ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПАМ'ЯТЬ
МУЗЕЙ НА ВИСОТІ ВІЧНОСТІ
Чверть століття тому, 9 травня 1981 року, відбулося відкриття Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–45 років». У його 28 архітектурно-скульптурних об’єктах: статуї «Батьківщина-мати», чаші «Вогонь Слави», алеї міст-героїв, скульптурній групі «Форсування Дніпра», семи горельєфних композиціях та в кількох тисячах експонатів музею відтворено майже чотирирічну запеклу боротьбу нашого народу з фашистськими окупантами.

Автору цих рядків за службовими обов’язками працівника відділу культури ЦК КПУ довелося долучитися до створення цього музею. Він мав попередника — 17 жовтня 1974 р. у столичному Кловському палаці відбулося відкриття Українського державного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941—45 років. Ця акція була приурочена до 30-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників. Експозицію розгорнули в музейних залах, а біля будинку виставили зброю часів війни, проте вона дисонувала з класичною пам’яткою архітектури.
А в Москві відомий скульптор (автор, зокрема, пам’ятника радянським воїнам у Трептов-парку в Берліні та волгоградського комплексу «Сталінградська битва») Євген Вікторович Вучетич, який, до речі, родом з Дніпропетровська, спроектував масштабний комплекс для Києва з підземним музейним приміщенням, над яким мала височіти «Батьківщина-мати». Цей проект він показав своїм друзям, керівникам держави на чолі з Леонідом Іллічем Брежнєвим. Задум скульптора їм сподобався, і Брежнєв порадив Володимирові Васильовичу Щербицькому спорудити пам’ятник в Києві на схилах Дніпра.
На перегляд проекту меморіального комплексу в столиці України прийшло ледь не все тодішнє керівництво республіки. У затемненому залі із спеціальною підсвіткою ескізів і планшетів автор більше години доповідав про свій задум. Пропонувалося встановити скульптуру «Батьківщини-матері» висотою понад 100 метрів на пагорбі неподалік Великої дзвіниці Києво-Печерської лаври (висота якої сягає 96 метрів) і обов’язково покрити поверхню скульптури сусальним золотом. Статую мали зорієнтувати фасадом у бік Дніпра. Головний вхід до комплексу планувалося зробити від мосту імені Патона, основу високого пагорба укріпити бетонними контрфорсами у вигляді гігантських фігур воїнів, які штурмують крутий берег Дніпра.
Ці два основоположні компоненти комплексу, а також інші пропозиції викликали жваве, принципове обговорення, що фактично призвело до несприйняття проекту в запропонованому вигляді. Провальну ситуацію врятував Щербицький, зазначивши, що це лише проект, а в подальшій роботі авторитетний і досвідчений майстер Вучетич висловлені зауваження врахує. На цьому обговорення припинили, і робота над проектом тривала далі.
Після смерті в 1974 році Є. Вучетича загальне керівництво здійснював В. Єлізаров, скульптурними роботами опікувався Бородай. Попередній проект зазнав значних змін: головний вхід до комплексу зробили з боку міста (а не від Дніпра), відповідно зорієнтували фасад скульптури «Батьківщина-мати», значно зменшили розміри статуї й вирішили виготовити її з нержавіючого світлого металу. Лабораторна спроба фахівців АН України вкрити поверхню металу штучною позолотою виявилася невдалою: іржа проступала поміж золотавим напиленням. Відмовилися й від напису на щиті «Кто к нам с мечом придет, от меча и погибнет!», натомість вирішено було розмістити зображення герба СРСР. На підході до підземного музейного приміщення вирішили встановити кілька тематичних скульптурних композицій. Була спроба змістовно змінити головну скульптуру «Батьківщина-мати». Підготували варіант, у якому замість меча й щита вона тримає над головою пальмово-лавровий вінок із вплетеними двома рубіновими зірками бойової і трудової слави — як символ перемоги завдяки єдності фронту й тилу в роки війни.
