ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
ПАЛИЧКА КОХА ПРИХОДИТЬ ПОТАЙКИ
Глобальна загроза світові
ВООЗ оголосила туберкульоз глобальною загрозою людству. На думку експертів, у наступні 20 років від цієї недуги у світі помре 70 млн осіб, захворіють 200 млн, близько 1 млрд будуть інфіковані. Адже один хворий на відкриту форму туберкульозу за 24 години виділяє понад 10 млрд мікобактерій і може інфікувати водночас 10–15 осіб (за рік він інфікує близько 100, із яких десять захворіють). Щороку ця недуга бере у свій полон 7–10 млн, а 2,7–3 млн умирають, з них 300 тис. — діти. Смертність серед жінок перевищує рівень материнської смертності. Загальна кількість хворих у світі сягнула 60 млн. Особливо гостра ця проблема — у державах СНД, у тому числі й в Україні. Нині у нас більш як 780 тис. хворих, тобто 1,4% населення. За останні роки захворюваність серед дітей зросла у 2,1 раза. Щороку в Україні вмирає близько 10 тис. осіб — це 80–90 відсотків тих, що помирають від усіх інфекційних та паразитарних хвороб. До того ж, маємо 26–27 тис. хворих тварин у сільському господарстві. Збільшилась захворюваність на сухоти і серед медиків. Якщо у 1990-му занедужало 30 медпрацівників, то у 2004-му — 760. У 2002 році річні збитки від туберкульозу становили 1,5 млрд грн, а нині перевищують 2,1 млрд грн.

Причинами високої захворюваності фахівці вважають ігнорування проблеми владними структурами, неефективні програми боротьби з цією недугою, економічну кризу, відсутність у населення достатньої мотивації до здорового способу життя і низьку санітарну культуру, розпад системи охорони здоров’я, низький імунітет значної частини людей, поширення хіміорезистентного туберкульозу. За прогнозами спеціалістів, через п’ять–сім років хвороба може «підкосити» третину нашої країни.

Наміри є, а грошей нема
Згідно із законом держава гарантує безкоштовне лікування хворих на туберкульоз, включаючи й санаторне, забезпечення їх необхідними медикаментами, а також передбачає профілактику для членів їхніх сімей. Особливі статті — харчування і утримання у лікарнях. Природно, що подібна «безплатність» потребує чималих коштів, яких зазвичай у бюджеті Міністерства охорони здоров’я немає. Гроші є лише на безплатні медикаменти для хворих. Виникають проблеми і з пільгами лікарям-фтизіатрам, працю яких серед медиків визнано найнебезпечнішою.
Виникають нові штами туберкульозу, стійкі до антибіотиків. Тривалий час держава не забезпечувала хворих потрібною кількістю препаратів. Їх лікували одним-двома замість чотирьох-п’яти препаратів. У результаті збудники туберкульозу пристосувались до них, стали резистентними, тобто стійкими. Кількість недужих, що потерпають від резистентних форм цієї хвороби, неухильно зростає. Тож потрібні нові дослідницькі розробки. Однак плідна наукова робота практично неможлива через нестачу сучасного технічного обладнання.
Найточнішою зі статистичних характеристик епідемії вважають смертність. Та хто у сільській місцевості поставить правильний посмертний діагноз? Тож статистичні показники смертності від цієї хвороби не відтворюють реальної картини. Ще гірший стан справ із діагностикою — погана оснащеність лабораторій, застаріла апаратура. Дається взнаки скорочення близько 600 лікарів-фтизіатрів (серед тих, що залишились, більше половини — пенсіонери). Медпрацівники ФАПів туберкульоз практично не знають: не діагностують його у 80–99,5% випадків. Лікарі загального профілю центральних районних лікарень припускають помилки у діагностиці сухот у 54–72% випадків, міських і обласних лікарень — у 42–52%, лікарі-фтизіатри — 3–5% випадків. Упродовж 1991–2003 років у країні ліквідовано 66 протитуберкульозних диспансерів і 86 санаторіїв. Крім того, 36 міських і районних диспансерів реорганізовано на відділення міських та районних лікарень.
Добре забуте старе
Як зауважує заступник міністра охорони здоров’я Валерій Івасюк, епідемії туберкульозу — інерційний, некерований процес. Країни, у яких чимало соціальних проблем, мають більше збитків від цієї епідемії, ніж ті, де громадяни не переживають психологічних стресів. В Україні пік епідемії припав на 2002–2004 роки, коли кошти, виділені на програми боротьби зі СНІДом і туберкульозом, використовували не за призначенням, розкрадали. Нині, вважає Валерій Івасюк, завдання держави полягає у тому, аби реанімувати і адаптувати до нинішніх умов кращі традиції радянських часів в організації системи лікування. І найперше, диспансеризації населення. Це — затратна система, адже треба перевірити кожну людину. Та все ж держава витрачає набагато більше коштів на наслідки хвороби.
Особливо небезпечним резервуаром туберкульозу, наголошує заступник міністра, є осередки мігрантів. Вони приносять цю недугу зі Сходу і Південного Заходу. В Європі захворюваність на туберкульоз становить 30 осіб на 10 тисяч населення, в Росії — 170, в Румунії та Молдові — 180, в Україні — 87. Отже, наша країна перебуває в епіцентрі епідемічного вогнища. Тож треба зміцнити державні кордони і припинити неконтрольовану міграцію.
Окрім того, наголошує Валерій Івасюк, слід підвищити якість підготовки медиків. Молодь не хоче освоювати цей фах, адже заробітна плата мізерна, а ризик захворіти на сухоти надто великий. Треба поновити у медичних вузах кафедри фтизіатрії, поновити таку практику підготовки медиків, аби студенти, незважаючи на обраний фах, отримували достатній обсяг знань про туберкульоз.

