ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
ПРИВАТНИЙ ДЕТЕКТИВ: «ЗА» ЧИ «ПРОТИ»?
Із формуванням нових економічних відносин, здавалося, за логікою речей, слідом за приватними фабриками, заводами та крамницями неодмінно має з'явитися «приватна міліція» у вигляді недержавних охоронних фірм і детективних бюро. Вони справді почали швидко з'являтися і так само миттєво зникати. Якщо охоронні фірми, керовані колишніми офіцерами силових структур, вижили і зміцніли, то детективні бюро зникли, а відставні оперативники МВС і СБУ реалізували себе в дещо іншій галузі й «взяли в облогу» служби безпеки комерційних структур.

Саме про це явище ми розмовляли з головним спеціалістом Департаменту карного розшуку МВС України Миколою Рощиним.
З історії питання
На початку 1990-х років у багатьох склалося враження, ніби міліція самотужки не здатна подолати хвилю злочинності, а тому, з точки зору громадськості, приватні сищики мали б не тільки допомогти їй у цьому, а й скласти здорову конкуренцію. Однак ці сподівання не виправдалися і «кредит довіри» відпрацьовано не було. Справа навіть не в тому, що спочатку діяльність недержавних охоронних і детективних фірм не була регламентована законом, а проводилася, виходячи з модного тоді принципу «Дозволено все, що не заборонено». Якщо вистачає здорового глузду, можна деякий час обходитися й без законів. Біда в тім, що первістки детективного руху часто робили те, що заборонено.
Для того щоб працювати краще, ніж міліція, потрібно мати кращу, ніж у неї, техніку, транспорт, засоби зв'язку, зброю і, врешті-решт, треба мати кращих, аніж у неї, працівників, яким треба платити вищу зарплату. Все це коштує неабияких грошей, і замовниками послуг приватних детективів могли бути лише багаті люди.
Не створюватимемо ілюзії щодо того, хто тоді належав до категорії багатих людей і які були їхні замовлення. Найкраще переконатися в цьому на прикладі кримінальної справи, пов'язаної з фірмою «Алікон», заснованої як українська філія московського детективного бюро «Алекс».
Її створили для потреб бізнесменів, котрі займалися торгівлею іномарками за «німецькою схемою». Нагадаємо: таку схему було відпрацьовано у той момент, коли Східна Німеччина об'єдналася із Західною, але радянські війська ще не звільнили країну. Їх офіцери та прапорщики домовлялися з німцями, у яких був застрахований автомобіль, що вони його викрадуть і переправлять в Радянський Союз. Бюргер із цієї оборудки мав невелику винагороду від «викрадачів» і чималу компенсацію від страхових компаній. Цього вистачало для купівлі новенької машини.
Після здобуття Україною незалежності у цьому бізнесі швидко завелися паразити-шахраї. Найтиповіша ситуація: пригнали три бізнесмени три «мерседеси» з Німеччини у Рівне. Зачинили в одному гаражі, щоб дешевше платити за оренду, переночували в готелі, приходять вранці виганяти машини на базар, а їх — ні слуху, ні духу. Зрозуміло, що один із трьох зрадив інших, змовившись з угонщиками, але доказів немає. Що робити? До міліції звертатися безглуздо: навіть якщо «мерседеси» знайдуться, там швидко з'ясують, що вони крадені, й всі права на них належать страховим компаніям.
Ось тут, ніби «за щучим велінням», пропонують свої послуги приватні детективи з «Алексу», які гарантують «професійність, оперативність та конфіденційність». З одного боку, вони справді розкривали злочини і повертали викрадене, а з іншого, приховуючи ці факти від органів правопорядку, самі фактично брали участь у злочинній діяльності. Не кажучи про те, якими методами вибивали зізнання у шахраїв і угонщиків машин: бандити силоміць захоплювали цих людей, вивозили в ліс і катували, тижнями тримали у «приватних в'язницях», брали в заручниці жінок і коханок, над якими знущалися. Зрештою, працівників цієї фірми було звинувачено у скоєнні 102 злочинів.
Схожі явища спостерігалися і в охоронній діяльності. Приватна охорона фабрик, крамниць чи ресторанів затримувала викрадачів, серед яких переважно були працівники перелічених підприємств, але до міліції про це не заявляла, а сама творила суд: погрожуючи звільненням з роботи чи фізичною розправою, охоронці примушували людей платити величезні штрафи. Та незабаром тут навели лад: було ухвалено закони, що регламентували діяльність недержавних охоронних підприємств. Тепер охоронна фірма, перш ніж розпочати роботу, мала отримати ліцензію, а її співробітники — пройти підготовку, скласти іспити і мати посвідчення. Ліцензування і контроль за їхньою діяльністю було доручено підрозділам Державної служби охорони при МВС України.