Доповідну записку на адресу ЦК КПУ з пропозицією розглянути цей варіант, за згодою своїх керівників, від Київського міськкому партії підписала секретар Тамара Главак, а від відділу культури ЦК КПУ — автор цих спогадів (тоді — завсектора образотворчого мистецтва). У записці йшлося про зауваження з боку багатьох організацій і діячів мистецтва, причетних до цієї справи, та про згоду авторського колективу на зміну образного вирішення скульптури «Батьківщина-мати», аби зняти її занадто мілітаристичний характер.
На Київський завод імені Паризької комуни, де в цехах виготовляли скульптуру, прибули секретарі ЦК КПУ і члени уряду. Розмову В. Щербицький почав із запитання: «Так хто це в нас такий пацифіст, що пропонує відмовитись від меча? За нинішніх світових обставин нам ще рано випускати з рук меча». І відразу звернувся до скульптора Бородая: «І Ви що, теж проти скульптури Вучетича?» Той знітився і відповів, що готовий працювати над завершенням скульптури, запропонованої Вучетичем. Тоді до розмови долучився архітектор В. Єлізаров, намагаючись довести, що доцільно змінити характер скульптури «Батьківщина-мати» на миролюбніший зміст. Щербицький підійшов до Єлізарова, взяв за лацкан піджака й запитав: «Ви хочете щось добре зробити в житті?» Той відповів ствердно. «І я хочу,— твердо сказав Щербицький. — Тоді давайте робити, а не ставити палиці в колеса». На цьому обговорення закінчилось.
Будівництво меморіального комплексу мало всенародний характер. До виконання робіт були залучені трудові колективи багатьох підприємств й організацій міста. Куратором об’єкта був призначений секретар ЦК КПУ Олексій Титаренко, який чітко й вимогливо, а часом і жорстко проводив наради з будівельниками. Були навіть випадки звільнення з посад тих керівників, які не забезпечували дорученої ділянки роботи. Урешті-решт усі об’єкти комплексу були завершені у визначений термін.
Напередодні відкриття меморіалу зібралися члени державної комісії на чолі з головою Ради міністрів УРСР О. П. Ляшком. Усі роботи були прийняті з відмінною оцінкою. Але під кінець засідання командувач КВО генерал Герасимов порушив питання: «Чому серед тричі Героїв немає прізвища міністра оборони СРСР Д. Ф. Устинова, а він же має приїхати завтра на відкриття Меморіалу?» Пояснення, що його прізвище двічі викарбуване — серед списку Героїв соцпраці та Героїв Радянського Союзу — командувача не задовольнило. Решта членів комісії з цим погодилась. До мене підійшов секретар ЦК КПУ О. С. Капто й сказав: «До завтрашнього ранку це прізвище слід викарбувати». Легко сказати, а як це зробити? Усі написи на мармурових пілонах були заглиблено висічені й вкриті сусальним золотом. За технологією виконати таку роботу за одну ніч було практично неможливо. Начальник управління образотворчого мистецтва міністерства культури УРСР живописець К. І. Покулитий запропонував дописати прізвище золотою фарбою. Не без ризику художника підняли на чималу висоту, і напис пізньої ночі він таки зробив.
Відкриття меморіального комплексу відбувалося вельми урочисто — за участі поважних гостей з близьких і далеких країв та великої громади киян. На трибуні, що над входом до приміщення музею, стояла поважна президія та гості з Москви на чолі з Л. І. Брежнєвим. За доброї організації акції мало не сталася трагедія. Коли високе представництво залишило музей, зняли й значну частину охоронців. До музейного приміщення почали пускати відвідувачів, але стримувати людський натовп було дуже важко. Раптом під його натиском затріщала алюмінієва стіна зі скляними дверима. По рації на підмогу були викликані охоронці і натиск людей вдалося стримати.
Потік відвідувачів Меморіального комплексу і його складової — Музею історії Великої Вітчизняної війни 1941—45 років не зупиняється уже впродовж 25 років. Тут поминають полеглих сивочолі солдати війни, розповідаючи своїм онуках і правнукам про те, як не шкодували життя, захищаючи Вітчизну; тут відбуваються заходи, на які збираються ветерани і приймають присягу молоді солдати та курсанти військових училищ, котрим належить берегти мир і спокій Незалежної України.

Дмитро ЯНКО,
учасник створення Меморіалу, заслужений діяч мистецтв України, член-кореспондент Української академії архітектури
також у паперовій версії читайте:

• «ОЙ, ДНІПРО, ДНІПРО, РОСИТЬ БЕРЕГ ТВІЙ ХВИЛЯ ЧИСТАЯ, ЯК СЛЬОЗА...»

назад »»»