ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
КАРТИ НА «КРУГЛИЙ СТІЛ»?
Парламентська блокада триває і, схоже, поступово досягає свого апогею. Учора конструктивної розмови на погоджувальній раді знову не сталося. Відтак пленарне засідання не відкрилося.

27 червня напередодні дня Конституції «регіонали» так і не дозволили відкрити сесію. Те ж саме сталося й учора. Опозиціонери заблокували трибуну, натомість представники потенційної парламентської більшості в перший день блокади якось не надто активно вдавалися до контрзаходів. Вочевидь, цьому посприяв якийсь особливий статус цієї дати. Адже 27 червня опинилося між тріумфальним 26-им (перемогою збірної України над Швейцарією в 1/8 фіналу чемпіонату світу з футболу) і урочистим 28-им (десятою річницею Конституції).
Та навіть подвійне навантаження не позбавило той день парадоксів. Адже до блокади вдалися ті, хто ще тиждень тому закликав Верховну Раду нарешті розпочати роботу й усіляко насміхався з «помаранчевих» за невміння домовитися. А ще, пригадується, «регіонали» обіцяли не заважати своїм опонентам взяти владу і на всю країну повідомили про свою готовність до роботи в опозиції.
Як виявилося, готовність була тільки на словах. Тільки-но коаліціянти оголосили свої попередні претензії на низку посад у парламенті, як Партія регіонів оголосила про готовність до... розпуску Верховної Ради, аби тільки не дати своїм опонентам «узурпувати владу». Зрозуміло, «регіонали» сподіваються, що на тлі тривалих переговорів і взаємної недовіри представники «трійки» втратять і без того не надто міцний електоральний запас міцності.
Якщо говорити про «узурпацію влади», то це — палиця з двома кінцями. Спробуймо уважніше придивитися, що ж так обурює Партію регіонів.
Насамперед — намагання забрати посаду парламентського уповноваженого з прав людини. Нагадаємо, досі її обіймає Ніна Карпачова — другий номер у списку Партії регіонів. Власне, термін її «омбудсманства» ще не минув і спливе приблизно за рік. Та якби Ніна Іванівна воліла й далі перейматися правами людей, вона не йшла б у парламент. Їй чудово відомо, що депутати у Верховній Раді працюють на постійній основі.
До того ж, опозицію дратує запропонований порядок розподілу посад у парламентських комітетах. Вона цілком слушно нагадує, як чотири роки тому більша частина (19 із 24) посад голів комітетів була віддана представникам «Нашої України», Соцпартії, БЮТ та КПУ. Саме ця «четвірка» на той час становила опозицію. Вочевидь, тоді це справді був такий собі взірець демократії.
Та все ж «регіонали» чомусь згадують лише про це, забуваючи решту деталей. По-перше, ще перед розподілом комітетів крісла Голови Верховної Ради і двох його заступників вибороли Володимир Литвин, Геннадій Васильєв та Олександр Зінченко. Литвин та Васильєв представляли владний блок «За ЄдУ», Зінченко — не менш владну партію СДПУ(о). Нині ж, нагадаємо, коаліція пропонує опозиціонерам посаду одного із заступників спікера Верховної Ради.
По-друге, уже восени голів комітетів, які представляли опозицію, значно поменшало. Дехто з них спокійнісінько перейшов до кучмівської більшості: одні тимчасово, інші (як головний відповідальний за соціальну політику екс-комуніст, а нині «регіонал» Василь Хара) — остаточно.
Третє. До «демократичної щедрості» четвертого скликання було й попереднє — третє. Тоді, у 2000 році, тодішня більшість без зайвих докорів сумління відібрала в опозиції всі (!) комітети. Причому це стосується не лише посад голів, а й їхніх перших заступників. Назву тому дійству придумав нинішній активний позапарламентський опозиціонер Віктор Медведчук — «оксамитова революція». Щоправда, заради справедливості слід сказати, що до тієї більшості належали й ті, хто нині є членами Партії регіонів, і нинішні «нашоукраїнці» з «бютівцями». Так що «на всі сто» сумління в цьому питанні чисте лише у соціалістів.
Четверте. Усі попередні більшості у Верховній Раді були досить-таки формальними. Адже конституційно вони виписані не були і формувалися винятково на Банковій. Тепер же коаліція бере на себе не декларативну, а справжню відповідальність, тому й посади їй потрібні для реалізації планів, а не лише для вдоволення амбіцій (принаймні так про це говориться).
Як можна домовитися? По-перше, все ж таки віддати «регіоналам» не лише посади перших заступників голів комітетів, як це пропонують коаліціянти. Потрібно віддати їм керівництво найвагомішими комітетами, зокрема бюджетним та регламентним. По-друге, бажано вже на першій сесії ухвалити закон про опозицію. Якщо немає нових проектів, скористатися тими, що напрацьовувалися шість років тому після так званої «оксамитової революції». Звісно, додавши до того тексту нюанси, котрі враховують реалії сьогодення. Якщо й після цього «регіонали» поводитимуться так само, стане очевидним: для них «узурпації влади» не існуватиме, лише коли влада буде в Партії регіонів. Утім, тоді це вже нарешті побачать і виборці.
Цікавим є й такий факт. На щось подібне в позавчорашній промові, присвяченій 10-річчю Конституції, натякнув (знову лише натякнув) і Президент Віктор Ющенко. За його словами, обрати керівні органи Верховної Ради і Кабінету Міністрів треба так, щоб ні в кого не було сумнівів у їхній легітимності. Коаліціянти нині нібито намагаються це зробити. Як заявив учора член тимчасової парламентської президії «нашоукраїнець» Микола Катеринчук, переговори з опозицією ведуться. І «трійка» не має наміру приступати до роботи в умовах блокади.
Та все ж можливість обрати керівництво ВР і КМ так, щоб ні в кого не виникало питань, мабуть, неможливо. Вибори до парламенту провели нібито чесно, а незадоволених — хоч греблю гати, щоправда, переважно з таборів аутсайдерів. Так же й стосовно парламентського та урядового керівництва — усім не догодиш.
Сьогодні вранці народні обранці знову спробують порозумітися. Побачимо...
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• ЯКЩО «БЛОК», ТО НАЗАВЖДИ
• ЕКОНОМІКА — ЦЕ БАЗИС...
• «НІ» ПАКЕТАМ!

назад »»»