ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОЛОГІЯ
ЗЕЛЕНЕ ДОВКІЛЛЯ КИЄВА
За рішенням Київської міської ради на більш як 200 територіях столиці, приміром, прилеглих до озера Синє на житловому масиві «Виноградар», передбачається створення зеленої зони. Звісно, потрібно створювати. Та найважливіше зберегти наявне, або те первісне, корінне, що залишилось від колишніх лісів нинішнього Києва.

Навіть уявити важко, що сто–двісті років тому окремими острівцями з-поміж мішаних і широколистяних лісів довкола історичного центру міста були розкидані села й хутори (Грушки, Галагани, Дегтяри, Хмелівщина, Сеньківщина, Васильчики тощо). Тепер змінилась полярність місцевого географічного середовища. Посеред масштабної забудови — лісові масиви на міських околицях (Пуща-Водицький, Голосіївський, Сирецький гай тощо) — то є відносно невеликі залишки давніх і могутніх наших пралісів, якими споконвіку славилась Україна-Русь.
Прадавні діброви у минулому розміщувались переважно на підвищеннях Київського плато Правобережжя Дніпра. Саме у районах Голосіїв, Феофанія, Куренівка, Пріорка залишились останні екземпляри дубів-велетнів, котрим ще судилось дожити до наших днів.
Вікове дерево дуба звичайного (350–400 років) із обхватом стовбура до 470 см одиноко стоїть на пішохідному тротуарі поблизу прохідної заводу «Більшовик». Дуб-довгожитель чи не єдиний і, мабуть, останній екземпляр-залишок від минулих природних дібров, які шуміли колись у цій частині міста. Звісно, люди не обділили увагою скривдженого дерева, обгородивши його металевою огорожею. Отаке диво — «геркулесове» дерево, ув'язнене на прохідній заводу!
До сказаного, цей дуб — останній представник розміщеного на березі р. Либідь, Шулявського (Кадетського) гаю, що вважався священним.
Хоча у Києві на одного мешканця припадає 166 кв. м зелених насаджень, а з міськими лісами — 216,5, але негуманне ставлення більшості населення (особливо під час так званих
пікніків на природі) до свого «зеленого» довкілля не вселяє оптимізму.
Та не втрачатимемо надії на «Ноїв ковчег» столиці, яким може стати її зелена зона, структурну основу якої становить природно-заповідний фонд в іпостасі збережених природних територій і об'єктів. Усього в Києві нині 86 таких територій та об'єктів загальною площею 8,7 тис. га (10,5% усієї території). Цікаво, що у межах міста зустрічаються навіть поселення бобрів.
Старий дубовий гай, де зростають 30 дерев дуба черешкового віком понад 200 років, зберігся між будинками на вулиці Борщагівській. Дерева ростуть одним масивом, який свого часу був «перерізаний» вулицею Дашавською. Ця територія є залишком колишніх великих дібров, котрі наприкінці ХІХ століття росли обабіч старого річища Либіді. Їх почали вирубувати через будівництво залізниці «Київ — Одеса». Поруч із залізницею дубові ліси проіснували досить довго. На правому березі річки до 20-х років ХХ ст. існував так званий Шулявський (Кадетський) гай, а на лівому — залишився цей старий дубовий гай.
Залишком колишніх великих широколистяних лісів є гай на Кирилівських горбах (Кирилівський гай). Біля самого гаю стоїть Кирилівська церква, споруджена ХІІ ст.
У межах Києва ліси та інші лісовкриті площі займають 35,8 тис. га, або 42,8% загальної площі міста. Загалом столична зелена зона заходить углиб Київської області приблизно на 70 км.
Яскравою перлиною у пейзажному візерунку «легень» Києва є його південно-західна околиця, де смарагдом красується лісовий масив Голосієва, який по праву вважається національним надбанням. На його прикладі найповніше втілюється у життя постулат про неподільність природного та історичного середовища.
З історичної минувшини відомо, що Київський митрополит, настоятель Києво-Печерської лаври, Петро Могила, зачарований тамтешньою красою, збудував у Голосієві для себе будинок, заклав сад і заснував скит. Наступники Петра Могили облаштували і прикрасили блаженну місцину для відпочинку і спокою. З часом скит став літньою резиденцією київських митрополитів.
Лісові ділянки Голосіївського парку ім. Максима Рильського займають схили Горіховатської долини вздовж каскаду з чотирьох ставків. Тут є станції човнів, оглядові майданчики. Парк
відокремлений від Голосіївського лісу житловою забудовою, що перешкоджає міграції тварин.
У східній частині Голосіївського лісу, серед високих крутих горбів, в оточенні густих заростей дерев, причаїлась Китаївська пустинь — комплексна пам'ятка історії та культури. В затишній долині серед зелені над каскадом ставків височить п'ятиверхий бароковий храм монастиря — давній осередок православ'я. Над стрімкими дніпровськими кручами у древні часи стояв літописний давньоруський град Китаїв, як південний форпост столиці Київської Русі. Китаївська пустинь стала пристановищем для усамітнення ченців. Нині тут діє чоловічий монастир.
Урочище Феофанія називають місцевою Швейцарією. Цьому сприяє пересічений долинно-балковий та яружний рельєф місцевості. В минулому воно було суцільною дібровою. З «червонокнижників» виявлена лілія лісова. Ліс Феофанії відокремлений від Голосієва житловим масивом і орними землями.
