ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІТАЛЬНЯ
КВАРТЕТ «ГЕТЬМАН» СПІВАЄ ДЛЯ КОРОЛЕВ І ПРЕЗИДЕНТІВ, АЛЕ СЕЛЯНИ В ГЛИБИНЦІ — НАЙДОРОЖЧІ СЛУХАЧІ
Коли співає чоловічий вокальний квартет «Гетьман», то мимоволі виникає образ чотирьох кремезних ватагів, до того ж сонячно усміхнених. О, які це потужні, чисті, красиві і, я б сказав, дисципліновані голоси! Напевно тому, що творчий шлях колективу розпочинався в ансамблі Збройних сил України.

У репертуарі кожного вокаліста є арії з опер, камерні класичні твори, народні й сучасні пісні. Майстерне володіння голосом з неповторним тембром і великим діапазоном породжує самобутнє гармонійне багатоголосся. Справжній козацький дух чується і в назві квартету, і в манері виконання.
«Гетьман» — бажаний гість у всіх концертних залах та на майданчиках України, брав участь в урядових концертах, державних культурних акціях міжнародного значення, таких як Дні культури України в Росії, Білорусі, Казахстані, Узбекистані, Болгарії, Португалії, Австрії, Швеції. На гастрольній мапі квартету сольні концерти у Франції, Німеччині, Голландії, Норвегії, США, Канаді...
У творчому доробку колективу — записи до фільмів, для музичного фонду радіо України, три музичних альбоми. За значний внесок у розвиток української музичної культури учасникам квартету у 2002 році були присвоєні почесні звання народних артистів України.
Отже, представляємо гостей «Вітальні» вустами самих «гетьманів».

«У Бельгії ми перетягнули публіку до себе»
— Змалюйте, будь-ласка, власні бліц-портрети.
Петро Заєць: — «Гетьман» — це п’ять веселих доброзичливих чоловіків. Ми з різних куточків України: баритон Андрій Кондратюк — з Полісся (Житомирщина), Геннадій Кас’яненко — запорізький козак, тобто з Запоріжжя, дихав повітрям і скелями Хортиці, бас Петро Максимович — з прикордонної Волині, я з Полтавщини, наш концертмейстер-баяніст Святослав Ільницький народився на Тернопільщині (мама, до речі, у Молдові живе в українському селі). Отже, ми представляємо великий географічний і відповідно поліфонічний культурний спектр.
Щодо сценічних творчих портретів, то всі ми маємо вищу музичну освіту, усі однаково високого творчого рівня (сміється), але водночас вельми різні: у кожного свій темперамент, свій світогляд, свій голос-тембр. У кожного є свої уподобання. Андрій Кондратюк, наприклад, завзятий рибалка (у недавньому минулому ще й мисливець), Геннадій Кас’яненко — завзятий спортсмен (східні єдиноборства), Святослав Ільницький поринув у будівельні турботи, споруджує собі помешкання, Петро Максимович нещодавно придбав автомобіль, захоплено ганяє по ночах на машині.
Геннадій Кас’яненко: — А я скажу про Петра Першого, тобто про Петра Зайця (за Петра Другого в нас молодший Петро Максимович). Він дуже смачно готує, особливо це відчувається на гастролях, гарний сім’янин, у нього двоє діток — старша Маша і молодший Михайлик.
— З чого розпочався квартет «Гетьман»?
— Колись нас об’єднав ансамбль пісні і танцю Збройних сил України, квартет виник у 1991 році, це майже збіглося з отриманням Україною статусу незалежної держави. Отже, у цьому році нам виповнилось 15 років.
— А звідки назва пішла?
— На зорі утворення квартету, ще в складі військового ансамблю, ми поїхали у великий тур: на місяць — у Париж, потім на місяць до Канади. У Монреалі зустрічала-вітала велика українська громада, квартет окремо запросили виступити в соборі Святої Софії — осередку української діаспори. Коли ми туди приїхали, побачили великий плакат: «Співає чоловічий вокальний квартет «Гетьман» Збройних сил України». Ми були здивовані, адже були просто квартетом, шукали назву, хотіли називатися одним ємним словом, як, наприклад, наші старші колеги — «Явір», одне слово — і все сказано. Після концерту ми спитали: «Чому саме «Гетьман»? Нам відповіли: «Хлопці, якщо ви належите до ансамблю пісні й танцю Збройних сил України, то маєте носити відповідну мужню назву». Відтоді ця назва до нас прикипіла. На Батьківщині нас послухав видатний режисер народний артист України Борис Григорович Шарварко (Царство йому Небесне), він почав залучати нас до відповідальних, у тому числі урядових, концертів уже як квартет «Гетьман».
— А що це була за історія, коли Володимир Путін сказав: «Велика Россия, все у нее есть, а вот такого квартета, как «Гетьман», нет»?
