ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ОБЛИЧЧЯ КИЄВА ОЧИМА МОЛОДИХ
Хто створив і творить обличчя столиці? Звісно, планують і споруджують його зодчі й архітектори, а ще — Його Величність Час, і ті міські можновладці й громадяни, які його люблять і тому леліють, або не люблять — і тому спотворюють. Оскільки автори цього матеріалу — люди молоді, то й вирішили поглянути на найвизначніші місця старовинного архітектурного Києва під молодіжним кутом зору.
Андріївський узвіз і Замкова гора
Учора. Андріївський узвіз здавна був найкоротшим шляхом, який з’єднував ремісничо-торговельний Поділ з князівським Верхнім містом.

Сучасну назву узвіз одержав у 1740-х роках, після зведення Андріївської церкви. Цей храм був закладений на честь приїзду до Києва цариці Єлизавети Петрівни 1744 року, а споруджений — у 1749–1754 роках у бароковому стилі за проектом знаменитого архітектора Растреллі під керівництвом зодчого І. Ф. Мічуріна. Це один з небагатьох християнських храмів у Європі, що споруджений на будинку. Двоповерховий стінобат, що містить по вісім кімнат на кожному поверсі, є фундаментом церкви. Нинішня забудова склалася вже наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. І нині Андріївський узвіз зберігся у неповторній своїй мальовничості.
З багатьма спорудами на цій старовинній вулиці пов’язані важливі сторінки історії та культури міста. У будинку № 13 у 1906–1913 та 1918–1919 рр. жив відомий письменник Михайло Булгаков; тут встановлено меморіальну дошку, відкрито музей письменника. Булгаков любив Київ, з ніжністю писав про нього у своїх творах, оселяв тут своїх героїв. Трохи вище, на горі, стоїть незвичайних романтичних обрисів висока споруда, що нагадує старовинний замок. Зведена 1902 року, вона дістала назву «Замок Річарда Левине Серце». Тут жили відомі художники Г. Дядченко, Ф. Красицький, І. Макушенко, скульптор Ф. Балавенський.
Колись дуже полюбляли молоді люди споглядати й відвідувати Замок Річарда Левине Серце. Цій розкішній споруді, виконаній в псевдоготичному стилі, романтичні кияни приписують паранормальні властивості: тут живуть майже всі привиди й страховиська столиці, хоча насправді в цьому будинку немає абсолютно нічого незвичайного. Фахівці вважають, що Замок Річарда — типовий приклад архітектури початку ХХ сторіччя.
Сьогодні. Андріївський узвіз — завжди був справжньою Меккою для тих, хто обожнює мистецтво. Таким він лишається й нині. Насолодитися творами майстрів живопису можна й просто неба, і в арт-галереях. Тут їх просто незліченна кількість: «Арт блюз», «Галерея 36», «Триптих», «Ательє Карась», «Фортуна», «Sovi-art» і, безперечно, найвідоміша галерея не лише в Україні, а й у Європі — «L-Art».
Андріївський узвіз — найпопулярніше місце для променаду, такий собі український Монмартр. По-перше, тут можна досхочу розглядати, милуватися, дивуватися, захоплюватися й, зрештою, купувати прикраси, одяг ручної роботи та інші речі, без яких молодь просто не може обійтися. Одним з найулюбленіших місць для поцінувачів незвичного причандалля є галерея психоделічного мистецтва — чи не єдина на території країн СНД. Тут можна купити справді унікальні речі, авторські, ексклюзивні вироби й клубну атрибутику. Атмосфера в галереї суто молодіжна і дещо загадкова.
Переконатися, чи живе хтось нині в Замку Річарда — неможливо: років сім тому будинок викупили і зачинили нібито на реставрацію. З того часу він стоїть, відгороджений від простих смертних, майже невідреставрований, під пильним наглядом охоронців. Але шанувальники відпочинку на Замковій горі розповідають, що не раз бачили у вікнах башти маленького привида.
