ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
КОСТЯНТИН СИТНИК: «ВІДРОДИТИ ЧИСТОТУ АКАДЕМІЧНИХ ЛАВ»
Не варто вкотре нагадувати про нинішнє складне становище науки і вчених в Україні. Зосередимось на тому, чого найбільше потребує академічна наука для дальшого розвитку, а отже, для прогресу суспільства й держави. Думками з цього приводу на межі власного 80-річчя ділиться почесний директор Інституту ботаніки ім М. Холодного НАНУ, голова комісії з дослідження наукової спадщини академіка В. Вернадського, голова Українського ботанічного товариства, народний депутат України двох скликань, дійсний член НАН України Костянтин Ситник.

— Костянтине Меркурійовичу, Ваш досвід наукової роботи — близько 60 років. Якими є основні етапи цього шляху?
— Після закінчення аспірантури я залишився працювати в Інституті ботаніки. На той час уже мав родину, а жити не було де. Мені порадили звернутися до начальника науково-організаційного відділу президії АН УРСР Сергія Максимовича Бухала. Той запропонував посаду наукового співробітника-консультанта, що давало додатковий заробіток, а в перспективі й можливість отримати житло. Відтоді, з 1955 року, і розпочалась моя робота з організації діяльності Академії. Пізніше працював начальником науково-організаційного відділу, головним ученим секретарем, академіком-секретарем і першим віце-президентом Академії наук УРСР. Проте ніколи не поривав зв'язків з Інститутом ботаніки. І тут пройшов усі сходинки — від молодшого наукового працівника до директора, знаю наукове життя у всіх його проявах.
— Який основний висновок Ви можете зробити з прожитого?
— Завжди наголошую: моє щастя в тому, що працюю саме в Академії наук, тому вважаю, що життя вдалося. Я твердо вірю, що насамперед наука забезпечить гідне існування людства на Землі. Як учений я перебуваю в колі тих, хто справедливо належить до інтелектуальної еліти нації, і пишаюся цим. Як організатор науки, набув унікального професійного досвіду, зокрема у визначенні пріоритетів, плануванні й фінансуванні досліджень, навчився спілкуватися з людьми. Якщо ж говорити в цілому, то Академія наук — складна багатогранна структура, продуктивність якої здебільшого визначається ефективною організацією її роботи.
— Дискусії нині точаться з приводу необхідності реформувати НАН України. Чи є це чимось незвичайним для академічного співтовариства, чи була Українська академія незмінною впродовж попередніх років свого існування?
— По-перше, слід уявляти, що ми маємо на увазі, говорячи про реформування: зміни на краще чи знищення? Коли в 30-ті роки ХХ ст. у Радянському Союзі відбувались масові арешти вчених, закривалися інститути, заборонялися найпередовіші у світі творчі напрями, — було це реформуванням? Безумовно, ні, — тривало злочинне руйнування науки. Не новими є й думки про те, що Академія наук не потрібна. Микита Хрущов наприкінці свого правління наполягав на реорганізації (тоді це слово було модним) Академії у міністерство науки. У зв'язку з цим президент союзної Академії Мстислав Келдиш, який не хотів, щоб при ньому загинула головна дослідницька організація держави, приїхав до Києва й зустрівся з президентом АН УРСР Борисом Патоном. До обговорення запросили й мене. Тоді всі ми жили в умовах тоталітарного режиму, тому, заради збереження Академії як такої, змушені були вдатися до компромісу. Зменшили кількість відділень, змінили назви деяких з них, частину інститутів, які працювали над суто прикладними завданнями, передали галузевим міністерствам. Щодо фундаментальних наук, то тут пріоритет залишився за Академією. Ініціатива вчених випередила остаточне рішення владних структур — це й урятувало Академію.
На щастя, тепер ми живемо в інші часи, йде реорганізація суспільства. В Україні відбулися докорінні системні зміни. Одночасно з прогресивними кроками робиться чимало хибних, зокрема, коли йдеться про перебудову освіти. Національна академія теж живе за нових соціально-економічних умов, проте в ній майже нічого не змінюється.
— Що заважає реформуванню?
— За останні 15 років здійснено багато всіляких імітаційних заходів з реформування науки: проекти, засідання, комісії. Частіше від керівників держави ми чуємо про те, що потрібні зміни, нові пріоритети в науці. Найголовніше — нема загальної концепції перебудови Академії. Передовсім її не мають учені. Певна частина науковців, яка сприйняла зміни в суспільстві, наполягає на необхідності реформування засад організації науки. Але кожен з них говорить, як то кажуть, про те, що в нього найбільше болить. Перенести подібні пропозиції на систему науки в цілому неможливо, бо це призведе до ще більшого хаосу.
— Костянтине Меркурійовичу, що особисто Вас не задовольняє в нинішній роботі Національної академії?