Геннадій Кас’яненко: — У 2001 році ми були запрошені на зустріч президентів, яка відбувалась напередодні дня Святого Володимира (спочатку святкувався день українського, а потім російського флоту) в Криму. На військовому кораблі ми три години йшли від Севастополя до «Артека». Тривала творча зустріч (окрім нас, там були провідні оперні артисти). Путіну дуже сподобався наш виступ, пізніше він запросив нас у свою кримську резиденцію, де в приватній бесіді сказав: «Велика Россия, все у нас есть, а такого квартета нет». Згодом ми знову пливли морем, президентський корабель гойднуло і наш баян, котрий стояв на кріслечку, впав і трохи пошкодився. Володимир Путін жартома промовив, що «таким хлопцям треба презентувати новий баян». Російський посол Віктор Черномирдін одразу відреагував: «Я їм п’ять баянів подарую». І, справді, через три місяці нам подарували тульський баян індивідуального виготовлення та іменні швейцарські годинники, — це сталося, коли ми відкривали Дні України в Росії.
— Але ж вам обіцяли п’ять баянів?..
— Замість ще чотирьох баянів нам подарували мікроавтобус — від Посольства Російської Федерації.
— Напевно, назва «Гетьман» вельми благотворно впливає на високі політичні сфери.
Петро Заєць: — Так, можновладці доволі часто нас запрошують на концерти. У 2004 році ми виступали в Бельгії в королівських володіннях. Уперше в своїй історії бельгійська королівська сім’я та бельгійський парламент відкрили широкий доступ населення до парку «Val Duchesse», де бельгійський уряд проводить свої найважливіші засідання. З цієї нагоди відбувся міжнародний фестиваль, у якому брали участь всесвітньовідомі співаки і співачки: Барбара Хендрікс (США), Амаріль Грегуар (Бельгія), Ольга Пасічник (вона представляла Польщу, але є українкою, що працює у Варшаві), Хуберт Классен (Голландія), Хіроко Масакі (Японія), Гуй де Мей (Бельгія).
Понад 15 тисяч глядачів познайомились з «Гетьманом». Згадуючи це, ми завжди сміємось: у Києві ми «мотаємось» по концертних майданчиках, а там хоч і влаштовано було шість сцен в одному величезному парку, квартет співав шість концертів підряд на одній сцені. Це виглядало так: ми виступали півгодини, потім інші артисти, потім після невеличкої перерви знову ми, і так далі. Глядачі вільно мігрували між шістьма віддаленими сценами, на яких одночасно йшло дійство. Цікаво, що після третього концерту ми перетягнули більшу частину публіки до себе, а коли наш унікальний бас Петро Максимович заспівав «Взяв би я бандуру», то взагалі всі ринули до нас.
До речі, коли квартет запрошували в Бельгію, нам запропонували виконувати тільки світову класику. Ми сказали, що без української народної пісні просто не поїдемо. І треба було бачити, який резонанс там викликала українська пісня!

«Президенти приходять і йдуть, а «Гетьман» залишається»
— Вас запрошують на найвищому рівні за кордон, а наскільки ви відчуваєте свою потрібність в Україні?
Петро Заєць: — Відверто кажучи, в Україні працювати складно. Хоч і кажуть, що мистецтво й політика не пов’язані між собою, але в нас — дуже пов’язані. У країні відбулось чимало змін, не всі вони на користь артистам. Адже напрацьовуються певні зв’язки, з’являються добрі знайомі, друзі в особі начальників управлінь і відділів культури, мерів міст, губернаторів... І раптом усе це водночас валиться.... Може, було б ліпше, якби в Україні була гастрольно-концертна система, потужно працював «Укрдержконцерт». Але! Менеджментом і продюсуванням доводиться займатися самим, заново налагоджувати зв’язки, аби бути «на плаву». У наших умовах чарівною паличкою стають особисті стосунки, як, наприклад, з колишнім заступником міністра культури Василем Романчишиним, з колишнім начальником управління культури Луганської області Михайлом Голубовичем — чудовим фахівцем, народним артистом України, якого знають з гарних фільмів і вистав. Завдяки йому нас часто запрошували на Шевченківські дні, на великі козацькі свята-зібрання, наприклад, в Меловоє. Це, до речі, вельми цікаве місто, що поділено на українську і російську частини,— державний кордон проходить по самій середині центральної вулиці імені Дружби народів, будинки з непарними номерами — в Україні, а з парними — в Росії. Іноді кордон проходить через споруду, наприклад, у перукарні миють і стрижуть голову в Росії, а голять в Україні. Отака чудасія!
Повертаючись до вашого запитання, відзначу, що чимало справжніх фахівців-професіоналів у сфері мистецтва, які заслуговують на шану, залишились за бортом, що певною мірою зруйнувало гастрольні схеми.
Геннадій Кас’яненко: — Хотілося б, щоб Україна якомога швидше стабілізувалась у політичному відношенні, тоді набуде стабільного розвитку культура.
