ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК
ВІЛЬНА СОБОРНА ДЕРЖАВА — СМИСЛ ЙОГО ЖИТТЯ
«Україна без хлопа і пана» — такою хотів бачити свою державу Ярослав Стецько ще 70 років тому.
П’ятого липня минула 20-річниця від дня смерті одного з ініціаторів проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року у Львові, голови її уряду, багаторічного провідника революційної ОУН за кордоном, президента антибільшовицького блоку народів Ярослава Стецька. Та найбільшою вдячністю за героїзм і невтомну працю керівникові національно-визвольного руху є жива пам’ять про нього. Її «запас міцності» добре видно на малій батьківщині Ярослава Стецька, у селі Великий Глибочок поблизу Тернополя.

Уже п’ять років тут стоїть пам’ятник провідникові ОУН — робота скульптора Олеся Маляра. Це те святе місце, біля якого політичні партії і місцеві жителі щороку відзначають проголошення Акту про відновлення Української держави, а п’ятого липня вшановують пам’ять про свого знаменитого земляка. У сільській школі обладнано музейну кімнату Ярослава Стецька, де молоді покоління вивчають справжню історію свого краю.
Тернополяни і цьогоріч вшанували видатного сина українського народу. До підніжжя його погруддя в обласному центрі поклали вінки й букети живих квітів. Депутати обласної ради, учасники національно-визвольних змагань, представники Конгресу українських націоналістів, учасники таборування «Лисоня-2006» ім. І. Гавдиди. Вони приїхали з усіх кінців України.
Велелюдне віче відбулося в селі Великий Глибочок, де народився і провів свої юнацькі роки Ярослав Стецько. Його відкрив сільський голова Василь Івасечко. Виступили директор музею Мирон Сагайдак, депутат обласної ради Олег Вітвіцький, двоюрідна сестра Ярослава Стецька Надія Куніч. Поминальне богослужіння очолили отці української греко-католицької церкви Микола Шаварин і Михайло Вінтоняк. Священик Микола Шаварин поділився спогадами про Ярослава Стецька, якого добре знав як патріота, що палко любив Україну, свій народ. Бо саме Ярославу Стецьку належать слова, викарбувані на його пам’ятнику: «Україна вільна, Україна соборна — це смисл мого цілого життя». Квіти до пам’ятника поклали представники влади і делегацій, які прибули на святкування.
Колишній парафіяльний будинок, якому вже понад двісті років, на своєму віку зазнавав і доброго, і лихого. Коли в середині ХІХ століття польський власник, виконуючи волю австрійського уряду, віддав споруду місцевій громаді, тут жили священики УГКЦ. До прогресивно налаштованих душпастирів у різний час приїжджали Іван Франко, Лесь Мартович, Соломія Крушельницька, парафіяльний дім відвідували митрополит Андрей Шептицький і тодішній єпископ Йосиф Сліпий... У радянський час у будівлі розміщувалися військкомат, дитсадок, амбулаторія. Жодна з установ не проводила належного ремонту історичної пам’ятки, і вона стала аварійною.
У 1996 році депутати сільської ради ухвалили далекоглядне рішення — створити в цьому будинку садибу-музей Ярослава Стецька. Завдяки фінансовій допомозі вихідців із села, які нині живуть у США та Австралії, — Богдана Говди, Івана Млиновського, Ярослава Берегового, Василя Нея — у жовтні 2002 року музей прийняв перших відвідувачів. До речі, ці люди пожертвували кошти й на пам’ятник Ярославу Стецьку.
Експонати музею вимальовують детальну картину дитинства Ярослава Стецька. Фотографії родинного будинку Стецьків, батька-священика та матері Ярослава, першої няні, брата та сестри, гімназійних товаришів, — усе це навіює враження: юнак виховувався в глибоко релігійному й патріотичному дусі. І не дивно, що, власне, постійні утиски української мови, релігії, культури з боку польської влади підштовхнули майбутнього провідника ОУН на шлях національно-визвольної боротьби. Інші сторінки життя та діяльності Ярослава Стецька в музеї не так широко представлені. Зате увагу привертають унікальні експонати. Дружина героя пані Слава Стецько передала в музей фотоапарат, окуляри, сорочку-вишиванку, піджак та інші особисті речі керівника ОУН. За задумом покійної пані Слави, висловленим наприкінці 2002-го, «піт і дух одягу чоловіка мав би означати його присутність серед живих земляків і надихати їх на великі справи для блага України». Сподвижниця справи чоловіка, колишня голова КУН залишила в музеї відеокасету, з якої лунає голос Ярослава Стецька. Провідник ОУН згадує про той далекий Акт відновлення Української держави, який благословив Митрополит Андрей Шептицький, про створення після війни «світового антикомуністичного фронту», про зустріч з президентом США Рональдом Рейганом і виявлене ним розуміння «української справи»...
Пані Слава до останніх днів свого життя підтримувала музейний комплекс, до якого належать також могила воїнів ОУН-УПА, церква, могили родичів Ярослава Стецька та інші об’єкти. А коли не стало великої жінки, «обитель духу Ярослава Стецька» гостро відчула фінансову скруту. Нинішнє керівництво КУН навряд чи здогадується про існування музею Ярослава Стецька, бо нічого не робить для його підтримки. Не виявляє зацікавлення музеєм і місцева влада. Пам’ятне приміщення опинилося в принизливому становищі: електроенергію і газ директор Мирон Сагайдак оплачує... зі своєї скромної пенсії. А як же «служіння національній ідеї конкретними справами», на чому акцентував у своїх працях та доводив своїм життям Ярослав Стецько? Невже тепер, коли здійснилася заповітна мрія й Україна стала на шлях розбудови своєї держави, припадуть пилом байдужості імена патріотів?

Ярослав БАЧИНСЬКИЙ
також у паперовій версії читайте:

• ЯКБИ Ж УСІ БУЛИ ТАКІ НЕБАЙДУЖІ...
• РОЖНІВ І БАЯ-МАРЕ ПОРІДНИЛИСЬ

назад »»»