі останнього блоку атомної станції...
— Це було «телешоу» зі сльозами на очах. Для тих, хто зводив ЧАЕС, працював на ній, брав участь у ліквідації аварії, розумів, що після цього дійства ми всі залишимося, що називається, сам на сам із Чорнобилем. Так воно і сталося.
Якщо називати речі своїми іменами, то так зване «закриття» станції — це введення в оману і нашої, й міжнародної громадськості. Бо поки в її блоках залишатиметься хоча б один грам ядерного пального, вона, хочеш-не хочеш, залишатиметься в стадії експлуатації.
Більше того, станція нині більш небезпечна, ніж тоді, коли три її блоки виробляли електроенергію. Контролювати систему її безпеки в повному обсязі неможливо, йде несанкціонований демонтаж обладнання, вимірювальних датчиків, які містять золото, срібло та коштовні рідкісноземельні метали. «Укриття» лишається незагоєною раною в зоні і не перестає бути в аварійному стані.
— На думку авторів проекту, під умовною назвою «Арка», або «Укриття-2», має убезпечити від радіоактивних «викидів» похований під бетонно-металевим «саркофагом» четвертий реактор...
— Проект виглядає настільки «легковажно», що одразу викликає у фахівців сумніви щодо його міцності та надійності. Покриття «Арки» передбачається виготовити з недовговічних матеріалів, які доведеться змінювати кожні вісім років. Вантажопідйомні механізми всередині об'єкта не передбачені, а це не дозволяє підтримувати у безпечному стані існуючий нині «саркофаг». Виймання паливомістких мас не заплановане.
Немає заміни освітлення під «Аркою». Виходить, що це потрібно робити вручну. Отже, про безпеку персоналу, який будуватиме та обслуговувати цей об'єкт, годі й говорити.

Сховища чи звалища
— Предметом гострих дискусій стали проблеми поховання відпрацьованого ядерного палива (ВЯП). Громадськість стурбована заявою Президента Віктора Ющенка про можливість створення на території Чорнобильської зони сховищ ВЯП не тільки з наших, а й зарубіжних атомних станцій. Як Ви, Юрію Борисовичу, прокоментуєте це?
— Спочатку їх розглянемо з точки зору часу. Сховища ВЯП за терміном їх експлуатації поділяються на тимчасові — до 100 років зберігання, і так звані вічні, що діятимуть понад 1000 років. Для створення останніх в Україні немає можливості. Вони є у Росії, США і тільки-но почали будуватися у Китаї.
Отже, йтиметься винятково про тимчасові. Саме такі й потрібно споруджувати у десятикілометровій зоні відчуження навколо АЕС, де існує понад 800 тимчасових могильників. Ця зона після Чорнобильської трагедії «вилучена» з господарського використання на тисячу й більше літ, може прийняти ВЯП й з інших українських атомних станцій, але ні в якому разі не іноземних. Нам чужого бруду не потрібно, упоратися б зі своїм. А для «вічного» його зберігання ми ще довго мусимо розраховувати на підтримку Росії, де для цього є всі природні можливості. Це, до речі, передбачено відповідними двосторонніми угодами.
— Усе це, так би мовити, суто теоретичні складові. Що ж маємо нині? Де зберігаємо ВЯП і які подальші перспективи вирішення проблеми їх поховання?
— На превеликий жаль, ситуація тут склалася небезпечна. Термін експлуатації поки єдиного об'єкта СВЯП-1 закінчується, але через призупинення спорудження СВЯП-2 атомники змушені були продовжити строк його дії.
Чому так сталося? Тому, що французькі фірми під час зведення СВЯП-2 не врахували необхідні умови для безпечної його експлуатації. Конче потрібний об'єкт, на будівництво якого витрачено 90 мільйонів доларів США і який мав би працювати, так і не став до ладу. Для виправлення допущених недоліків треба ще 90 мільйонів доларів. Це — не поодинокий приклад, м'яко кажучи, неефективного використання коштів у Чорнобильській зоні. Саме такого висновку дійшли аудитори Рахункової палати України, які провели тут численні перевірки. З її ініціативи створено міжнародну групу з представників вищих органів фінансового контролю країн — донорів «Чорнобильського фонду», яка стежитиме за належним використанням іноземних коштів.
Міжнародний контроль за участю нашої Рахункової палати, сподіваюсь, покладе край такій практиці, коли Захід сам визначає, на які програми виділяти кошти і хто їх використовуватиме. За таких умов, зрозуміло, західні донори фінансують насамперед свої фірми і своїх фахівців. Таким чином, Захід допомагає собі сам і, хоч як не прикро, не завжди ефективно використовує виділені кошти. Про це свідчить наведений приклад щодо будівництва СВЯП-2.
— Продовжуючи тему про будівництво сховищ для радіоактивних відходів ЧАЕС, хотілося б почути вашу думку про те, що цю роботу доручили американській компанії «Холтек». У засобах масової інформації про цю фірму з'явилися публікації, які ставлять під сумнів її авторитет...
— Почну з того, що в наших умовах можливий винятково наземний варіант сховищ для ВЯП. Підземний становить реальну загрозу потрапляння їх у ґрунтові води, що небезпечно для населення України. Спеціальні контейнери для тимчасового зберігання цих відходів сприятимуть унеможливленню подібної біди. А стосовно компанії «Холтек», то вона виграла тендер на поставку цих контейнерів не без допомоги американської дипломатії. Це не є секретом для тих, хто відстежує інформацію про «контейнерну дискусію».
Заспокоює те, що остаточне рішення про «адресу» контейнерних поставок ще не ухвалено. Значить, є час для того, щоб зважити на думку фахівців і громадськості. Сховища ВЯП не мусять перетворитися на звалища.
— Пошук альтернативних шляхів задля забезпечення незалежного функціонування атомної енергетики в Україні призвів, зокрема, й до того, що ми почали купувати так звані ТВЕЛи, або, інакше кажучи, «свіже ядерне паливо», крім Росії, ще й у США. Наскільки виправданий такий крок?
— Тут є принаймні три гострі проблеми. По-перше, американські ТВЕЛи, як засвідчив досвід їх використання на Південно-Українській АЕС, технологічно несумісні з можливостями наших атомних станцій, а це може призвести до нової аварії, у ліквідації наслідків якої США навряд чи візьмуть участь. По-друге, їхні ТВЕЛи, порівняно з російськими, на 30 відсотків дорожчі й на стільки ж мають менший коефіцієнт корисної дії, тобто тепловиділення. І, нарешті, за існуючою міжнародною практикою ВЯП повертаються на територію їхнього постачальника, у даному разі США. Не переконаний, що вони на це згодяться. А Росія, яка приймала відходи АЕС з України, навряд чи погодиться на поховання чужих.

