ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА МИСТЕЦТВО
СВІТ — БАРВИСТИЙ І ПРЕКРАСНИЙ
Нещодавно в Київській галереї «Лавра» шанувальники живопису мали змогу ознайомитися з унікальною виставкою сучасних італійських художників «Весняний вернісаж-2006». Мистецька акція відбулася в рамках змагання за звання «Київ — європейська культурна столиця-2010». Остаточне рішення щодо присвоєння цього почесного титулу буде ухвалене цьогоріч у листопаді.

На виставці були представлені полотна митців, відомих в Італії та за її кордонами. Вони належать до мистецької асоціації «Сполето арте» в історичному й культурному регіоні Італійської Республіки, яку ще називають серцем Італії — мальовничій Умбрії. Знайомство з творчістю італійських художників порадувало киян та гостей нашої столиці.
Картини президента асоціації «Сполерто арте» Джанкарло Валентіні — це освідчення в коханні до рідного краю, де він народився, живе і творить (за інерцією хотілось написати «працює»). Його Умбрія — це насамперед казкова країна. З дітьми, що граються на вулиці, пускають на річку паперові кораблики і ліплять сніговика, з невеликими будиночками під рожевими дахами...Спочатку я навіть подумала, що ці картини намальовані якраз для дітей. Саме такою й справді є Умбрія, слід лише добре придивитися, щоб побачити її дитячу душу. «Щоб не злякатися життя, його краще зображувати веселим і добрим, аніж похмурим»,— каже художник. — Тому мої картини — це казки про щирість, довірливість і любов».
Так і хочеться взяти за приклад художника — скинути соціальні маски і стати безтурботною веселою дитиною! Розповідаючи відвідувачам «Вернісажу» про свою творчість, Джанкарло зізнався, що в душі він — дитина, і якби на то його воля — грався б не тільки вдень, а й уночі. До речі, зазвичай художник малює вночі, а якщо точніше, то його картини — це відкрите нічне віконце. Рамка однієї з картин навіть зроблена у формі дерев’яного вікна зі стулками. Як кажуть місцеві жителі Сполето, кожне вікно тут народжує подію, позаяк відкриває непідвладну часу красу Італії. Для знавця географії одразу впадає в очі сніг, зображений на полотнах Джанкарло (в Італії, як відомо, зими немає). З цієї причини він малює сніг: «Коли падають кілька сніжинок, ми, італійці дуже радіємо»,— пояснює художник.
Головний персонаж картин Джанкарло Валентіні — мандрівник Віанданте (в перекладі з італійської це ім’я означає «подорожній»), який мандрує, приймаючи біль і суєтність світу й віддає йому доброту свого серця. Неважко здогадатися, що мандрівник-пілігрим — то сам художник. Минулого року він ініціював доброчинний проект «Палітра солідарності з Азією». 200 картин на дерев’яних палітрах були виставлені на аукціон, а зібрані кошти передані на допомогу потерпілим від стихійного лиха в Азії. Ще раніше італійські художники організували доброчинну акцію «Полотна серця» для онкохворих та медичної асоціації з переливання крові.
Якщо полотна Джанкарло Валентіні по-дитячому щирі, картини його колеги Ланфранко Фіноколлі — символічні й чимось нагадують полотна Сальвадора Далі. Як виявилося, художник особисто знав Далі, Гуттузо, Мізо і мав з ними спільні виставки. На полотнах, експонованих у галереї «Лавра», зображений Рим у різних інтерпретаціях, сюжетах, фантазіях митця. Будучи ще й актором, Ланфранко геніально поєднує живопис і театр, приміром, на одній з картин хвилі моря плавно перетікають на театральну сцену — один вид мистецтва надихає майстра на інший. Художник творить власний хронологічний простір, де суміщаються різні часові площини. На «Вернісажі» є картина, що називається «Присвята Києву». На ній зображена світла простора кімната, крізь відчинені двері якої проглядає пам’ятник княгині Ользі, Кирилу та Мефодію, що на Софійській площі в Києві. У цій кімнаті — старовинна механічна машина з великими колесами, подібна до станка. Як пояснив художник, такою він бачить Україну — велику державу в Європі, до того ж дуже давню, мистецьку.
«Маестро Серджіо Бідзаррі» — так шанобливо звертаються колеги та жителі Сполерто до ще одного учасника «Вернісажу», найповажнішого за віком та авторитетом, лауреата кількох національних премій, зокрема ім. Святого Валентина, якого ми в Україні щороку вшановуємо.
