ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
ПИТАННЯ З «ОХМАТДИТОМ» НІБИ «ЗАКРИЛИ»
Однак знову в медичних колах поповзли чутки, що в дуже «високих» кабінетах у черговий раз формуються документи про недоцільність існування поліклініки. Начебто вона стоїть пустою і хворих дітей там майже немає.
Наш кореспондент вирішив дослідити цю ситуацію. Протягом тижня бував у поліклініці, розмовляв з батьками хворих дітей, з маленькими пацієнтами, які приїздили сюди з різних куточків нашої держави з останньою надією на допомогу. Усіх їх обурило рішення деяких високопосадовців спробувати (уже вкотре) відібрати в дітей єдиний медичний заклад, де є змога обстежити дитину всього за один день. А головне — безкоштовно!

Ця сімейна пара побажала залишитись інкогніто, але свою історію все-таки розповіла. Бо в кожної дитини, яка приїздить сюди, у поліклініку «Охматдит», своя особлива «історія». У трирічного Андрійка — великі сумні очі, хоча дитина навіть не підозрює, скільки їй доведеться пережити у зв'язку зі страшним діагнозом — онкогематологія. Батьки шоковані. Молода мама, над силу стримуючи сльози, розповідає:
— Ми навіть не знаємо, звідки нам це горе. Дитина — єдина в сім'ї. Сталося так, що я не зможу більше мати дітей. Наш син — це єдина наша надія. Ми сюди приїхали, бо, кажуть, київські лікарі можуть допомогти нам. А якщо поталанить, то, розповідають люди, таких дітей, як наш синок, успішно лікують на Кубі...
Протягом усього тижня, який я провела в стінах поліклініки «Охматдит», я бачила сотні дітей з різними важкими патологіями. Відвідала кабінети багатьох лікарів, сиділа разом з дітьми та їхніми батьками й слухала діагнози медиків. На один з таких прийомів приїхала молода пара із Запоріжжя. Дитина, якій два роки і два місяці, раптом перестала ковтати їжу. Батьки хлопчика збилися з ніг, щоб з'ясувати причину, та, на жаль, тамтешні лікарі нічим не змогли їй зарадити.
— Після проведених обстежень і консультацій,— розповідає мені лікар Ольга Матяш,— хочу сказати, що батьки приїхали добре підготовлені, з виписками з обласної лікарні. Але, на жаль, як ви самі розумієте, у таких лікарнях відповідної медичної техніки, спеціалістів, які могли б встановити причину цього захворювання, немає. Сьогодні ми дитину направляємо до стаціонару. Сподіваємось, що ми ії вилікуємо.
Сім'я Кукобіних приїхала також із Запоріжжя. Ось що говорить мама хлопчика:
— Багатьох дітей з нашого міста відправляють на консультацію саме в цей медичний заклад, тому що тут є чудові спеціалісти, які вміють допомогти і дітям, і батькам. Адже це велика трагедія, коли в такому ранньому віці дитина тяжко хворіє.
Ще з однією родиною, уже київською, я познайомилась під дверима одного з лікарських кабінетів. Півторарічному хлопчикові потрібні масажі, ультразвукове дослідження, комп'ютерна діагностика.
Як сказала у розмові мама Світлана, «вже витратили в комерційних структурах на масажі півтори тисячі гривень, не кажучи вже про витрати на ультразвукове та комп'ютерне дослідження дитини. Тих грошей, які виділяє держава (якщо дитина хвора), вистачає ненадовго. А потім усі проблеми лягають на плечі молодих батьків. Добре, коли є кому допомогти. А якщо немає і працює лише сам батько, бо мама сидить із хворою дитиною, то про яке здоров'я нації можна говорити?»
Перебуваючи в поліклініці «Охматдит», я пригадала нещодавній візит тепер уже екс-голови Верховної Ради Володимира Литвина до стаціонару цієї лікарні. Коли він пройшовся по палатах, познайомився з проблемами дітей та їхніх батьків, сказав буквально таке: «Тут зібрано біль і горе всієї України»...
Це правда. Бо якщо доросла людина може сказати, що й де їй болить і коли це почалося, то зовсім крихітне немовлятко чи й навіть трирічна дитина не може детально розповісти лікареві про свої страждання. Персонал цього закладу постійно відчуває стрес від чужого болю й горя, медики намагаються від усього серця й душі допомогти маленьким пацієнтам. Як сказав мені один з педіатрів — жінка, яка працює в цьому закладі майже все життя: «Яке то щастя — побачити колись хвору дитину щасливою і усміхненою. Це, напевно, найвища нагорода лікарю!»
Із Ларисою Володимирівною Бондаренко, заслуженим лікарем України, заступником генерального директора лікарні «Охматдит», яка очолює поліклініку понад 16 років, ми ведемо розмову в її кабінеті.
— Ларисо Володимирівно, розкажіть, будь ласка, які функції у вашої поліклініки?
— Наш консультативно-діагностичний заклад забезпечує надання медичної допомоги дітям та жінкам (репродуктивного віку) з усіх регіонів нашої держави. Хочу наголосити, що в нашій поліклініці здійснюється консультативний прийом хворих дітей фахівцями більш ніж з 30 спеціальностей, а також проводяться всі необхідні діагностичні обстеження — маю на увазі ультразвукові, рентгенологічні, ендоскопічні, лабораторні тощо.
— Скільки хворих дітей приймає ваш заклад щороку?
— Ця цифра становить від 53 до 55 тисяч пацієнтів, з них більш як 80 відсотків — діти: першого року життя — 25 відсотків, до трьох років — близько 40 відсотків. Останніми роками значно побільшало звернень з областей — понад 60% від загальної кількості. Багато також у нас діток, які постраждали через аварію на ЧАЕС. До нашої поліклініки потрапляють діти з усіх куточків нашої держави з численними складними захворюваннями, які потребують комплексного підходу, консультацій відповідних спеціалістів та діагностичних обстежень. Це дає можливість виявити в половини наших пацієнтів недуги, про які батьки й не підозрювали, особливо це стосується хвороб крові, кровотворних органів, ендокринної системи, сечостатевої системи, вроджених аномалій тощо.