Із приватними детективними бюро розмова була коротшою. 1992 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про оперативно-розшукову діяльність», який чітко дав її визначення, перелік заходів, що можуть проводитися в її рамках, і кому саме дозволено нею займатися. На момент ухвалення закону право на це отримали оперативні й розвідувальні підрозділи МВС, СБУ, Державної прикордонної служби та Управління державної охорони вищих посадових осіб (потім до них додалися деякі підрозділи податкової міліції, Державного департаменту з питань виконання покарань і військова розвідка Міністерства оборони). Іншим підрозділам зазначених органів та іншим міністерствам і відомствам, а також громадським чи приватним організаціям й особам вести таку діяльність було заборонено.
— Положення закону,— розповідає Микола Рощин,— ми роз'яснили керівникам приватних детективних агенцій. Після цього зі статутних документів цих фірм почали зникати пункти про надання детективних послуг, а самі вони перекваліфікувалися на охоронну та інші види підприємницької діяльності.

Втручатися дозволено не всім
Монополізм державних органів у цій сфері пояснюється передовсім тим, що оперативно-розшукова діяльність передбачає обмеження деяких прав і свобод людини, втручання у її приватне життя. Оперативні підрозділи, приміром, мають право проводити візуальне спостереження із застосуванням відеозйомки, ознайомлюватися з документами про діяльність підприємств, установ і організацій, збирати інформацію про спосіб життя деяких осіб. Вони мають право в інтересах розкриття злочину проводити оперативну закупівлю наркотиків, зброї чи контрабандних товарів, а з дозволу суду — негласно проникати у приватні приміщення, прослуховувати телефонні розмови, переглядати листи і телеграми.
У МВС, СБУ та інших спецслужбах існує жорстка система добору і підготовки кадрів, а також контролю над їхньою роботою. Крім того, діяльність оперативно-розшукових підрозділів перебуває під наглядом прокуратури. Створити ж таку систему для приватних детективів у нашій країні поки неможливо.
Новий Кримінальний кодекс України, ухвалений 2001 року, охороняє права і свободи людини. Якщо хтось, навіть не афішуючи свою діяльність, все ж таки проводитиме певні оперативно-розшукові заходи в інтересах клієнта, він ризикує бути притягнутим до кримінальної відповідальності. Навіть якщо йтиметься про такі, здавалося б, невинні речі, як стеження ревнивих чоловіків за невірними дружинами чи турботливих батьків — за проблемними дорослими дітьми.
Ось, скажімо, кілька статей, під дію яких може потрапити приватний детектив.
203: Заняття забороненими видами діяльності. Мінімальне покарання — 850 гривень штрафу, максимальне — п'ять років обмеження волі.
182: Порушення недоторканності приватного життя, тобто незаконне збирання конфіденційної інформації про особу без її згоди. Від 850 гривень штрафу до шести місяців арешту.
231: Комерційне шпигунство. Від 3400 гривень штрафу до трьох років позбавлення волі.
359: Незаконне використання спеціальних засобів негласного отримання інформації. Від 1700 гривень штрафу до семи років позбавлення волі.
Ще один важливий момент. У будь-якій діяльності треба враховувати ймовірність помилки. Приміром, стосовно людини проводилися оперативно-розшукові заходи, але її причетність до правопорушення не підтвердилась. Тоді, згідно із законом, служба зобо-
в'язана негайно поновити порушені права і відшкодувати матеріальні й моральні збитки.
У житті, на жаль, трапляються і більш прикрі випадки. Наприклад, людина виявила оперативного працівника, котрий стежив за нею, подумала, що це — злочинець, і, користуючись своїм конституційним правом на самозахист, затримала його і доставила до правоохоронних органів. У такому разі оперативний працівник, навіть якщо він припустився якоїсь помилки, все ж перебуває під захистом закону. Якщо в таке становище потрапить приватний детектив, його чекатимуть великі неприємності.
Саме такий випадок стався два роки тому в Криму, коли охорона тодішнього кандидата у президенти Віктора Ющенка затримала хлопця з відеокамерою, котрий стежив за ним і його сім'єю. Той виявився оперативним співробітником МВС, який виконував наказ керівництва. Відповідальність за наслідки несли високопоставлені генерали, котрі намагалися виправдати свої дії, але до виконавця претензій не було.