Популярним місцем серед неформальної (і не тільки) молоді є Замкова гора — місце, безперечно, містичне. Не так давно з’явились чутки, що тут так звані сатаністи встановили своє капище. Насправді ж капище було встановлене громадами Родового Вогнища Рідної Православної Віри. Це — капище Віри Предків. Воно являє собою круглу ділянку землі на верхівці гори Хоревиці (вона ж — Замкова), діаметром 24 метри. Усередині кола викладено кам’яний вівтар у формі рівностороннього хреста, орієнтованого чітко на всі сторони світу, ідентичного до того, що його розкопали археологи ще позаминулого століття на Княжій горі. На відстані 12 метрів від вівтаря, по колу, на вісім сторін світу висаджено вісім священних дубків, біля кожного з яких виставлено трибунки з Карбами Відання Покону Рода Всевишнього. Останнє є священним переданням рідновірів, яке розкриває українцям світогляд їхніх предків-русинів, їхнє бачення світу, людини, її місця у світі, богів, зв’язку богів та людей тощо. Загалом, з 360 карбів рідновіри винесли на капище 18 перших, як вони кажуть, «найважливіших нині для України та українців». Щонеділі тут здійснюють обряд Православлення, що супроводжується принесенням символічної жертви — молока й хліба. Окрім того, підпорядковане цій організації й характерне козацтво. І вечорами характерники влаштовують тут свої тренування. Окрім встановлення капища, рідновірці зробили ще одну добру справу — відновили підйом до Замкової гори, що цієї зими вже вкотре був понищений збирачами металу.
Старовинне монастирське кладовище, закинуте вже майже півстоліття, теж давно було облюбоване молоддю. Тут спокійно, затишно, міліція зі своїми рейдами цю місцину оминає, житлових будинків поблизу поки що нема. Тож це чудове місце для того, щоб зібратися компанією, влаштувати невеличкий пікнік і поспівати пісень під гітару. А ще на залишках цвинтарної стіни дуже гарно зустрічати світанок. Закінчується кладовище дивною спорудою, що в народі називається просто «Кубиком». Що воно таке і звідки воно там взялося — ніхто не знає. Такий собі бетонний кубик на маківці гори. Старожили розповідають, що він колись був п’єдесталом чи то якогось пам’ятника, чи то надгробка. Нині він розмальований написами на кшталт «Тут був я» і текстами пісень таких гуртів, як «Арія», «Аліса», «Кіно» тощо. Серед неформалів також побутує переказ, ніби влітку 2005 року тут відкрили пентаграму, викликаючи когось з потойбіччя. Причому відкрили правильно, і до любителів окультизму таки «щось» прийшло. Куди «воно» потім поділося, ніхто не знає. Можливо, це лише плітки, але фактом є те, що на тій території відтоді перебувати дуже моторошно. Навіть у товаристві (автори переконались).
Ще одне відоме місце — ВЖ. Це дерев’яні сходи біля Історичного музею. Свою назву вони дістали через те, що виходять на вулицю Велику Житомирську (скорочено — ВЖ). Місце старовинне в будь-якому розумінні. По-перше, сходи дійсно дуже давні. По-друге, традиція відпочивати тут побутує серед неформальної молоді вже не перший десяток років. Знову ж таки — тихо, затишно, природа довкола. Ідеальне місце для того, щоб влаштувати тут відпочинок. Це місце раз на рік, коли Київ відзначає свої іменини, притягує сюди толкієністів ( є така громада неформалів у Києві, які захоплюються творчістю автора «Золотих перстенів» Толкієна). Протягом цілого року вони влаштовують свої рольові ігри в хащах Труханового острова. І лише на оці кілька днів вибираються на ВЖ, щоб продемонструвати всім цікавим свою вправність у бою, вишуканість зброї й ошатність костюмів, любовно виготовлених власноруч.