Нами, дякувати Богу, цікавляться, запрошують, ми багато їздимо, нема жодного регіону в Україні, де б ми не виступали. Шукаємо нові форми, не зупиняємося на досягнутому, але хочеться нормальних умов для творчості, більше державної підтримки. Ми спілкуємося з російськими й білоруськими артистами, дружимо, наприклад, з народною артисткою Росії Надією Кадишевою («Золотое кольцо»), з гуртами «Сябри», «Пєсняри» з Білорусі. У них ситуація інша, там є державницька підтримка артистів. В Україні, на жаль, навіть знані народні артисти світового класу вимушені витрачати сили на пробивання дороги, на заробітчанство, працюють за прислів’ям «один у полі воїн».
— У чому квартет «Гетьман» найбільш цікавий і потужний?
Геннадій Кас’яненко: — Я думаю, що наша освітня база, музичний досвід дозволяють вирішувати найскладніші творчі завдання. Критики не можуть визначити жанр, у якому працює «Гетьман»: ми співаємо оперну класику, романси, українські народні й сучасні естрадні пісні, співаємо в супроводі оркестрів, баяна, а-капела.
Квартет сильний дружбою, 15 років ми працюємо майже в незмінному складі, «Гетьман» — єдина сім’я, єдиний кулак з п’яти чоловік, у цьому наша сила.
— Ви часто виступаєте під акомпанемент баяна, тобто без гучних електронних «наворотів», і у вас по-домашньому щиросердно виходить. До речі, я не люблю це новомодне словосполучення — «кнопочний акордеон», адже є чудове слов’янське слово — «баян». Отже, чому Ви працюєте з баяністом? З економічних міркувань, чи це навмисна мистецька барва?
Андрій Кондратюк: — Річ у тім, що квартет «Гетьман» виступає не тільки у великих концертних залах, а й у місцинах, де нема доріг, електрики й навіть сцени, де вже забули, що таке баян і спів нормальний. Нам доводиться співати навіть іноді і без баяна, бо нема де втулитися, бува, виступаємо в лісі, на полі, на якомусь полігоні, кораблі. Для нас є природним, коли ми співаємо з живим баяном, а не під «фанеру». Переконаний, що в цього компактного багаторегістрового інструмента — велике майбутнє, йому підвладні і Бах, і народна пісня.
Геннадій Кас’яненко: — Мені, до речі, теж ближчою здається назва «баян» — рідна, споконвічна, слов’янська. Назву «кнопочний акордеон» пропагує Ігор Завадський, але це йде від Заходу, де взагалі назви «баян» немає, а в нас вона історично вкорінилась.
— А, якщо чесно, після виступів в королівських замках ви не гребуєте співати в сільських клубах в глибинці?
— Так, справді, ми співали в супроводі баяна й у Відні в Кайзерівському палаці, де нога артистів з колишнього СНД навіть не ступала, і в Бельгії, Швеції, Франції, Німеччині — для королів, принцес, президентів, і це ні їх, ні нас не принижувало, це нормально, нехай хтось інший спробує виступити ось так з баяном. Ми відчуваємо велику гордість за те, що можемо дарувати своє мистецтво на хорошому європейському рівні і в непоказному селі на Київщині чи Донеччині. Для нас немає різниці, більше того, свої люди нам дорожчі.
— Як митців, як громадян-українців що найбільше Вас непокоїть і що найбільше тішить?
Андрій Кондратюк: — Найбільше болить, що нашої музики в українському ефірі практично немає. Те, що держава так ганебно ставиться до ефіру, це в майбутньому дуже лясне в зворотному напрямі, наші рекламно-криваві телеканали, легковажні «радіоефемки» забиті іноземним мотлохом, в тому числі репом, роком і хіп-хопом. Вітчизняного — крихта. У Європі, наприклад у Франції, з цим борються, особливо з американською музикою. На урядовому рівні. А нам це нав’язують безпардонно.
Петро Заєць: — Ми не сидимо, склавши руки, неодноразово свої компакт-диски возили-носили на радіокомпанії, пропонували нові пісні, але відповідь одна: «Неформат». Ми з багатьма колегами на цю тему спілкувались, Павло Зібров, зокрема, нещодавно сказав, що виходив на високий урядовий рівень, але справа не зрушується. Чому у Франції дотримують пропорції: 70 відсотків французької музики і 30 — іноземної, а в нас фактично транслюється 95% іноземної і п’ять відсотків вітчизняної? Чому в наших законів заліплені очі і заклеєний рот? Хто, нарешті, за це відповість?
А тішить нас те, що ми є, нас нікому ніколи не сховати, не затерти, бо ми нормальні нескорені українці, співаємо те, що нам подобається і подобається людям.
Геннадій Кас’яненко: — Президенти приходять і йдуть, а «Гетьман» залишається. Хай би що відбувалось в країні, ми люди вільні, не від кого й не від чого не залежимо, тільки Господь Бог над нами, і ми просимо Його, щоб давав нам здоров’я, аби ми розвивали нашу музику, яка тішить і надихає українців і весь світ.

Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»