ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ПРОТИ КОГО ДРУЖИТИ БУДЕМО?
Цьогорічні парламентські вибори народ влучно називає спільною перемогою мільярдерів і мільйонерів. Навіть поверховий аналіз списків найвпливовіших політичних сил засвідчує, що практично всі фінансово-промислові групи країни отримали своє представництво у чотирьох ключових фракціях — Партії регіонів, БЮТ, «Нашої України» та Соціалістичної партії. Це, зазначає експерт школи політичної аналітики Петро Бурковський, дає підстави прогнозувати, що за формування стабільної коаліції й уряду, незалежно від їх якісного складу, найбільше виграє саме великий капітал.

Перед новим урядом обов'язково постане кілька альтернатив. Обирати треба буде між стимулюванням промислового зростання, активною інвестиційною політикою і утриманням соціальних стандартів, стримуванням інфляції. Торік вибір було зроблено на користь соціальної політики. Проте експерти закликають політиків утриматись від кон'юнктурних кроків і ухвалити стратегію економічного розвитку на два-три роки. В цьому контексті фахівці пропонують оцінити приклад Китаю, де стабільне зростання доходів населення, підвищення продуктивності праці та зниження інфляції зумовлене інтенсивною інвестиційною політикою.
До того ж, представлені у парламенті фінансово-промислові групи демонструють у роботі своїх підприємств, що без зниження нарахувань на фонд оплати праці, ПДВ, податку на прибуток підприємств із одночасною ревізією кошика соціальних зобов'язань годі й очікувати стабільного економічного розвитку. Досягти цих орієнтирів, вважає Петро Бурковський, легше уряду Партії регіонів і «Нашої України». Усі капіталісти, представлені в них, розроблять для себе економічні стимули та аргументи, аби змусити профспілки утриматись від наполягань на підвищенні рівня зарплати. Такий уряд буде зацікавлений у суттєвому скороченні дефіциту торгового балансу й збалансуванні бюджету.
Проте такі самі цілі змушений буде ставити за пріоритет і «помаранчевий» уряд. Інша справа, що кабінет БЮТ, «Нашої України» та соціалістів головну ставку зробить на «детінізацію» економіки під диктування держави, а не великого капіталу. Однак соціальні програми також стримуватимуться з ініціативи уряду.
Постане перед урядом і вибір між приватизацією та реприватизацією. Нині жодна фінансово-промислова група не втримається перед спокусою за допомогою влади послабити своїх конкурентів. У випадку з демократичною коаліцією і прем'єром Юлією Тимошенко може тривати судова епопея з оскарженням результатів приватизації 2003—2004 років. До того ж, у такого уряду з'являється потужний інструмент у вигляді диференціації цін на газ — пільгові для своїх, найвищі — для конкурентів.
Потенційна велика коаліція «Нашої України» та Партії регіонів закриватиме очі на агресивне поглинання конкурентів, захоплення контролю над підприємствами завдяки судовим і правовим органам з боку фінансово-промислових груп, наближених до уряду.
Найефективнішою і прозорою політика в сфері прав власності може бути лише за створення великої коаліції чотирьох основних сил і згоди назавжди закрити питання реприватизації, переконаний Петро Бурковський.

Доведеться затягнути паски
Об'єднує ж будь-які варіанти урядів і коаліцій тарифна реформа. Хоч би хто прийшов до влади — буде змушений підвищувати ціни. Всі ключові гравці розуміють: будь-яке «заморожування» цін і тарифів означатиме повний провал у економіці. Бо швидко виснажить і золотовалютні запаси, і ресурси паливно-енергетичного й транспортного секторів. Без реальних внутрішніх цін на енергоносії годі сподіватись на збільшення незалежності від Росії та швидкий запуск проектів диверсифікації поставок енергоносіїв. Зрозуміло, підвищення цін і тарифів буде найбільшим викликом для глави уряду, будь-якої коаліції та спокуса для опозиції зіграти на ситуативному невдоволенні мас і спровокувати політичну дестабілізацію, що поставить питання про оновлення законодавчої влади.
Директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко наголошує: якою саме стане політика Кабміну, котрий формуватиметься парламентом і буде коаліційним, наскільки вона буде узгодженою, несуперечливою — ніхто точно не скаже. Зараз всі бачать, як важко йде процес створення коаліції. Не виключено, що точно таким буде і вироблення, принаймні в перші місяці існування коаліції, політики нового Кабміну.
Бізнес може і має вплинути на владу, тим більше, що він у цьому кровно зацікавлений. Інтерес надто простий — політична стабільність. Якщо бізнес, представлений у Верховній Раді, хоче домогтися такого стану (без нього не може бути соціально-економічної стабільності, передумов для динамічного розвитку економіки), він має вплинути на створення більш-менш стабільної парламентської коаліції. Якщо він цього не зробить, програє і як політична, і як бізнес-сила.