Від біди ніхто не застрахований
На думку головного фтизіатра Києва Леоніда Турченка, туберкульоз був, є і буде соціальною проблемою. Адже 60–70% хворих на сухоти — це бідні люди, соціально декласовані, колишні в’язні, мігранти. Але, звичайно ж, на туберкульоз може захворіти будь-яка людина. Є кілька чинників, котрі можуть вплинути на це — найперше, опір організму будь-якій інфекції, по-друге, частота контактів з інфекцією. До того ж, туберкульоз — своєрідна інфекція. Якщо вона потрапила в організм, її неможливо позбутися. Вона або спричиняє захворювання, або людина лишається інфікованою на все життя і має вірогідність у 10% захворіти на сухоти. Паличка Коха десятиріччями не виявляє себе в людському організмі. Коли виникають сприятливі умови, вона «прориває» захисні сили організму і починається хвороба.
У боротьбі з туберкульозом лише 10 відсотків залежить від зусиль медиків, решта — від рішень, що ухвалюються на державному рівні. Курс лікування одного хворого, що в середньому триває шість–вісім місяців, коштує 100–150 дол. Якщо людина страждає на полірезистентний туберкульоз, сягає 10–20 тис. дол.
Аби спинити епідемію, слід своєчасно виявляти заразні форми хвороби. Цьому може сприяти широка інформованість населення про ознаки туберкульозу, про те, що хворих обстежують і лікують безплатно, про те, що захворювання можна вилікувати, коли своєчасно його виявити. Якщо виліковуваність хворих, які виділяють мікобактерії, становитиме не менш як 85%, тоді настане поліпшення епідемічної ситуації у країні. Спочатку знизиться смертність від сухот, потім зменшиться рівень захворюваності. Щоб досягти таких показників, необхідний чіткий моніторинг за діагностикою і лікувальним процесом. На жаль, цим похвалитися поки не можна.

Більше знаєш — менше хворієш
Соціологічні дослідження засвідчують, що поінформованість населення й більшості цільових груп про існування туберкульозу, його основні симптоми і шляхи передавання є високою. Менш як 1% населення не чуло про цю хворобу, майже 70% правильно визначили шляхи її передавання (під час кашлю або чхання хворого, через мокротиння, яке виділяється). Понад половину громадян (55%) знають основні симптоми (кашель і температура без видимої причини, що тримаються більш як сім днів). Але правильно визначило усі симптоми туберкульозу лише 15% респондентів.
Найменш обізнаними щодо шляхів передавання та симптомів виявились люди похилого віку та молодь. При цьому літні люди схильні перебільшувати ризики контактних шляхів передавання туберкульозу. А молодим притаманна безпечність в оцінці ризиків.
У свідомості людей поширені хибні уявлення та стереотипи щодо туберкульозу і його масштабів. Чверть опитаних ототожнює хворобу винятково з маргінальними групами або із затятими курцями. Значна частина людей, особливо жінки, перебільшує ризик контактних шляхів передавання, зокрема, через доторкання до предметів у громадських місцях (33%), потискання рук (11%).
Недостатня обізнаність з етіологією туберкульозу є підґрунтям упередженого ставлення до хворих і людей, котрі мають підвищений ризик цього захворювання. Так, на думку 40% опитаних, хворих на цю недугу варто ізолювати від здорових.
Нині лише 66% громадян знають, що туберкульоз можна вилікувати. Значно менше опитаних знають про безоплатність його діагностики (42%) і лікування (21%). Саме «вартість медичних послуг» — головна причина несвоєчасного звернення до лікарні або самолікування, особливо серед мешканців малих міст і сіл.
Основними джерелами інформування населення про епідемію є ЗМІ. Завдяки телебаченню про хворобу дізналося 59% опитаних, із газет та журналів — 49, радіопередач — 28%. Медичні заклади в інформуванні посідають друге місце. Проте вони користуються найбільшою довірою: медичним працівникам довіряють 44–45% опитаних. Зацікавленість в отриманні додаткової інформації про туберкульоз є високою: 55% переглянули б кінофільм, присвячений його профілактиці, 54% — відвідали лекцію. Лише 7% опитаних упродовж останніх років поглибили свої знання про хворобу із друкованих матеріалів.

Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ІНОМАРКА РОЗБРАТУ

назад »»»