За перевищення службових повноважень чи зловживання ними, зокрема за розголошення відомостей, що стосуються, скажімо, не протиправної діяльності людини, а її особистого життя, честі й гідності, працівники оперативно-розшукових підрозділів теж несуть відповідальність згідно із законом.

Слідство ведуть адвокати
Приватну детективну діяльність у нашій державі заборонено. Але, погодьтесь, в України є чесні, порядні люди, які за віком, сімейним становищем чи станом здоров'я не можуть працювати в оперативних службах, але хочуть брати участь у розкритті злочинів. Вони можуть реалізувати своє бажання і навіть отримувати за це гроші. Адже, згідно зі ст. 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» відповідні служби мають право мати гласних і негласних позаштатних працівників, а також давати винагороду за інформацію про злочини як фізичним, так і юридичним особам.
Тим, хто хоче займатися цим професійно, Микола Рощин радить працювати в адвокатських і аудиторських фірмах. Адже вони найчастіше мають справу з інформацією, яка може бути корисна для правоохоронних органів і розкриття злочинів. Крім того, за законами України «Про адвокатуру» та «Про аудиторську діяльність» працівникам цих фірм надано широкі повноваження зі збирання потрібної їм інформації. Звичайно, не в такому обсязі, як у оперативно-розшукових підрозділах, але достатньому для виявлення небезпечних злочинів, зокрема шахрайств із фінансовими ресурсами.
Про один із таких випадків розповів мій співрозмовник, не розкриваючи справжніх прізвищ, адрес і назв організацій. Якось фірма «А» захотіла взяти у банку «Б» кредит на півмільйона гривень. Проведена банківськими працівниками перевірка засвідчила, що фірма солідна, на ринку працює давно і стабільно, майно під заставу наявне, а тому немає причини не вкласти гроші у її вигідну торговельно-закупівельну діяльність. Все нібито сходилося, але директора банку щось непокоїло і таки змусило попросити знайомого адвоката перевірити цю фірму ще раз. Той надіслав туди свого помічника і він, називаючи себе то продавцем, то покупцем, то випадковим перехожим, то «закоханим Ромео», кілька днів розпитував сторожів, водіїв і секретарок про різні й, на перший погляд, несуттєві деталі.
Результат такого собі «розслідування» був приголомшливий: фірма виявилася суцільною бутафорією. Її штат набрали два тижні тому, майно взяли в оренду, а бухгалтерська документація була підроблена. Правдою виявилося лише те, що фірма існувала давно, але... тільки на папері.
Її директор був неабияким шахраєм, який завербував одного з відповідальних працівників банку і у змові з ним мав намір одержати кредит. Той постарався, щоб попередня банківська перевірка фірми не виявила нічого підозрілого. Згодом матеріали про шахрайство було передано до правоохоронних органів і хитрунів належно покарали.
Як бачите, міліція потребує допомоги людей, котрі володіють «детективними» здібностями, але за умови, що ці люди чесні й діють законними методами. Нині в Україні, як і в усьому світі, розвиваються нові види шахрайств з використанням високих технологій. Зловмисники підробляють електронні кредитні картки, за якими отримують гроші в банкоматах, або через Інтернет зламують банківські коди і переказують на свої рахунки величезні суми. Оперативники не зможуть розкривати такі злочини без допомоги спеціалістів фінансових служб безпеки.
Роль приватних структур у розкритті злочинів зростає ще з однієї причини. В органах внутрішніх справ окреслилась тенденція до омолодження кадрів.
Крім того, навантаження на кожного оперативника збільшується, і МВС зацікавлене мати молодих й витривалих співробітників, які працюють, не рахуючись з особистим часом, і не скаржаться на здоров'я. Саме тому люди, котрі відслужили в міліції 20 років і заробили мінімальну пенсію, намагаються якнайшвидше піти у відставку. Зате досвідчені відставні оперативники охоче йдуть в адвокатські фірми і допомагають там отримати додаткову необхідну інформацію, визначити з багатьох версій найвірогідніші й зосередити на їх розробленні основні зусилля. Проте найвідповідальнішими й найнебезпечнішими операціями займаються державні оперативно-розшукові служби.
За такою схемою працюють і приватні агенції за кордоном: вони виконують копітку інтелектуальну роботу зі встановлення злочинця, а щоб його затримати, звертаються по допомогу до поліції.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

назад »»»