ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОНОМІКА
БІЗНЕС + ВЛАДА = ЛЮБОВ?
Нині увага як вітчизняного, так й іноземного бізнесу прикута до формування коаліції у Верховній Раді. Це цілком зрозуміло — країна обирає вектор свого розвитку щонайменше на найближчі п’ять років. Тому бізнес перебуває в очікуванні моменту, коли остаточно увиразниться формат коаліції й відповідно уряду. Фактично, наголошує віце-президент Інституту конкурентного суспільства Дмитро Ляпін, ці очікування пов’язані з визначенням ставлення бізнесу до влади (парламенту й уряду).

За одного формату парламентської коаліції рівень довіри може бути високим, а за іншого — довіри може не бути взагалі. В свою чергу, від цього залежатимуть розміри інвестицій й темпи економічного зростання, ступінь відкритості економіки, й, врешті-решт, добробут людей.
Саме тому розвинуті країни бережуть, як зіницю ока, довіру національного бізнесу до влади і не припускають думки про його утиски. Вислів про те, що «добре для бізнесу — добре для країни» — непохитний принцип відносин у суспільстві. Представники бізнесу створюють додану вартість і ресурси, утримують й вдосконалюють робочі місця, платять заробітну плату, податки, які перерозподіляються державою на користь суспільства. Тому погіршувати умови для ведення національного бізнесу — означає погіршити життя громадянам країни.

А як у нас?
Донедавна Україна не могла похвалитися сприятливим бізнес-кліматом. Відтак укотре вона з надією спостерігає за перебігом подій у формуванні влади.
На переконання Дмитра Ляпіна, бізнес не має очікувати від нового парламенту кардинального поліпшення ділового клімату, бо ступінь соціального популізму більшості політичних сил значно перевищує потенційно можливі джерела його забезпечення. Таким чином, бізнес мусить бути готовим «до оплати чужих векселів».
Оскільки найкращою стратегією є активна стратегія, бізнес повинен шукати й використовувати механізми взаємодії з владою, аби запобігти можливим ризикам від роботи парламенту та уряду. Запобіжником проти свавільного ставлення до економіки мають стати чіткі процедури, в рамках яких повинні діяти органи державної влади. Тому важливою турботою бізнес-асоціацій мусять стати не тільки суто економічні проблеми, а й питання організації роботи органів державної влади та місцевого самоврядування. У найближчі роки серед легальних механізмів впливу найкращими і найефективнішими залишаються механізми регуляторної політики, аргументований та об’єктивний діалог між бізнесом і владою, наголошує Дмитро Ляпін.
Ще у 2003 році Координаційний експертний центр об’єднань підприємців України під керівництвом Юрія Єханурова розробив і затвердив текст стратегічних засад розвитку підприємництва в Україні — «Доктрину приватної ініціативи». Цей документ уперше за часів незалежності визначив стратегічні засади розвитку українського підприємництва та узагальнив позиції бізнес-громадськості щодо головних напрямів поліпшення підприємницького клімату в державі. Доктрина ґрунтується на незалежних дослідженнях і висновках, вільних від впливу державних і корпоративних чинників. Вона не є альтернативою державним програмам, але дає змогу верифікувати (встановити достовірність.— Ред.) їхні принципи, коригувати й деталізувати їхні норми для забезпечення дієвої державної політики щодо розвитку підприємництва.
До доктрини приватної ініціативи входять такі питання, як право власності та його захист; кардинальні зміни у відносинах бізнесу і влади; поліпшення інвестиційного клімату. Неодноразово підтверджувалось, що саме ці питання є визначальними для бізнес-клімату в країні. Тому визначення підходів політичних сил до них дасть змогу зробити прогноз стосовно сприятливого ставлення влади до бізнесу.

