ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
БУДЕ ПОРЯДОК У ЗАКОНОДАВСТВІ — БУДУТЬ РОБОЧІ МІСЦЯ
Якщо, скажімо, рівень зареєстрованого безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, за попередній місяць зменшився до 6–7 відсотків, ми це вважаємо прогресом. Безперечно, прогрес є, але ми забуваємо, що, за світовими мірками, показник рівня безробіття 6–7% за кордоном вважається критичним.
Отож висновок напрошується сам собою: треба створювати нові високотехнологічні робочі місця. Власне, передвиборна програма нашого Президента передбачала, зокрема, створення п’яти мільйонів робочих місць. За підсумками минулого року ми констатували: створено один мільйон 139 тисяч нових робочих місць. Але тоді незрозуміло от що. На V з’їзді профспілок України в своїй доповіді голова ФПУ Олександр Юркін навів цікаві цифри.

Зазвичай, кількість зайнятого населення у нас більш-менш стабільна. Торік ця цифра становила 20,7 млн осіб. Двома роками раніше (у 2003 р.) —20,5 млн осіб. Інакше кажучи, кількість працюючих зросла всього на 200 тисяч осіб. Виходить, створені нові робочі місця — порожні, а люди, як мовиться, з «любові до мистецтва» стоять на обліку в службі зайнятості? У чому тут справа? Виявляється, на думку пана Юркіна, подекуди понад 60% робочих місць — це реєстрація трудових договорів між фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності й найманими працівниками, а також реєстрація фізичних осіб — підприємців.
Звичайно, добре, що їх зареєстрували, вивели з «тіні», так що є надія, що вони сплачуватимуть внески до страхових фондів. Але ж говорити при цьому про створення нових робочих місць можна лише з натяжкою. Адже створити нове високотехнологічне робоче місце — справа вельми непроста. За підрахунками спеціалістів, воно коштує 10 тисяч доларів. Більше того, на думку експертів, якщо ми не передбачимо в держбюджеті відповідних асигнувань, сума яких дорівнюватиме вартості одного робочого місця, помноженого на кількість робочих місць, які ми маємо намір створити, годі й говорити про збільшення кількості справжніх сучасних робочих місць.
Не можна сказати, що в Україні не прагнули вирішити проблему безробіття на державному рівні. Наша служба зайнятості, яка нещодавно відзначила своє п’ятнадцятиріччя, була створена, власне, 1 березня 1991 року, коли було ухвалено Закон України «Про зайнятість». Через дев’ять років потому, аби краще захистити безробітних, а саме 2 березня 2000 року, ухвалено Закон «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Виходячи із нинішніх реалій, треба було б ухвалювати новий закон (чи, може, ще не час? І слід дочекатися березня 2009 року?).
Експерти кажуть, що слід чітко визначити на законодавчому рівні, що таке «робоче місце», аби ми не відносили до нього щось зовсім інше. Крім того, треба також законодавчо з’ясувати, як, за якими критеріями має розвиватися служба зайнятості в державі. Це глобальне завдання. Крім того, за роки, що минули, в нормативній базі накопичилося чимало питань, які потребують наведення тут ладу. Адже приймалися підзаконні акти, які часом суперечили чинному порядку. Тому все треба привести до єдиного знаменника.
Взяти хоча б соціальний захист безробітних. Раніше допомога становила 100% заробітної плати, яку клієнт служби зайнятості одержував протягом шести місяців перед узяттям на облік у службі зайнятості. Тепер ці виплати сягають 70% (якщо ваш трудовий стаж п’ять років — 50%).
Статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено виплати допомоги безробітним, у яких вичерпався термін виплат, але сукупний дохід на члена сім’ї яких не досягає прожиткового мінімуму. З 1 березня 2006 року ця норма втратила чинність, а положення про допомогу на рівні прожиткового мінімуму залишилось не чим іншим, як декларацією. А відтак мінімальна допомога становить 108 грн (спробуй прожити на такі копійки!), а середня — десь 380.
Хто в цьому винен? Служба зайнятості? Ні. Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття? За великим рахунком, мабуть, ні. Річ у тім, що держава зробила, образно кажучи, крок назустріч бізнесу, зменшивши відрахування до фонду. Торік (до 30 березня) вони становили 1,9% фонду заробітної плати, потім — 1,6%, а на початку 2006 р.—1,3%. На перший погляд, зменшення ніби не таке й значне. Але воно суттєво позначилося на бюджеті фонду. Над ним (як, до речі, й над іншими страховими фондами) «висить» недоїмка, бо не всі суб’єкти господарювання сплачують належні внески (подекуди законослухняними є лише половина їх). Хто має дбати про наповнення скарбнички фонду на випадок безробіття? Теоретично сам фонд. Проте робити це він має через суди. А це — справа копітка, потребує наявності штату юристів тощо. Отож за такої ситуації краще підтримати безробітного — важко. Як складно (бо це потребує витрат) з’ясувати, чому людина опиняється без роботи, подбати про підготовку висококласних спеціалістів робітничих професій (бо на підготовку деяких із них потрібні не місяці, які відводять курси служби зайнятості, а роки), інженерів тощо. У фахівців викликає заперечення ст. 111 Закону «Про Державний бюджет України на 2006 рік», у якій записано, що безробітний має повернути кошти, виплачені одноразово, як допомога по безробіттю для започаткування підприємницької діяльності. За нездійснення такої діяльності — протягом шести календарних місяців від дня отримання допомоги.
Чимало розмов у суспільстві про забезпечення молоді, яка здобула вищу чи професійно-технічну освіту, першим робочим місцем із наданням дотацій роботодавцям на їх працевлаштування. Більше того, навіть відповідний закон Верховна Рада ухвалила, але, по-перше, він набере чинності тільки з наступного року, а по-друге, поки не визначено перелік професій, за якими надаватимуть перше робоче місце.
Отож виходить: ніби й непогані є у нас закони, гіпотетично ми дбаємо про створення нових робочих місць, а на практиці все значно складніше. І з фінансуванням є проблеми. Мабуть, щодо зайнятості ми маємо ті самі проблеми, що стосовно інших соціальних програм. Ухвалили багато, може, й непоганих законів, але не визначили джерела фінансування. Як наслідок, змушені постійно щось змінювати, зменшувати якісь гарантії. Тому актуально нині постало питання про впорядкування законодавства про зайнятість, чітке визначення параметрів як її подальшого розвитку, так і поліпшення соціального захисту безробітних.
також у паперовій версії читайте:

• БОЇМОСЯ, ЩО СТЕЛЯ ВПАДЕ НА ГОЛОВИ
• ЦІНИ НА ЛІКИ Й ТАК «КУСАЮТЬСЯ»
• РОБОТА — НЕ ВОВК, АЛЕ ЗНАЙТИ ВАЖКО

назад »»»