Закон «загальмованої» дії
— За кожною техногенною катастрофою стоять люди, що постраждали від її наслідків. Після Чорнобиля в Україні до цієї категорії, за офіційною статистикою, належать понад 2,5 мільйона осіб, у тому числі майже 650 тисяч дітей та 250 тисяч інвалідів. Як «Союз» відстоює їхні законні права?
— Ви правильно наголосили саме на законності цих прав. Однак закон України про статус і соціальний захист «чорнобильців», ухвалений Верховною Радою 15 років тому, я б назвав законом «загальмованої» дії. Більшість його положень не виконується й досі. Про яку соціальну підтримку може йти мова, коли пенсії «чорнобильцям» не підвищували протягом десяти років. Що вже говорити про медичне обслуговування та їх оздоровлення! Навіть кошти, які виділяють на це з бюджету, не завжди доходять до них. Про це постійно нагадуємо високопосадовцям не тільки ми. Такий висновок зробила і Рахункова палата, яка проаналізувала використання бюджетних коштів на (знову ж підкреслю) законні потреби ліквідаторів, переселенців, інвалідів та постраждалих дітей.
Нині стало модним і у нас, і за кордоном применшувати наслідки аварії на ЧАЕС. Під цією «маркою» скорочуються і без того «урізані» пільги для «чорнобильців». Насамперед це стосується дітей. Як, зокрема, можна пояснити той факт, що після досягнення ними 18 років їх позбавляють гарантій соціального захисту. Про них треба пам'ятати передовсім тому, що за законами біофізики пострадіаційні хвороби, і зокрема онкологічні, матимуть тенденцію до зростання, особливо починаючи з третього покоління. Цього року серед пріоритетних напрямів своєї роботи визначили соціальний захист дітей, народжених батьками-ліквідаторами.
Ми розробили «соціальний контракт» для захисту прав «чорнобильців», який в ході парламентських перегонів запропонували підписати кожній політичній партії, що прагнула потрапити до Верховної Ради. Звернулися з цією пропозицією до «Нашої України», «Батьківщини», Партії регіонів, СПУ тощо. Лідери цих партій на словах підтримували нас, а на ділі спускали все «на гальмах». Лише напередодні демонстрацій на Хрещатику 29 квітня з нагоди 20-х роковин Чорнобильської трагедії Прем'єр Юрій Єхануров прийняв нас і підписав угоду про «соціальний контракт» між урядом і «Союзом».
У документі передбачається розроблення спільних рішень щодо розв'язання найнагальніших «чорнобильських» проблем. Йдеться насамперед про поліпшення пенсійного забезпечення з метою законодавчого закріплення положення про автоматичне їх збільшення відповідно до зростання рівня середньої заробітної плати. У цій угоді закладено питання про вдосконалення медичного і санаторного обслуговування, компенсацію за невикористані пільги й за втрату годувальника сім'ї та реконструкції реабілітаційного центру для інвалідів-«чорнобильців».
Усі ці та інші наші вимоги розглядалися у Верховній Раді 15 березня цього року і за їхню реалізацію проголосували 289 народних обранців. Проте не так склалося, як нам бажалося. За тиждень до 20-х роковин Чорнобильської катастрофи Президент України Віктор Ющенко з «подання» міністра фінансів Віктора Пинзеника наклав своє вето на рішення парламенту.
Тепер наші зусилля спрямовані на те, щоб запрацював «соціальний контракт» з урядом і скасувати президентське вето. У цьому, певна річ, сподіваємось на підтримку всіх категорій «чорнобильців» і новообраного парламенту. Як кажуть, спокій нам тільки сниться, бо усвідомлюємо, що наш «Союз» — остання опора і надія постраждалих від всепланетарної катастрофи.

P.S. Прощаючись зі співрозмовниками й колегами, Юрій Борисович завжди зичить: «Будьте здорові». Хотілося б, звичайно, сподіватися, що здійсненню цього побажання сприятиме і наша держава. Не тільки на словах, а й на ділі. Не тільки під час президентських чи парламентських перегонів, коли всі партії та рухи прагнуть вибороти голоси «чорнобильців», а й після того, як вони прийшли до влади. Досить згадувати про постраждалих від наслідків Чорнобильської трагедії лише на роковини, а треба дбати про них щодня.

Олександр ПОБІГАЙ
також у паперовій версії читайте:

назад »»»