В урочищі Феофанія знаходиться Феофанівська пустинь. Над «гірським» лісом і валами скіфського городища на узліссі високо й велично здіймається собор Св. Пантелеймона, віддзеркалюючись у водній гладі озер. Усе це перебуває у дивовижно виразній гармонії, створюючи незабутні враження для кожного прочанина чи просто відвідувача. Місцевість ця пов'язана з життям і подвижницькою діяльністю багатьох несправедливо замовчуваних й забутих історичних особистостей, зокрема засновника пустині, настоятеля Золотоверхого Михайлівського монастиря Феофана. 1803 року він побудував дерев'яну церкву «Диво Святого Архістратига Михаїла». В день освячення храму тодішній київський митрополит Гавриїл Ганулеско благословив називати місцевість Феофанією.
Природа Феофанії розкішна... Людина у найтяжчому горі прийде сюди і знайде духовне полегшення, споглядаючи красу довколишньої місцевості, знайде тут незворушний спокій.
Своєрідним островом зонального лісостепового ландшафту є урочище Лиса гора. Це — один із лесових останців Київського плато, виокремлений річковими долинами Дніпра і Либеді. Сама гора розсічена короткими глибокими ярами, що спускаються в долину Дніпра. Поширені тут дубові, дубово-грабові та грабові ліси. Урочище знаходиться між проспектом Науки, Столичним шосе й залізничною колією.
Особливу рекреаційну значущість становлять насичені пам'ятками історії та культури ландшафтні урочища південних околиць міста для створення цікавих у пізнавальному плані й естетично привабливих туристичних і екскурсійних маршрутів.
Не менш привабливі та ошатні й інші околиці Києва — західна і північно-західна, де найбільшу цінність становлять Святошинський і Пуща-Водицький лісопарки. Святошинський лісопарк — лісовий масив природного походження, де переважають соснові насадження. Загалом на території парку зростає близько 60 видів дерев і кущів. Серед насаджень зустрічається сосна Веймутова, ялина європейська, гледичія, клен гостролистий тощо. Пуща-Водицький лісопарк знаходиться на території Оболонського району. Сама назва «Пуща-Водиця» говорить за себе. Колись в цих місцях були глухі, мало прохідні ліси (пущі) з річечками й струмками джерельної води, які і зараз протікають в багатьох місцях. Пуща-Водиця відома з XI ст. як місце, де відбувались князівські полювання. До лісопарку входять дві окремі ділянки (біля площі Шевченка і селища Пуща-Водиця). Тут ще й досі в мисливських угіддях трапляються дикі свині, козулі, куниці. А що вже пташине різноголосся, жодний симфонічний оркестр не позмагається! Навіть карпатська жовна, або чорний дятел тут мешкає. Блискучо-чорне забарвлення з білими очима і червоною шапочкою на потилиці роблять його справжнім лісовим принцом. Трапляються великий, середній, малий строкатий і навіть сивий дятли. Довкілля наповнює дзвінким співом зяблик, якого ще за ранньовесняні «трелі» називають квітневим соловейком.
Загалом із цією місцевістю на північній окраїні Києва (район сучасної площі Т. Шевченка), що в минулому називалась «Кинь-Грусть», або «Дача Кульженка» (у XIX ст. тут були дачні маєтки), пов'язана окрема сторінка життя Тараса Григоровича. У серпні 1859 року, в час свого останнього перебування у Києві, поет жив у невеликому будиночку Варвари Пашковської (нині — відділ музею Т. Г. Шевченка) на Пріорці. 1850 року невелику, вкриту лісом, ділянку в місцевості «Кинь-Грусть» придбав у князя Естергазі саксонець Вільгельм Готліб Крістер, який створив тут великий сад, розсадник плодових дерев. Тут була найкраща в місті пасіка, розводили рибу й навіть виробляли вино. Тепер на території колишнього маєтку Крістера, що на вулиці Осиповського, поблизу будинку № 3, зростає найбільший та найстаріший у місті екземпляр дуба звичайного. Його вік — до 600–700 років. Під цим дубом відпочивав відомий садівник В. Крістер, у гостях якого бував великий Кобзар.
Біля села Романівка Києво-Святошинського району (на правобережжі річки Ірпінь, в долині його правого притоку — струмок Любка) розміщується пам'ятка природи загальнодержавного значення — Романівське болото. У ньому широко представлені болотно-лучні види (понад 40), зокрема: білозір болотний, герань болотна, чистець болотний, гірчак зміїний та інші. Значного поширення набула цінна лікарська рослина — синюха блакитна.
Cхідну частину лісопаркової зони Києва складають насадження п'яти лісництв Дарницького лісопаркового господарства. Тут на заплавних ділянках сформувалися осокірники з вербами, в'язом, чагарниками, а на піщаній терасі — соснові й дубово-соснові ліси.
Ліси зеленої зони і внутрішньої частини Києва становлять ніби «зелену мережу» природно-антропогенного урболандшафту міста з околицями. Водночас вони — «легені» міста, його природний фільтр, осередок здоров'я. Перелік подібних синонімів можна продовжувати... Але за умови, що їх «семантика» відповідатиме реальній дійсності.
Приміська зона, яка є продовженням міської території, підлягає спеціальному благоустрою, формуванню рекреаційного ландшафту, забезпеченню здорового і комфортного відпочинку.

P.S. З-поміж негативних наслідків «сучасної» антропогенізації природи неабияке значення має зниження інформаційної цінності ландшафтів. Інформаційне збіднення природного довкілля негативно впливає на психологічний стан людини, що позначається на її життєвій активності й загалом на соціальній позиції. Не виключено, що зіпсоване, «глухоніме» навколишнє середовище вносить корективи і в національний менталітет.

Володимир ГЕТЬМАН
також у паперовій версії читайте:

• АРХІТЕКТОРИ САДІВ

назад »»»