— У коридорах поліклініки я зустріла цілі юрби дітей з батьками.
— Це справді так. Приділяючи увагу дітям, потерпілим від наслідків аварії на ЧАЕС, з 1994 року впроваджена нова форма надання планової медичної допомоги цьому контингенту. Згідно з графіками, наданими управлінням охорони здоров'я та центральним районним лікарням (контрольованих територій) діти та жінки приїздять автобусами в поліклініку й протягом одного дня отримують необхідну медичну допомогу завдяки чіткій організації наших медиків. Діти, які після обстеження в поліклініці потребують стаціонарного лікування, направляються одразу на госпіталізацію у відділення лікарні «Охматдит», а якщо потрібно, то й в інші спеціалізовані лікувальні заклади. Хочу сказати ще й таке: поліклініка працює в тісному контакті з лікувальними закладами в регіонах для своєчасного надання медичної допомоги хворим.
Наші спеціалісти виїздять в райони, де проводять консультації та можливі діагностичні обстеження. Лише торік медична допомога безпосередньо на місцях була надана 1386 дітям. Такі ж виїзди здійснюються й цьогоріч. Діти з тяжкою патологією перебувають під динамічним наглядом лікарів поліклініки до отримання позитивного результату. У 2005 році таких пацієнтів було 1150.
Окрім того, декотрі хворі дітки, які перебували на стаціонарному лікуванні у відділеннях лікарні «Охматдит» (молодшого дитинства, ортопедії, травматології) потребують подальшого нагляду та реабілітаційних заходів в умовах КДП. Тут їх оглядають лікарі, призначають їм курси реабілітації. Хочу сказати ще й те, що наша поліклініка надає медичну допомогу й дітям співробітників закордонних представництв в Україні, проводиться відповідна робота з дітьми громадян, які виїздять на роботу за кордон за направленням МЗС України.
— Наскільки я знаю, саме ваша поліклініка відправляла дітей з найважчими хворобами лікуватися на Кубу.
— У 1990 році була започаткована українсько-кубинська програма з лікування дітей, які потерпіли від аварії на ЧАЕС. У першу групу, що полетіла лікуватися на Кубу, потрапили діти з найтяжчими онкологічними захворюваннями крові — лейкозами та лімфомами. Лікування цих дітей проводилось під патронатом самого Фіделя Кастро. Це була та група дітей, яким на Кубі усміхнулася доля. Вони провели там від двох до чотирьох років і майже всі повернулися в Україну. Втратили лише одну, найважчу дитину. Адже вже тоді на Кубі застосовувалися найпередовіші методики лікування онкогематологічних хворих, а в нас не було навіть внутрішньовенного інтерферону, як, власне, багатьох медичних технологій, що вже давно стали звичними на Заході. Після цього в нас стали розвиватися ще ендокринні, опорно-рухові, гастроентерологічні та інші програми, пов'язані із чорнобильським лихом.
— А який принцип відбору хворих дітей для лікування на Кубі?
— Звісно, усіх дітей на Кубу відправити неможливо. Найважчих дітей, які потрапляють до нас з направленням з облздороввідділів, наші спеціалісти разом з кубинським лікарем обстежують додатково і лише тоді вирішується питання — лікуватись цій дитині на Кубі чи ні.
Це лише маленькі штрихи до того, яке значення мають і поліклініка і стаціонар «Охматдит» для життя та здоров'я маленьких громадян нашої держави. Нині тут працюють (лише в поліклініці) понад 400 високопрофесійних спеціалістів, а в стаціонарі — близько півтори тисячі...
Від автора. Усе було б добре в нашій історії, але... Протягом 15 років авторові цих рядків доводилось час від часу захищати приміщення від зазіхань високих і дуже високих можновладців. Бо що там казати, лише на восьмиповерхову поліклініку «Охматдит» накидав оком не один високий керівник, намагаючись «виселити» з нього «дитинство» на задвірки Києва. Ще не так давно виникли чутки, що територія, на якій розміщено стаціонар (а це близько семи гектарів), також може знадобитися для дуже багатих людей... під розважальний центр, у якому будуть навіть посадкові місця для вертольотів. Ці чутки мали великий резонанс як у столиці України, так і по всій нашій державі.
Склалося враження, що медичне відомство було не зовсім добре поінформоване про можливість переселення «Охматдиту». Але на звернення генерального директора Української дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» Юрія Гладуша за підписом директора Департаменту Р. Мойсеєнко надійшла така відповідь: «Міністерство охорони здоров'я на Ваші звернення щодо реорганізації Української дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» повідомляє наступне. Переведення лікарні на іншу територію та її реорганізація міністерством не передбачається».
Дуже хочеться вірити, що нові керівники, які приходять до влади, розумітимуть біль і тривогу працівників дитячого відомства і ніколи більше майже двохтисячний колектив медиків — і поліклініки, і стаціонару — не хвилюватимуть проблеми їхнього територіального переведення невідомо куди. А турбуватимуться вони лише про життя й здоров'я маленьких пацієнтів.
І наостанок. Рік тому народні депутати одностайно проголосували за надання цій лікарні статусу Національної. Це питання чомусь зависло у повітрі. То хто ж і коли його вирішить?

Валентина СКОРОПАДСЬКА, заслужений журналіст України
також у паперовій версії читайте:

назад »»»