Полотна маестро по вінця налиті теплими яскравими кольорами, що нагадують джазові композиції літа. Коли споглядаєш його картини, то ніби слухаєш приємну музику. Нинішнього року маестро відзначив 60 років своєї творчої діяльності, тож на виставці були представлені його картини різних періодів. Серджіо Бідзаррі особливо прихильний до фігуративного мистецтва (бо ця техніка дає більше простору для фантазій).
Тематику полотен на виставці можна умовно визначити так: природа і жінка, яка в цій природі здається справжньою Євою: первозданно безтурботною, вона ніби поза сучасним техногенним прогресом. Для художника жінка — це згусток експресії, емоцій і переживань! Тому в його роботах представниця прекрасної половини людства, з одного боку, символізує кохання, ерос, а з другого — розкутість, невимушеність,— саме такою вона відчуває себе в природі.
Вираз обличчя його героїнь відображає умиротворення і неземний спокій, а також якесь шосте відчуття, що все, що відбувається в цьому світі, має важливе значення. Як пишуть про його картини критики, у них живе сутність справжнього умбра.
Римський художник Джене Помпа відомий в Європі картинами, на яких зображені лавандові поля. Кожний кущик написано за допомогою індивідуальної техніки фактурного конструювання пейзажу, винайденої художником 20 років тому, коли в нього народилася дочка. Маленькими згусточками, подібніми до крапельок води, фарба накладається на полотно, через що складається враження, ніби зображені кущі — «живі». У такий спосіб художник зображує дерева, траву, квіти, поля, а небо пише іншим методом — лісирування, коли до фарби додається спеціальний розчинник і на полотно вона лягає так гладко, що не видно мазків.
Улюблена тема Джене — дерева й поля. Мабуть, тому вони — персоналізовані, замислені, поетичні. На його картинах можна побачити одиноке дерево на тлі синього неба і блакитних хмар. Зі слів митця, це дерево — він сам. Проте дерево зовсім не самотнє, як здається на перший погляд. У Джене є чотири картини, на кожній з яких дерево зображене в різні пори року: взимку, влітку, восени й навесні. Я помітила, що гілки дерева не опущені донизу — навпаки: розлогі, крислаті, розпушені, немов Джене в образі дерева запрошує глядачів помилуватися ним.
Найвеселіший з когорти художників «Вернісажу», безумовно, Антоніо Гандоссі: його очі аж світяться гумором. Такими самими є і його полотна — у них багато жартів і дотепів. Яскравий приклад — картина «Без черги». За сюжетом, головний герой, щоб досягти своєї мети, йде до неї без черги, нехтуючи соціальними правилами, так би мовити, «по головах» людей. Автор пояснив, що на картині також зображені персонажі італійських казок, котрі уособлюють представників італійського парламенту. Одні з них у масках, інші — насмілилися їх зняти. Ще одна цікава картина («Корпус карабінерів») — про те, як впливають посади і професії на поведінку людей. На картині вони зображені у вигляді мітли, пральної машини та баку зі сміттям. Образ солдата — це символ амбітності, бажання покерувати, віддавати накази...
Картини Антоніо Гандоссі можна назвати своєрідними книгами: кожний образ, деталі, об’єднані в цілісний сюжет, розповідають про якісь життєві ситуації, причому такі, яких ми не хочемо бачити. Але художник не моралізує, а щось підказує глядачеві. І гумор та живопис — це спосіб такої підказки.
Відомим висловом «Усе просте є геніальним» можна оцінити картину «Світ не сірий, а прекрасний». Як на мене, пересічного глядача, ця картина є геніальною. Вона чітко і ясно дає відповідь на запитання, від чого залежить, фігурально висловлюючись, «колір» життя. Відповідь — від того, як ми собі це життя уявляємо й сприймаємо. Бачимо чорно-білим — воно одноманітне й нецікаве, сповнене буденності й сірості. Бачимо кольоровим — з нього зникає банальність і життя перетворюється на творчість.
На відкриття виставки були запрошені учні мистецьких шкіл столиці. Щойно італійські гості зайшли до картинної галереї, маленькі митці їх одразу впізнали й побігли по автографи. Поважні художники з радістю роздавали їх дітям, додаючи до автографа якусь міні-картинку. Батьки й викладачі стояли неподалік, милуючись цим видовищем. Справді: цей світ не сірий, він — прекрасний!

Ольга ЖИЛА
також у паперовій версії читайте:

• ЗБЕРЕЖЕМО ДЕРЕВО ЖИТТЯ
• СВІТОСПРИЙМАННЯ В УЯВІ ТА ФОРМІ

назад »»»