Серед художників та студентів художніх ВНЗ популярна Пейзажка — невеличкий дворик на розі Великої Житомирської і Володимирського провулку. Звідси відкривається неперевершена панорама Подолу та Дніпровських круч. У художньому плані місце настільки цікаве, що майже кожен пейзажист вважає за необхідне зробити тут бодай одну замальовку.

Контрактова площа
Учора. Це найстаріша площа міста. Відома ще з часів Київської Русі як частина подільського Торговища (Торжища, разом із Житньоторзькою площею). В 1132–1136 рр. тут була побудована церква Пирогощі Богородиці, що згадується в «Слові о полку Ігоревім». Після того, як орди хана Батия знищили Верхнє місто, Контрактова була центром тогочасного міста — Києво-Подолу. У ХV ст. тут побудовано міську ратушу. Протягом ХУІ–ХУІІ сторіч на площі постали монастир, старий корпус Києво-Могилянської академії, Гостиний двір та Грецький монастир. Після спорудження Контрактового будинку (1815–1817) і перетворення площі на місце постійного проведення контрактових ярмарків (так званих «київських контрактів») вона з кінця ХУІІІ століття дістала сучасну назву.
У 1748–1749 роках за проектом архітектора І. Григоровича-Барського на площі був встановлений фонтан «Самсон». У 1869–1919 рр. площа мала назву Олександрівська (на честь російського царя Олександра ІІ); з 1919 — Червона площа (або Красна). У 1944-му було прийнято постанову про повернення Контрактовій площі її історичної назви. Проте деякий час паралельно вживалися обидві назви. З середини 50-х років знову утвердилася назва «Червона» — офіційно вона так називалася до 1990, коли уряд вдруге ухвалив постанову про повернення площі назви «Контрактова».
Сьогодні. Тут полюбляють проводити свій вільний час студенти Києво-Могилянської академії — найінтелектуальнішого, найбогемнішого і найнеформальнішого з усіх київських ВНЗ. Площа в народі називається просто Контрактом. Тут збираються ті, хто любить рок — майже завжди на Контракті грають молоді гурти, виконуючи класику української і зарубіжної рок-музики.

Майдан Незалежності
Учора. До кінця Х століття ця місцевість, як, до речі, і весь Хрещатик, звалася Перевісище, і були тут малопрохідні лісові хащі. Трохи вище, де починається вулиця Софійська, стояли Лядські ворота, що вели у Верхнє місто. На території сучасного Майдану Незалежності у XVIII столітті були збудовані кам’яні фортифікаційні Печерські ворота, що простояли до 1833 року.
Наприкінці XVIII — на початку XIX століття площа являла собою пустир — Козине болото. У 30-х роках тут з’явились перші дере-в’яні, а у 50-х — кам’яні будівлі. До 1871 року на площі, що тоді звалась Хрещатицькою, був ринок, давались циркові вистави, відбувались народні гуляння. Першу цегляну будівлю тут спорудили в 1851 році. У 1876 році, після зведення будівлі міської думи, площу стали називати Думською, а в березні 1919 року її перейменували на Радянську площу, згодом — на площу Калініна.
У 1922 році тут встановили пам’ятник Карлу Марксу. В одному з приміщень міської думи певний час містилась художня школа видатного художника-класика
М. Мурашка. У 1976–81 роках площа була реконструйована, а в 1977 році дістала нову назву — площа Жовтневої Революції. А вже після падіння Радянського Союзу площа отримала й свою сучасну народну назву — Майдан Незалежності. У 2000–2003 роках була здійснена капітальна перебудова Майдану у надсучасному стилі. Нині тут розміщені три лінії торговельно-розважального комплексу «Глобус».
Сьогодні. Майдан Незалежності є одним із головних місць відпочинку київської молоді. Тут можна знайти геть усіх представників неформальної культури.