Нова епоха «бурократії»
Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов зазначає, що українське суспільство вступило нині в епоху «бурократії», тобто влади буржуазії. Ми будемо свідками захоплюючої боротьби в політиці. Той, хто переможе, нав'яже вигідну для себе модель економічного розвитку країни — або шляхом формування великих протекціоністських інтересів й національних капіталістичних груп, зав'язаних на ресурсомістких виробництвах (металургія, хімія, коксохімія), або обранням курсу до центральноєвропейської моделі економіки з опорою на середній клас, ставкою на внутрішній ринок та імпорт.
На думку експерта Міжнародного центру перспективних досліджень Бориса Бордюга, Україна на нинішньому етапі потребує праволіберальної економічної політики. Якщо проводитиметься «ліва» політика, що орієнтуватиметься на подальше збільшення соціальних пільг, яка допускатиме можливості перегляду прав власності, це може призвести до значного зростання дефіциту бюджету. Лише соціально спрямовані закони, ухвалені до парламентських виборів, «важать» 30 мільярдів гривень.
Дефіцит призведе до зростання інфляції, банківських відсотків, іноземних запозичень. Якщо порушуватимуться питання, пов'язані з власністю, і ситуація з нею буде нестабільною, погіршуватиметься інвестиційний клімат. Усе це негативно позначиться на економічному зростанні.

Спокійного життя нам не обіцяють
Суперечності інтересів, зазначає Вадим Карасьов, є між партіями, будуть між коаліцією та опозицією, а також всередині партій. Бо коли змішується функціональне і політичне представництво, неминуче в одній партії зустрінуться і «видобувальники», і «переробники». Тоді такій політичній силі складно вибудовувати економічну політику. Те, що написано в програмах, — гра символами і «правильними» словами. В Україні ніколи програма не була інструментом відповідальності, бо система електорального покарання, в тому числі за обіцяне і не виконане, не працює.
Нині бізнесмени прийшли в парламент, аби захищати себе, свою власність, багатство й надприбутки. Так роблять ділові люди в усьому світі. Проте на Заході їх інтереси збігаються з інтересами суспільства, а у нас, на жаль,— ні. Фундаментальна суперечність в Україні в тому, що існують надбагата меншість і бідна більшість, яка програла від реформ.
Директор Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв вважає, що попри прагнення стабільності, цей парламент навряд чи зможе довго працювати. Питання в тому, наскільки елітні групи, що розпоряджаються політичними проектами, зможуть домовитися про сценарії більш м'якого, неконфліктного існування.
Незважаючи на присутність у парламенті представників середнього капіталу, пануватиме олігополія. Відбулося головне: від олігархату, який працював в «тіні» держави, керував рішеннями й їх підготовкою, ми прийшли до представницької форми великого капіталу, що домінуватиме.
На переконання Вадима Карасьова, з приватизацією та правами власності суд нічого не вирішить, поки суспільство вважатиме їх незаконними. Жодна судова система не розв'яже проблеми стабільності форм власності. Вона буде постійно у «підвішеному» стані. Цим спекулюватимуть політики, бо добре розуміють, як живуть люди, принижені реформами, бідні.
Представники бізнесу, на думку політолога, наразі прагнуть конкурувати в політиці, а не в економіці. Бо в ній потрібні ефективні інновації, розумний менеджмент, серйозна робота, бізнес-проекти. Тож треба навчити бізнес конкуренції, згуртувавши в асоціації, аби ті обстоювали його інтереси. Суттєвою є проблема позапарламентського представництва. До Верховної Ради пройшли тільки п'ять партій. Це погано, бо у суспільстві інтереси більш різноманітні. Значить, щось неправильно було зроблено і чимало інтересів залишилось поза увагою. Тож людям слід вдаватись до якихось позапарламентських механізмів, аби брати участь у політиці, а не лише віддавати владу «бурократам», щоб вони використовували парламент для своїх політичних цілей.
Поки, вважає Володимир Фесенко, в Україні немає раціоналізації інтересів, причому це стосується не тільки бізнесових кіл, а й багатьох інших соціальних груп. Ще якось намагається раціоналізувати свої інтереси громадський сектор, тому він більш-менш активний. Нині ж тотально переважають політичні інтереси, а економічні — на другому плані.
Добре було б, якби політологи і бізнесмени тісніше співпрацювали. Можливо, разом вони переконали б політиків у тому, яка саме стратегія потрібна країні, аби задовольнити найрізноманітніші законні інтереси й подбати про те, щоб Україна була справді демократичною державою з ринковою економікою.

Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• КРИМ МАЄ НОВИЙ УРЯД
• КОАЛІЦІЯ НАРОДИТЬСЯ ВЧАСНО?

назад »»»