ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СІМ’Я
ВИГАДАНІ ВТІХИ ШТУЧНОГО СВІТУ
«Якось до мене на прийом прийшла Микитчина бабуся й поскаржилася на свою дочку, маму хлопчика,— розповідає дитячий психолог Тетяна Валь.— Справа в тім, що згадана 37-річна жінка несподівано захопилася комп'ютерними іграми. Вони заслонили їй світ — чоловіка, дитину, роботу, відпочинок. Весь вільний час, усю готівку вона тепер «спускає» в комп'ютерному клубі. Микиту покинуто на бабусю, у родині — негаразди. У наявності — психологічна залежність від комп'ютерних ігор».

— Хіба дорослі теж підвладні такій залежності? Я гадала, що це тільки дитяча слабкість, — запитала я в психолога.
— І дорослі, на жаль, теж! — відповіла Тетяна Валь.— Прикладів чимало. На жаль, комп'ютер, що так активно ввійшов у наше життя, приніс із собою не тільки позитивні, а й негативні моменти. Комп'ютерними іграми захоплюються близько 15% тих, хто має доступ до «розумної» машини.
— Начебто й непогане дозвілля. І раптом — залежність!
— Безумовно, це непогана розвага, ефективний відпочинок. Однак усе є добрим у міру, а будь-яка надмірність завдає шкоди навчанню, роботі, здоров'ю, насамперед психічному.
— Читала, що комп'ютерні ігри тренують увагу, виробляють швидкість реакції, розвивають логічне мислення.
— Частина психологів саме так і вважає. Справді, деякі комп'ютерні ігри цьому сприяють. Але от японські вчені з'ясували, що відеоігри стимулюють розвиток тільки тих центрів головного мозку, що «відповідають» за зір, інші при цьому не працюють і поступово слабшають. Коли ж мовити про дітей, то багатогодинне просиджування перед комп'ютером призводить до того, що в них не розвиваються фронтальні відділи головного мозку, що відіграють найважливішу роль у регуляції поведінки людини й роботі пам'яті, у той час як заняття математикою, фізикою, наприклад, сприятливо впливають саме на цю частину мозку.
— Чому так сильно захоплюють людей комп'ютерні ігри?
— Граючи, людина моделює віртуальну реальність прямо тепер, у реальному часі. Комп'ютер імітує наші зорові, слухові, тактильні і моторні відчуття. У такий спосіб гравець може впливати на ситуації цієї миті й ще мати зворотний зв'язок. Виникає «ефект присутності». Сидячи біля монітора, можна на якийсь час забути про свої проблеми, неприємності, невдачі. Більш того, у людини з'являється ілюзорна можливість здійснити те, що не вдається в реальному житті.
— Бачила, що люди захоплено грають у карти, беруть участь в автоперегонах, стріляють, ловлять когось...
— Є різні види комп'ютерних ігор. Наприклад, рольові, коли гравець цілком ототожнює себе з комп'ютерним персонажем, а входячи в роль, починає втрачати зв'язок з реальним життям. До речі, саме рольові ігри найбільше «затягують» людину в комп'ютерну залежність. Є й інші вправи, коли дитина або дорослий меншою мірою, порівняно з рольовими іграми, ототожнює себе з персонажем, поразки на екрані монітора або навіть свою «загибель» переживає менш гостро.
Існують управлінські ігри, коли гравцеві надається право керувати діяльністю підлеглих комп'ютерних персонажів. Він то командир загону, то головнокомандувач армії, аж до глави держави. Цікаво, що при цьому людина не бачить на екрані свого героя, а тільки уявляє його роль. «Глибина занурення» в таку гру тих, у кого сильно розвинута уява, є істотною.
Нерольові комп'ютерні ігри (або «приставочні», тому що вони широко поширені на ігрових приставках), мають слабкий або лінійний сюжет. Гравцеві потрібно лише швидко пересуватися, стріляти й отримувати різні призи, керуючи комп'ютерним персонажем або транспортним засобом. Психологічна залежність у таких випадках найчастіше буває короткочасною.
Практикуються також і комп'ютерні головоломки. Це — варіанти шахів, шашок, нард тощо. Отут мотивація гравця ґрунтується на бажанні обіграти «машину». В іграх на швидкість реакції потрібно виявляти спритність і оперативність реагування. Такі ігри абстрактні, вони не пов'язані з реальним життям. Через бажання набрати більшу кількість очок теж може виникнути стійка психологічна залежність.
Азартні комп'ютерні ігри — карти, рулетка, імітатори ігрових автоматів — формують таку міцну залежність, яка відома з пушкінської «Пікової дами».
— А які ігри найсильніше впливають на психіку?
— Рольові, тому що вони потребують щонайглибшого «занурення» у гру, має значення й сильна мотивація, в основі якої спокуса «втекти» від реальності. Наслідок — постійне перевантаження психіки, перевтома. Наступна стадія — формування психологічної й соматичної залежності. Усе життя починає «крутитися» навколо гри; щохвилини люди прагнуть пограти. Пізніше настає психологічна підміна справжнього життя віртуальним. Порушуються стосунки з близькими людьми, що не поділяють захоплення гравця. У нього самого підвищується рівень тривожності, агресивності. Звідси — проблеми з навколишнім світом.
