ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
АНТИТЕРОР — У ДІЇ
Корисною й цікавою традицією стало щорічне спільне проведення форумів громадської організації Міжнародна антитерористична єдність (МАЄ) і Міжнародної виставки засобів захисту, озброєння та спецтехніки «ISPEK». Взяти в них участь могли всі охочі.

Спробуймо донести до читачів найцікавіші думки та пропозиції, що лунали з уст політиків, фахівців спецслужб, науковців, промисловців і підприємців.

Держава і суспільство — партнери у боротьбі з тероризмом
Такою була тема форуму, який відкрив перший заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони України Василь Крутов, котрий донедавна був першим заступником голови Cлужби безпеки України, а нині є почесним головою правління МАЄ. Як він повідомив у своїй доповіді, Верховна Рада України, виконуючи вимоги резолюції Ради Безпеки ООН, ще 2003 року ухвалила Закон «Про боротьбу з тероризмом», згідно з яким Служба безпеки України є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю. Координатором роботи різних державних структур у цьому напрямі виступає Антитерористичний центр при СБУ. Статтею 258 Кримінального кодексу передбачено відповідальність не лише за скоєння терористичного акту, а й за сприяння терористичній діяльності.
В Україні наразі не функціонує жодна з міжнародних терористичних структур, але водночас розвідувальні органи фіксують перебування деяких осіб, ймовірно причетних до терористичних угруповань, котрі діють за підтримки таких мусульманських недержавних організацій, як «Всесвітня ісламська ліга», «Всесвітня асамблея ісламської молоді», а також благодійних фондів «Ісламський Вакх» і «Аль Ібрагім».
Нині спецслужбою на території України провадиться певна робота стосовно тих, хто належить до таких міжнародних терористичних та релігійно-екстремістських організацій, як ХАМАС, «Брати-мусульмани», «Народний фронт визволення Палестини», а також деяких інших, котрі законодавством багатьох країн визнані як терористичні.
Особливу стурбованість викликають випадки поширення в Україні такої радикальної течії ісламу як «ваххабізм», який фактично є ідеологічною основою для існування міжнародних терористичних організацій. Службою безпеки України, зокрема, був закритий в'їзд до нас близько чотирьом тисячам осіб, причетним до їхньої діяльності, видворено з території держави 37 ваххабістських емісарів, припинено роботу чотирьох так званих «благодійних» фондів.
Крім того, Службою безпеки регулярно проводяться навчання із відпрацювання практичних навичок зі знешкодження терористів. За час існування Антитерористичного центру з 1998 року в Україні проведено близько чотирьох сотень тактико-спеціальних і командно-штабних навчань.

Дискусія — шлях до істини
У свідомості сучасників склався стереотип, ніби міжнародний тероризм забарвлений переважно в зелений колір. Підстави для цієї хибної думки вагомі, оскільки найбільше враження на світову громадськість справили акції арабських і чеченських терористів. Проте завідувач кафедри Національної академії СБУ Олександр Морозов запропонував розглянути це питання ширше й об'єктивніше, аби визначити, які саме дії кваліфікувати як тероризм.
Конкретний приклад. 1999 року миротворці США інтенсивно бомбардували міста Югославії й посипали їх незбагаченим ураном. Громадяни США, спостерігаючи по телевізору за бомбардуваннями, аплодували кожному вдалому потраплянню ракети і щиро вважали своїх пілотів героями. Вони пишалися своєю країною. Югослави ж, на голови яких падали бомби, виявилися неготовими до такого сприйняття «демократії» й вважали північноамериканців варварами, а їхні дії — терором.
Дії збройних груп палестинців проти євреїв розцінюються в арабському світі як національно-визвольна боротьба, а в Ізраїлі — як терористичні акції. В арабському світі воїни-палестинці — це партизани й герої, а в Ізраїлі — терористи і злочинці. Щоб з'ясувати, хто з них має рацію, не варто робити екскурси в історію: кожен знайде неспростовні аргументи своєї правоти.
Косовських албанців мало цікавлять аргументи сербів, котрі не бажають віддавати їм свої споконвічні землі. Їм, албанцям, теж треба десь жити. Їх не обходить, що для сербів Косове поле — святе місце. Таміли не зважають на аргументи сингалів, Індонезія не розуміє тиморців, Англія — ірландців, а чотири держави — Туреччина, Іран, Сирія та Ірак не можуть зрозуміти курдів, позбавлених батьківщини через інтриги великих держав на початку ХХ століття.
Усі перелічені сторони не бажають розуміти одне одного. Невирішені територіальні, етнічні й релігійні суперечності завжди були, є і будуть джерелом збройного протистояння, а значить і тероризму.