Сила — в єдності
Нині, зауважує керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко, у Верховній Раді широко представлений великий і середній бізнес. І все ж він не очікує для себе великих позитивних змін. Торік їх було надто багато, а що з цього вийшло — добре відомо. Напевне, бізнесу варто будувати прагматичніші відносини з владою й чітко сформулювати до неї свої вимоги. Для цього треба об’єднати людей, котрі мають спільні інтереси й готові їх відстоювати. Та не під егідою існуючої бюрократичної структури.
У найближчій перспективі представникам бізнесу не доцільно плекати оптимістичні надії на відносини з Верховною Радою. Поки доведеться, як і раніше, використовувати добре опрацьований механізм лобіювання.
Директор Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв переконаний, що бізнес захищати не треба. Бізнес — широка категорія. Є в ньому олігархи, великі капіталісти, середняки і дрібні підприємці, які займаються самоексплуатацією і зацікавлені у державних соціальних програмах. Власники ж великої справи — це замовники на відносини з державою, вони перші пішли у політику, у владу, аби захищати свій бізнес. У них добре розвинуті навички лобізму.
Представники ж середнього бізнесу, на думку політолога, пасивні у громадсько-політичному житті. Вони чекають, щоб хтось створив для них сприятливі умови. Тож об’єднати «ваговиків» і «середняків» — проблематично. Сьогодення вимагає нових підходів до громадської самоорганізації. Можливо, є сенс створити організації представників бізнесу за галузевими ознаками на кшталт гільдій, що існували колись, а також розвивати дорадчі форми співпраці з владою, виховувати професійних лобістів.
П’ятнадцять років у країні говорять про соціально відповідальний бізнес. Поки результату від цих розмов немає. Тож владі й діловим людям треба переглянути підходи до цієї проблеми і розробити національний проект соціальної відповідальності бізнесу.

Переможців не судять
На переконання директора Інституту глобальних стратегій Вадима Карасьова, головна проблема бізнесу в Україні полягає в тому, що він не має функціонального представництва — потужних асоціацій, які б допомагали відстоювати свої інтереси. Саме тому бізнесмени пішли у парламентське представництво і знайшли там непогане місце для лобіювання своїх інтересів. Але ці інтереси строкаті. Одні націлені на експорт, зовнішні ринки, інші — на імпорт, внутрішній ринок. Які з них переможуть, такою й буде модель подальшого економічного розвитку країни. Якщо переможуть експортери, то шукатимуть протекціонізму від держави. Адже країна вступає в еру дорогих ресурсів. Тож потрібно модернізувати економіку. Проте де взяти на це гроші? Перекласти тягар на суспільство, скоротивши соціальні програми і видатки на них, чи запропонувати бізнесу відмовитись від надприбутків?
Якщо у Верховній Раді переможуть євроінтегратори, нас очікує велика лібералізація економіки, розвиток зон вільної торгівлі. Європа не допустить протекціонізму в економіці. На думку політолога, у парламенті можна очікувати на боротьбу «переробників» і «видобувників», у тому числі й за тарифи, а також між середнім і великим бізнесом.
На переконання експерта міжнародного Центру перспективних досліджень Бориса Бордюга, Україна нині потребує політики, скерованої на захист прав власності. Їх ігнорування — не на користь інвестиційній привабливості держави, а це гальмує економічне зростання. У програмі «Нашої України» йдеться про такий захист і велику приватизацію, про максимум конкуренції й мінімум адміністративного втручання. «Регіонали» теж «за» приватну власність плюс пільги для стимулювання деяких галузей. Соціалісти вважають за доцільне державний і суспільний контроль за цінами, розширення допомоги малозабезпеченим. Бютівці — «за» певну реприватизацію і за те, щоб наймані працівники мали дивіденди від прибутків приватизованих підприємств.
Як наголошує Володимир Фесенко, хоча у представників бізнесу різні інтереси, проте є й спільні, щодо яких можна домовлятися. Власне, у суспільстві має домінувати економіка, а не політика, тоді наша країна рухатиметься вперед і люди житимуть заможніше.

Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• КОНТРАКТИ І КОНКУРЕНТИ

назад »»»