— Конче необхідно змінити стиль керівництва й управління. Йдеться про демократизацію роботи Академії. Вплив науки на життя суспільства має значно посилитись. Кожна країна, яка прагне до процвітання свого народу й шукає найправильніших шляхів до його щасливого майбуття, обирає надійним поводирем науку. Як кажуть, іншого не дано. Коли ж за відкриття видаються переспіви вже відомого, та ще й на гіршому рівні, це — відставання. Ефективність роботи Академії, особливо останні два десятиріччя, падає, хоча ми намагаємось переконати в протилежному й стверджуємо, що високий творчий потенціал зберігається, от тільки фінансування не вистачає. Треба й тут змінити підходи. Ніде у світі немає лише базового фінансування. Крім нього, є ще конкурсне, грантове. За нього слід боротися, уміти ним правильно розпорядитися.
Не менш важливо відродити чистоту академічних рядів, а для цього потрібен інший порядок виборів — не за телефонним дзвінком, не на прохання впливових людей, а за реальні заслуги. За радянських часів Академія наук УРСР була принциповішою, коли, зокрема, не проголосувала за обрання до свого складу секретаря ЦК КПУ Назаренка. Нині корупція дісталась й академії. Відбуваються процеси, характерні для країни в цілому: нехтують нормами моралі, страждає професійна етика. Урешті-решт порушено основні принципи, закладені під час заснування Української академії наук Володимиром Вернадським. Пригадаємо слова першого президента УАН, які можуть слугувати ідейним камертоном у процесі оновлення Національної академії: «Держава мусить надати засоби, покликати до життя наукові організації, поставити перед ними завдання. Але ми маємо завжди пам'ятати і знати, що далі її втручання в наукову творчу роботу йти не може. Наука — духовна область людської творчості, у своїй основі могутніша і глибша, більш вічна, ніж будь-які соціальні форми людського життя. Вона самодостатня».
Протягом останніх років, у тому числі й за незалежності, НАН України не засвідчує власної самодостатності, і винна в цьому вона сама, бо допускає бюрократичні обмеження своєї діяльності. Гадаю, нині кадрова проблема стоїть для Академії значно гостріше за фінансові питання, бо за один день або й рік її не вирішити. Розпочинати слід негайно. Вимоги до майбутніх членів Академії мають бути значно вищими. Знизили академічну планку — і маємо численні так звані академії, у яких звання просто купується.
— Які основні завдання має виконувати Національна академія наук в Україні?
— Насамперед здійснювати всебічну науково обґрунтовану експертизу всього, що напрацьовує держава. Саме вчені академічного співтовариства, а не чиновники мають бути найавторитетнішими експертами, коли держава потребує рішень у будь-якій галузі своєї життєдіяльності. Потрібна компетентна й об'єктивна оцінка, а не така, яку хотіли б отримати владні інституції чи лідери бізнесу. Кожен новий закон, указ, постанова мають бути підкріплені висновком наукових експертиз, і до нього має бути повна довіра. По-друге — Національна академія зобов'язана забезпечити світовий рівень розвитку фундаментальної науки не тільки в установах Академії, а й в усіх університетах країни, як це передбачено її статутом. Президія НАН України, на жаль, із цим завданням не може впоратися. Вона, скажімо, створила велику комісію, яка донині нічого реального не запропонувала.
— Із чого Ви б порадили починати реформування? Що варто зберегти?
— Треба створювати нову Академію, з новими принципами організації, принципами фінансування, одночасно відновлюючи найкращі традиції. Основним законом, за яким працює Академія, є статут. Отже, необхідні зміни до статуту, щоб Академія запрацювала по-новому. Особисто я подав конкретні пропозиції щодо статутних і структурних змін в НАНУ, але не отримав жодної відповіді. Прикро, що не сприймаються очевидні речі, які є нагальною вимогою часу. Подальше штучне гальмування змін у науковій діяльності призведе до ще більшого її занепаду. Так само згубними є нав'язувані некомпетентними людьми реформи. Обидва фактори однаково небезпечні для наукової творчості. Запобігти негативному розвиткові подій зобов'язані насамперед самі вчені. Обов'язково слід зберегти ті наукові школи, тих учених, чиї дослідження є досягненням вітчизняної науки і ведуться на високому рівні, а інколи й випереджають світовий досвід. Важливо також зберегти і примножити матеріальну базу Академії. Вірю, тоді щастя від наукового пошуку відчує ще не одне покоління одержимих.

Бесіду провела Віра АНДРІЄВИЧ
також у паперовій версії читайте:

• ЗНАННЯ — ЕТИКА — ПРОГРЕС
• ПРО ЩО РОЗПОВІВ МЕТЕОРИТ
• ТЕЛЕВІЗОР З ВИХОДОМ В ІНТЕРНЕТ
• СУПЕРТЕЛЕСКОП «ЗАГЛЯНЕ» ДО НАЙСТАРІШИХ ГАЛАКТИК

назад »»»