Якщо поглянути на Майдан Незалежності згори, то видно, що він разом з вулицями Житомирською, Софіївською, Михайлівською, Костельною та Тарасовим провулком схожий на долоню з п’ятьма пальцями. У центрі «долоні» — стела Незалежності. Вона нагадує цвях, тож молодь її ще називає Цвяхом, Болтом та іншими токарними виробами. Взагалі, Майдан після його останньої реконструкції не викликає у більшості киян особливого захвату. У мистецьких колах столиці розповідають, що головну площу міста перед реконструкцією умовно поділили на три частини. Вони були розподілені між трьома архітекторами. Певного завдання архітекторам не дали — і вони почали творити, як кому заманеться. Звідси такий архітектурний безлад і дисгармонія. Загалом, ставлення до нинішнього Майдану у молоді доволі-таки критичне. Це видно навіть з назв, які вони дають своїм місцям відпочинку.
Розпочинається Майдан з підземного торговельного центру «Глобус», маленької копії такого самого в Москві на Манежній площі. Надземну частину комплексу молодь нарекла «теплицею» або «парниками». На так званому «нульовому кілометрі» стоїть маленький глобус, який у народі називають по-різному: від «Чупа-Чупса» до Могили Дядька Михайла. Остання назва побутує серед дотепних «старожилів» Майдану через те, що глобус з’явився на місці архангела Михаїла, якого, якщо вірити мережі Інтернет, перевезли в Донецьк. «Нульовий кілометр» завжди був і залишається чудовим місцем зустрічі для незнайомих людей: «Чекаю тебе біля Харкова...», «Підходь до Луцька...».
На місці найбільшого київського фонтану — Рулетки — встановлено увінчані новим архангелом Михаїлом ворота, який за час свого існування неформали називали і Бетменом, і Мажором (через надмірну кількість золота), і Космонавтом (через німб). Самі ворота мають свою давню назву — Лядські. Під час реконструкції саме на цьому місці їх розкопали й підняли на поверхню, тож цим і пояснюється трохи невмотивоване на перший погляд їхнє розміщення. Тут влітку завжди можна послухати популярні пісні у виконанні молодих співаків.
Разом з водами Рулетки «пішли під землю» й неформали, яких тепер можна побачити в підземному переході, що під Майданом. Коротко — Труба. Вона поділена на квадрати між рокерами, скінхедами, панками тощо. Але на практиці представники всіх цих молодіжних гуртів мирно співіснують і конфліктів між ними майже ніколи не виникає. Узимку Труба перетворюється на Морилку через надзвичайно високу концентрацію тютюнового диму.
Популярним місцем відвідування є також і перекинутий над вулицею Інститутською міст. Він має кілька назв. Пекельним він став, мабуть, тому, що споруджували його дуже швидко й начебто не дотримали певних будівельних норм, тому бігати по ньому не рекомендується. Утім, про цей міст складено також кілька романтичних легенд. Кілька років тому з цього моста стрибнув студент через нерозділене кохання. Відтоді міст почали називати Мостом Розбитих Сердець. А ще вважається, що якщо пройдете цим мостом разом з коханою людиною, то ніколи не розлучитесь. Тому його називають ще Мостом Закоханих. Певно, тому, що його поруччя розписано численними освідченнями в коханні.
Своє визнання дістав і Квадрат — територія біля виходу з метро «Хрещатик» навпроти ЦУМу. Це місце давно облюбоване реперами і брейкерами. Саме тут можна побачити виступи найкращих київських брейкерських команд.
Дещо менше популярні серед молоді Райдуга (територія біля арки Дружби народів) і Зеленка (нижня стіна закинутого Зеленого театру).
Як відзначає дослідниця Н. Жмайло, яка досліджує історію Києва, така популярність серед молоді найдавніших київських місцин продовжує їхнє життя. Адже земля живе не назвами й зовнішнім виглядом, а насамперед потужною позитивною енергетикою. І генерує її життєрадісна київська молодь.

Євгенія МАЗУР,
Іван ЛУБЕНЕЦЬ
також у паперовій версії читайте:

назад »»»