ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДУХОВНІСТЬ
«НАД ТИМ ДИТЯМ ТРИ АНГЕЛИ ЛІТАЮТЬ»
Так повелося віддавна: радість з приводу появи на світ дитини символічно втілюється в обряді хрещення.
Цікаво, що в християнській релігії обряд хрещення у храмі Божому проводять з людьми будь-якого віку, але найкращим вважається робити це через деякий час після народження дитини. Хрещені батько й мати самі мають бути охрещені, тобто дати обіт служінню Христу. Читанням Символу віри вони підтверджують свої християнські переконання. Коли хрестять немовля, священик просить Господа освятити воду в купелі та, відігнавши від неї диявола, зробити її джерелом святого життя й захистити нову людину від усілякої скверни та негараздів. При цьому він тричі робить хресне знамення купелі спочатку своєю рукою, а потім освяченим єлеєм. На ознаку Божої милості єлеєм помазується і той, кого охрещують.

Під час події священик тричі занурює новонародженого у воду і проголошує: «Хреститься раб Божий (при цьому називається ім’я) в ім’я Отця, амінь; і Сина, амінь; і Святого Духа, амінь». На новоохрещеного покладається білий одяг і хрест. Білий одяг — знак чистоти душі після хрещення і зобов’язання зберігати її, а хрест — видимий символ віри в Ісуса Христа. Хрещення вважається духовним народженням.
Наші предки вірили, що відразу по хрещенні люди отримують свого ангела-охоронця, який спонукатиме до добра, оберігатиме від неправильних кроків у житті, застерігатиме від негідних вчинків. Якщо в родині «не трималися» діти (умирали малими), то за давнім українським звичаєм треба було для них обрати «стрічних кумів». У цьому випадку батько дитини виходив на дорогу і кликав у куми тих, кого зустрічав першими: хоч би це був останній жебрак чи вельможний пан, старий дід, немічна баба чи й дитина. Вірили, що ці хрещені принесуть дитині щастя й довголіття.
Коли ішли з немовлям від хреста, його не заносили в хату через поріг, а передавали з рук хрещених батьків на руки рідним через вікно. Бувало, що й виносили дитя, ідучи до церкви, також через вікно хати.
Щоб дитина росла міцною, була багата й не знала біди, одразу ж після повернення з обряду хрещення її клали на кожуха вовною догори або на подушку. Щоб уберегти маля від недоброго ока (зурочення, пристріту), зав’язували йому на зап’ясток червону нитку або чіпляли на видному місці до одягу чи сповивача шпильку. Батьки вірили, що ці дії врятують новонародженого від хвороб, усіляких незгод, а вік сина чи доньки буде довгим.
Що ж цікавого з цього приводу можна дізнатися нині, адже не всі дотримуються мудрих звичаїв та обрядів наших предків?
Мабуть, кожен чув або читав про те, що в імені людини нібито закодована і її доля, навіть є цілі дослідження про це. А містики стверджують, що доля кожної людини уже заздалегідь передбачена на небесах ще від самого її народження. Проте більшість громадян впевнена в тому, що людина сама є господарем своєї долі й сама будує своє щастя.
Після народження упродовж відведеного часу малята отримують свідоцтво про народження, ім’я, прізвище й по-батькові. Та чи залежить їхнє подальше життя від імен, якими їх назвали? У дітей надзвичайно розвинений так званий механізм першої пам’яті, тому власне ім’я міцно «врізається» в підсвідомість, стаючи своєрідним «кодом особистості». Від того, з яких звуків складається цей «код», несвідомо формуються відповідні риси характеру. Звідси можна стверджувати, що наше ім’я певним чином впливає на наш характер, а це багато в чому може визначити й долю.
Дослідники помітили, що люди вольові, амбіційні охочіше ототожнюють себе з іменем, яке звучить твердо й упевнено, це додає їм віри в себе й бажання досягнути багато чого в житті. А деякі люди змінюють своє ім’я, роблячи це з конкретною метою: вони хочуть стати іншими, забути минуле й почати життя по-новому. Зміна імені — це ніби друге народження. Так, скажімо, ченці після постригу вступають в інше життя з новими іменами.
Побутує й таке переконання, що подвійні імена (Маріанна, Вероніка, Віталіна чи іноземні — Жан-Жак, Жан-П’єр, Анрі-Віктор тощо) дають подвійну силу їхнім власникам.
Наші предки вірили, що знати ім’я людини — означає мати владу над нею. Назвати незнайомцеві своє ім’я — означає відкритися йому, а також висловити надію на мирні стосунки. Саме тому в більшості первісних племен побутував звичай приховувати справжнє ім’я людини, даючи їй для повсякденного вжитку інше. Є ще цікава порада психологів: не давайте дітям свого імені. Інакше кажучи, не варто називати сина іменем батька, а дочку — іменем матері. Кажуть, що в такому разі між батьками й дітьми складаються не найліпші стосунки. Передаючи своє ім’я дитині, батьки психоенергетично послаблюють і себе, і нащадків. Так само краще не називати дитину чудернацьким іменем чи таким, яке важко вимовляти, або якщо воно неблагозвучно, негармонійно звучить у поєднанні з прізвищем чи по-батькові,— це буде перешкодою в спілкуванні.
Не можна давати дитині ім’я на честь померлих близьких, особливо тих, чиє життя завершилось трагічно. Малят, узятих з дитбудинку, обов’язково слід назвати по-іншому, адже батьки, які відмовилися від них, напевно, несвідомо вкладали в їхні імена усю свою негативну енергію. Це нескладні поради, і не зайве на них зважити. Про всяк випадок.

Підготувала Ганна ІВАНОВА
також у паперовій версії читайте:

• ЯКІСНІ ЗНАННЯ В ПОЄДНАННІ З ВИСОКОЮ МОРАЛЛЮ
• «...І НИНІ, І ЗАВЖДИ, І НАВІКИ-ВІКІВ»

назад »»»