Реакція слабкого на свавілля сильного
Деякі дослідники вважають тероризм єдино можливою формою захисту слабкого проти сильного. Виходячи з поділу світу на держави першого, другого і третього світу, він — єдина форма відповіді на експансію і колоніалізм. Ірак, зокрема, це приклад неоколоніалістської експансії, і його відповіддю стало те, що він є розсадником тероризму.
Голова Спілки болгарських «командос» професор Юлій Абаджиєв навів приклад з історії своєї країни. Понад сто років тому Христо Ботєв разом з іншими повстанцями захопив на Дунаї австрійський пароплав «Радецький», взяв у полон капітана і, змінивши курс, спрямував корабель до болгарського берега. З сучасної точки зору, для австрійської влади це був терористичний акт, але для болгар то було актом благородного пориву, тому що Ботєв і його товариші-повстанці відправилися у Болгарію зі зброєю в руках, готові пожертвувати за її свободу своїм життям. Минули роки і в усьому світі Христо Ботєва шанують як великого патріота, а про Австрійську імперію пам'ятають завдяки її карикатурному зображенню в книзі про бравого вояка Швейка.
Після терористичних нападів 11 вересня 2001 року Америка не замислилась над тим, чому її так ненавидять. Сильніший мусить бути мудрішим і знати, що причина будь-якої ненависті має свої корені. США не знайшли відповіді на запитання, що є приводом до несамовитої ненависті, й поспішили відповісти на невидиму війну вторгненням у Афганістан. Однак ця проблема не може бути вирішена ні арміями, ні танками, ні літаками. Америка помилилася у моделі відповіді й тепер з воєнної кампанії мають прибуток лише великі фінансові корпорації, виробники зброї, видобувники нафти, контрабандисти наркотиків і еліта азійських нафтових монархій.
Перемоги на фронтах Другої світової війни піднесли авторитет Радянського Союзу на міжнародній арені, склалася світова соціалістична система. У 1950–1970-х роках США та їхні сателіти зазнали поразок від СРСР у точках локального військово-політичного протистояння в різних частинах Земної кулі. Невдачі спіткали США в Кореї, В'єтнамі, на Кубі, Близькому Сході та в інших регіонах Азії, Африки та Латинської Америки. Світова колоніальна система розпалася, а могутність Радянського Союзу зросла. Здавалося, що остаточний крах капіталізму неминучий. (Саме в той час, до речі, в ході таємної війни одна зі сторін конфлікту створила «Червоні бригади», як борців з імперіалізмом, інша відповіла Усамою бен Ладеном — проти радянської агресії в Афганістані, і джина було випущено з пляшки).
Одне слово, керівництво капіталістичних країн, і найперше США, усвідомило, що в прямому військовому протистоянні їм не подолати СРСР. Почалися пошуки виходу з небезпечної ситуації, й сталася подія, котра, образно кажучи, за своїм значенням важливіша за винахід атомної бомби, лазерної зброї та політ у Космос разом узяті: прийшло розуміння того, що полем бою може бути свідомість людей, а засоби масової інформації є зброя небаченої могутності. Наука довела, що свідомістю можна маніпулювати практично в необмежених масштабах, а люди, в яких вона порушена, здадуться в полон самі. Протистояння двох світових систем перейшло в нову фазу. Окрім суперництва у військовій та економічній сферах, почалося суперництво на рівні індивідуальної та масової психології. Уряд СРСР нічого не зміг протиставити прагматичному противникові в ідеологічній війні. Поразка Радянського Союзу стала передовсім на інтелектуальному рівні, а потому зруйнувались військова могутність і територіальна цілісність.
Старший науковий співробітник Національної академії СБУ Олександр Штоквиш нагадав про те, що терорист — це ідейний убивця та руйнівник, який діє з метою втілення шляхетної ідеї, справедливої організації соціального життя, визволення нації, перебудови світу на засадах справедливості, рівності тощо. В такому разі маємо конфлікт між благородною метою і неблагородними засобами.
Терор, у тому числі й міжнародний, не обов'язково має політичні, етнічні чи релігійні мотиви. Приміром, у 1980-х роках у США активізувалися організації з боротьби з абортами. Спочатку справа обмежувалася тільки галасливими демонстраціями під гінекологічними клініками, що таврували ганьбою хірургів, котрі практикували штучне переривання вагітності. Потім почали вбивати хірургів, поки, нарешті, ФБР не взялося за цей різновид тероризму.
За часів президентства Клінтона був «зелений» терорист, який поштою розсилав вибухівку великим металургійним і хімічним компаніям, котрі, на його погляд, забруднювали довкілля. 18 осіб, переважно дівчат-секретарок, стали каліками, поки його не спіймали.

Ширма для шахраїв
На форумі було розглянуто ще один аспект проблеми. Річ у тім, що загроза міжнародного тероризму може стати зручною димовою завісою для скоєння економічних посадових злочинів. Аби читачеві було зрозуміло, про що йдеться, поясню: це новий варіант «Операції «Ы», коли завскладом, щоб приховати свої розкрадання, замовляє пройдисвітам зробити видимість пограбування зі зламом. Таке практикувалося за часів радянської влади, але тепер замість кримінальників до справи залучають «терористів».
На перший погляд, це цілком логічно: якщо школярі анонімно телефонують про вибухівку, аби зірвати уроки, а пасажири літаків — затримати рейс, на який вони запізнюються, то бізнесмени використовують подібний прийом для штучного створення форс-мажорних обставин, аби, скажімо, не платити за кредит.
Наскільки вразлива наша економіка перед такою загрозою, мене переконав один приклад. Кілька років тому якийсь душевнохворий підкинув лист адміністрації універмагу «Україна» в Києві, у якому повідомляв, ніби будівля злетить у повітря, якщо в такому-то місці до такого-то часу не покладуть 10 тисяч гривень. Хоча всі розуміли, що це — блеф, за інструкцією треба було провести евакуацію магазину і обстежити його на предмет вибухівки. У таких випадках евакуація проходить організовано: спочатку будинок залишають покупці, потім продавці, адміністративний персонал і охорона, за ними — зайві працівники міліції, аж поки не лишиться вибухово-технічна служба МВС. Проте у нас усе робиться «не як у людей», тому за десять хвилин, поки тривала евакуація, можна було винести за пазухою що завгодно. Звичайно, відеокамери спостереження — річ ефективна, та й вони безсилі, коли розкраданням займаються працівники охорони або зловмисники, що діють у змові з ними.
Тож у системі ефективної протидії тероризму, яка нині створюється силами державних органів, громадських організацій, бізнесових структур і засобів масової інформації, мають бути передбачені всі названі аспекти...

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

назад »»»