ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ВІД НАТО НАМ ТРЕБА НЕБАГАТО?
ПОЯВА У ФЕОДОСІЙСЬКОМУ ПОРТУ АМЕРИКАНСЬКОГО СУДНА СПРИЧИНИЛА ЧЕРГОВУ ДИСКУСІЮ ЩОДО МАЙБУТНЬОГО НАШОЇ ДЕРЖАВИ
Важко сказати, наскільки справедливою є приказка про те, що «проводжають пароплави зовсім не так, як поїзди». А от в тому, що зустрічають їх справді не так, нині мала змогу пересвідчитися вся Україна. Йдеться про транспортне судно Сполучених Штатів «Едвантедж», навколо якого тиждень точаться палкі дискусії. По суті, протиборство проросійських і проєвропейських сил досягло такої точки кипіння вперше за кілька років. Від того, як із нинішнього протистояння вийде Україна та її найвище керівництво, значною мірою залежатиме подальший розвиток держави.

Якщо пам'ятаєте, подібне загострення на геополітичному ґрунті в нас було, причому таки давно — 1997 року. Саме тоді Україна підписала Хартію про партнерство з НАТО. Ця подія, як слід було очікувати, викликала неоднозначну реакцію у вітчизняних політиків (найбільше документ критикували комуністи).
Невдовзі після підписання Хартії в Україні відбулися військово-морські навчання «Сі Бриз-97». Саме вони стали фактично першим каменем спотикання на шляху до безхмарної співпраці між нашою державою та Північноатлантичним альянсом. Причому протести проти проведення навчань скидалися на ті, що відбуваються нині, різниця лише в тім, що «першу скрипку» тепер грають інші політичні сили. Передусім — це ПСПУ Наталії Вітренко, яка отримала непогане представництво у місцевій владі на півдні й сході країни, і, звичайно, Партія регіонів.
Є у цих двох історіях ще одна відмінність. Як ми повідомляли, до «захисту» кримського узбережжя цього разу долучилася Уповноважена Верховної Ради з прав людини, вона ж — депутат від Партії регіонів Ніна Карпачова. Дев'ять років тому від неї — народного депутата від одного з округів АР Крим — не чути було активних заперечень проти проведення навчань. Як, власне, і від більшості тих, хто є соратниками пані Карпачової по фракції ПР.
Це — вельми знаковий момент, адже і Партія регіонів (хоча в 1997 році вона ще так не називалася), і СДПУ(о) (яка також нині — один з найбільших антинатовських активістів) перебували при владі. І повною мірою несуть відповідальність за усі напрацювання стосовно співробітництва з Альянсом, котрі було зроблено. Діаметрально протилежна риторика у виступах їхніх лідерів з'явилася значно пізніше — після перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка.
Отже, напередодні проведення навчань «Сі Бриз-97» у парламенті також порушували питання про їхню заборону, втім, ухвалити відповідне рішення парламентарі так і не спромоглися.
«Сі Бриз-97» відбувся наприкінці серпня і приніс нашій державі чималу користь. Зокрема, коштом учасників навчань було модернізовано полігон «Широкий лан», що на Миколаївщині. Річ у тім, що друга фаза навчань відбувалася саме там. Тепер американське судно «Едвантедж» також вивантажило у порту Феодосії інженерну техніку й будівельні матеріали, призначені для вдосконалення навчально-тренувальної бази Старокримського полігону Військово-морських сил України, адже влітку тут мають намір провести військові навчання «Сі Бриз-2006».
Та антинатовське лобі вперто намагається сформувати громадську думку, мовляв, усе привезене обладнання — перший крок до створення в Україні військових баз Альянсу. Власне, мешканці південних регіонів узагалі і Кримського півострова, зокрема, і так налаштовані до НАТО не дружньо — лише рішення Феодосійської міськради про «зону без
НАТО» багато про що говорить. Але політики діють за принципом: «Чим гірше — тим краще».
Саме на цьому наголосив днями Президент Віктор Ющенко. Він назвав провокацією акцію проти присутності й розвантаження в морському порту Феодосії військових кораблів НАТО. «Щороку відповідно до плану співробітництва Україна— НАТО проводяться навчання, і такі навчання проводяться й тепер», — констатував глава держави. — Я переконаний, що це чисто політична акція і жодних інших основ для цього не бачу».
Показово, що така позиція Президента демонструється не вперше. Як би хто не хотів цього помічати, але Віктор Ющенко у своєму зверненні до парламенту на першому засіданні Верховної Ради окреслив деякі пріоритети прозоро. Натяків про те, що він хоче бачити законодавчий орган орієнтованим на європейський (у тому числі й на євроатлантичний) поступ, було більше, ніж достатньо.