— Які ознаки того, що людина вже стала залежною від гри?
— Насамперед, це прояв радості, ейфорія від контакту з комп'ютером або навіть від одного тільки очікування гри. По-друге — втрата контролю за часом перебування біля монітора, прагнення постійного збільшення цієї «дози». А якщо виникають перешкоди, з'являється роздратування, гнів або почуття пригніченості, порожнечі, навіть депресії. У такому стані людина починає вдаватись до комп'ютера як до засобу позбутися психологічного дискомфорту.
— А чи є якісь фізіологічні ознаки такої залежності?
— У фанатів комп'ютерних ігор звичайно можна зауважити сухість очей, брак апетиту, порушення роботи органів травлення, втому, поганий сон, неохайність і т. д.
— Психологічна залежність виникає скоро?
— Є кілька стадій її формування. Спочатку — легка захопленість. Поступово людина починає відчувати «смак» азарту. Подобається комп'ютерна графіка, звук, сам факт імітації реального життя або якихось фантастичних сюжетів. Крім того, диво-машина дозволяє «здійснити» деякі мрії. Усе це, звісно, тільки на екрані, але гравець все одно дістає задоволення, і прагне знову його зазнати. Будь-якої вільної хвилини він ладен сісти за комп'ютер. Правда, поки постійної потреби в грі немає: на цій стадії вона ще не є великою цінністю.
Потім настає стадія захопленості: виникає потреба в грі, просиджування перед комп'ютером стає систематичним. Якщо людина не має постійного доступу до комп'ютера, то намагається всіма можливими способами вирішити цю проблему: піти в спеціальний клуб або до знайомого, купити техніку і т. д.
Третій етап — стадія залежності. На думку дослідників, приблизно 10—14% гравців перебувають у цій стадії. Бажання грати в них дедалі посилюється, стає одним з провідних. У самооцінці й самоусвідомленні людини відбуваються зміни.
І, нарешті, стадія прив'язаності. Ігрова активність людини зменшується, потреба в грі більше не належить до розряду базових, але все одно наявна. Гравець «тримає дистанцію» з комп'ютером, але цілком відірватися від психологічної прив'язаності до ігор не може. Це найстійкіша з усіх стадій — вона може тривати все життя. Усе залежить від швидкості згасання цього інтересу. Однак за несприятливих життєвих обставин, якихось сильних переживань гравець знову ризикує повернутися на стадію залежності. Те саме може статися і в разі появи нових цікавих ігор. Тоді залежність знову збільшується, а знижується лише тоді, коли людина «освоює» нову гру і втрачає інтерес до попередньої.
— Залежні люди цілком занурюються в «себе»?
— Є дві форми залежності. Одна — соціалізована, коли гравець підтримує контакти із соціумом, в основному з такими самими фанатами, як він сам: любить грати з тими, хто поруч, або використовує електронну пошту. Мотив змагання тут головний. За індивідуалізованої форми порушується взаємодія з навколишнім світом. Психіка фаната починає відбивати не об'єктивний світ, а віртуальну реальність. Такі люди довго грають наодинці. Потреба в грі в них на одному рівні з базовими фізіологічними потребами. Для них комп'ютерна гра — свого роду наркотик. Якщо протягом якогось часу вони не «приймають дозу», то відчувають негативні емоції, впадають у депресію.
— І не можна цього позбутися?
— Найкращий спосіб не захворіти — профілактика. Найліпший спосіб уникнути психологічної залежності — взагалі не починати грати. А коли вже почали, але не дійшли стадії залежності, спробуйте, поки не пізно, зупинитися, відмовитися від ігор. Якщо це вам не під силу, виробіть у себе звичку строго контролювати час, проведений за грою. Намагайтеся, щоб він не перевищував години на день. Гарний спосіб — поступово зменшувати тривалість гри і її частоту, тобто грати через день, потім два рази на тиждень і т. д.
Головне — постаратися знайти в житті нові інтереси, нові знайомства, нові великі цілі. Замініть задоволення, котре одержуєте від гри, приємними моментами в реальному житті. Не відмовляйте собі у задоволенні своїх «слабкостей». Побалуйте себе обновкою, подорожжю, вечіркою, театром. Умійте радіти кожному дневі, будь-якій погоді, знаходьте приємне в будь-якій події. Намагайтеся бути корисним людям. Позитивні емоції від цього можуть бути такими сильними, що з лишком замінять вам вигадані радості штучного світу. Якщо ж усвідомили, що вже перебуваєте на третій стадії — стадії глибокої залежності, то краще звернутися по допомогу до психолога. Інакше процес затягнеться настільки, що доведеться лікуватися в спеціальній клініці.

Розмовляла
Тетяна ХЛЄБНИКОВА
також у паперовій версії читайте:

• «ТАЛАНТИ БАГАТОДІТНОЇ РОДИНИ»
• ЗОЛОТІ СЛОВА ПРО СІМ’Ю І ЩАСТЯ

назад »»»