Проте на цю проблему варто дивитися дещо ширше. Справді, з приводу потенційного членства нашої країни в Північноатлантичному альянсі нині точиться чимало розмов і дискусій. Однак побудова військових баз до офіційного прийняття країни в Альянс — неможлива апріорі. До того, як стати повноправним членом НАТО, будь-яка держава певний час перебуває у статусі країни-кандидата. Щось не пригадується, аби нам хтось надавав цей статус.
Та й навіть у разі набуття членства хто сказав, що побудова нових військових баз — обов'язкова? Це лише черговий міф, яких так багато на пострадянському просторі з приводу Північноатлантичного блоку, як такого. Насправді НАТО не вимагає розміщення на території України своїх баз в обмін на членство. Наша держава має достатній військовий і технологічний потенціал, аби гарантувати свою безпеку, використовуючи лише, так би мовити, «політичний дах» НАТО. Звісно, це дуже важливо, бо в такий спосіб ми матимемо хоча й теоретичну, але можливість підтримки з боку 26 держав — членів НАТО у військовий час. Здається, вступ України до Альянсу буде більше декларативним. Тобто без утворення нових великих військових баз, чого понад усе побоюються в Російській Федерації.
До речі, саме через позицію Росії щодо української співпраці з Альянсом чимало наших громадян ставляться до НАТО, м'яко кажучи, несхвально. Це при тому, що сама Росія подекуди співпрацює з колись ворожим Радянському Союзу блоком навіть тісніше за
Україну. Певна логіка такої поведінки наших північних сусідів є — що-що, а свої національні інтереси росіяни відстоювати можуть. Їхні аналітики чудово усвідомлюють: вступ України до НАТО означатиме остаточний вихід нашої держави з під впливу Москви. А заразом — майже цілковиту ліквідацію можливості його відновлення в майбутньому. Відтак Росії доведеться не спілкуватися з Україною з позиції «старшого брата», а налагоджувати рівноправні відносини. До речі, щось подібне давно відбулося у відносинах між РФ і колишніми державами соцтабору, які нині є членами Альянсу.
Наступний цікавий нюанс пов'язаний саме з інтеграцією до Альянсу країн Центрально-Східної Європи. Практика засвідчує, що НАТО не вимагає масового переозброєння східноєвропейських армій. Як твердить експерт Олександр Палій, «Північноатлантичний альянс не вимагає закупівлі своїми членами озброєнь виробництва країн — членів НАТО. Кожна країна має право на власний розсуд вирішувати, які озброєння і якого виробництва закуповувати для своїх збройних сил. Українські озброєння радянського виробництва не є проблемою під час вступу до НАТО. Не лише нові члени НАТО, але й така розвинута країна як Німеччина, продовжує використовувати колишні радянські озброєння. А саме літаки МіГ-29, які були ще в армії НДР. НАТО не вимагає від своїх членів припинення військово-технічної співпраці з іншими державами, зокрема Росією. Таку співпрацю з Росією здійснюють Італія, Німеччина тощо».
Цей факт також промовистий, оскільки опоненти не те, що за умови вступу, а навіть співпраці України та Альянсу малюють просто-таки жахливі перспективи для вітчизняного ВПК, який, буцімто, загине.
Очевидно: проблема заходу у порт Феодосії американського судна може мати значно серйозніше продовження і палку дискусію. Якщо вести її цивілізовано — це безумовний позитив. Адже «напівправда» про Альянс зі «страшилками» на додачу добряче набила оскомину. Якщо знову в цій інформаційній кампанії діяти методами «тупої» пропаганди (до чого нерідко вдаються опозиціонери), то діла, схоже, не буде. Втім, і влада не безгрішна.
Скажімо, що заважало дочекатися ухвалення відповідного парламентського рішення? Якщо послухати одну з версій розгортання подій, виходить цікаво. Мало того, що міністр оборони Анатолій Гриценко спершу «помилився» щодо вантажу, так у Міноборони ще й оригінально пояснюють ситуацію з прибуттям «Едвантеджа». Мовляв, те, що дозволу на присутність американців від парламенту немає, у міністерстві вважають проблемою тимчасовою. Доки представники НАТО будуватимуть казарми, українські військові сподіваються одержати згоду. А якщо ні?.. Та це — тема для іншої публікації.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• ЄВРОКОМІСІЯ ПЕРЕЙМАЄТЬСЯ НАШОЮ ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ ЦІЛІСНІСТЮ. А ПАРЛАМЕНТ?
• ПІКЕТИ ЗАХИЩАЮТЬ ГУБЕРНАТОРА КИЇВЩИНИ

назад »»»