ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
СХОВИЩЕ ЧИ МОГИЛЬНИК?
ЩО Ж, УРЕШТІ-РЕШТ, ПЛАНУЮТЬ БУДУВАТИ У ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ ЗОНІ
На тлі палких дискусій щодо створення парламентської коаліції дещо призабулася ще одна важлива для українського суспільства тема. Йдеться про спорудження сховища для ядерних відходів. Пригадується, коли навесні цю тему було «піднято на щит», влада і опозиція висловлювалися з цього приводу різко, не шкодуючи епітетів.

Цими днями означена проблема знову нагадала про себе. До цього підштовхнула заява голови Державного комітету з питань ядерного регулювання Олени Миколайчук. За її словами, центральне сховище зі збереження ядерних відходів у зоні відчуження під Чорнобилем може бути збудоване до кінця нинішнього року. Голова комітету запевняє, що роботи йдуть за графіком: нині проводяться технічні експертизи, після яких почнеться підготовка проекту, подавання його на розгляд до Кабміну і затвердження Верховною Радою. «Потрібно враховувати перевезення, транспорт, відвантаження, зберігання і безліч технічних деталей, — розповідає пані Миколайчук. — У нас поки немає чіткого проекту. Але наш комітет братиме участь у його розробленні й видаванні ліцензії». Показово, що ліцензію не видадуть, якщо не будуть враховані усі параметри, які відповідають світовим стандартам. Планується, що в проекті буде використано американську технологію зберігання відходів.
Словом, ці одкровення фактично свідчать, що побудова сховища, по суті,— вирішене питання. Хоча, пригадується, серед політичних сил, які навесні були не в захваті від такого проекту, були й потенційні союзники «Нашої України» по коаліції — блок Юлії Тимошенко. Відтак поки незрозуміло: як відреагує уряд (не кажучи про Верховну Раду) на пропозиції, що їх незабаром мають представити фахівці.
У цьому питанні лишається чимало «білих плям» і певних недомовок. Звісно, ідея будівництва такого серйозного об'єкта, поза всякі сумніви, потребує якнайширшого громадського обговорення. Тим паче, що українці достатньо налякані 1986 роком з його чорнобильським відлунням, яке тяжіє над свідомістю і донині. Та все-таки, варто поглянути: чи не надто деякі політики спекулюють на цій болючій темі?
Одразу наголосимо, що урядовці неохоче говорять про майбутнє будівництво. Голова Державного комітету ядерного регулювання Олена Миколайчук — єдина, хто час від часу «віддувається» за всіх. Вона раніше запевняла громадськість, що Україна ні в якому разі не зберігатиме на своїй території радіоактивних відходів, завезених з-за кордону. Хоча сховище таки збудують.
По-перше, контракт із будівельниками — корпорацією «Holtec International» (котра, можливо, й зведе об'єкт) вже підписано. Причому, як запевняє президент компанії «Енергоатом» Юрій Недашківський, процес пошуку виконавців проекту пережив чотири (!) уряди. За його словами, відповідне рішення було ухвалене ще в 2002 році. У 2003-му було оголошено тендер на будівництво централізованого сховища. За рік цей тендер провели (господарем приміщення на Грушевського, 12/2 був тоді Віктор Янукович). У 2005-му, за нової влади, було підписано контракт. Коли готували відповідні документи, про це регулярно доповідали Юлії Тимошенко — на той час прем'єр-міністру.
Фахівці спроектували майбутню споруду на комп'ютері. Відразу після цього питання постало руба: визначитися з місцем будівництва. Свого часу Прем'єр-міністр Юрій Єхануров заявляв про те, що об'єкт може опинитися як у районі закритої Чорнобильської АЕС, так і (увага!) на Хмельницькій атомній станції. Причому червоною ниткою проходила теза про те, що остаточно визначатися стосовно цього буде саме парламент. Та із нинішньої заяви Олени Миколайчук випливає, що сховище з'явиться поблизу Чорнобиля. Щось не пригадується, аби Верховна Рада ухвалювала з приводу цього якесь рішення.
Більше того, чимало фахівців наголошує на тому, що протести нині лунають не лише з боку політичних партій (пригадайте яйця, якими зо два місяці тому представники «зелених» закидали парламентську президію). Відомі природоохоронні організації, такі як коаліція «За дику природу», Київський еколого-культурний центр неодноразово висловлювали побоювання стосовно майбутнього будівництва. Головна причина — радіаційна ситуація в країні не бездоганна; крім Чорнобиля, в нас багато інших проблемних зон... Приміром, експерти столичного еколого-культурного центру згадують про радіоактивний могильник, залишений Україні у спадок від радянських часів на Керченському півострові.
Водночас прибічники будівництва об'єкта уточнюють: наразі йдеться не про могильник, а про сховище. Адже у світі залишилося лише дві держави, які зберігають свої відходи за кордоном. Окрім нас, таку «розкіш» дозволяє собі Болгарія. За словами експертів, Україна щороку сплачує Російській Федерації близько 120 мільйонів доларів за зберігання відходів (цікаво, що орієнтовна вартість проекту щодо будівництва власного сховища більша не набагато — 150 мільйонів). Хоча, за деякими даними, реальна вартість перебування відпрацьованого українського ядерного палива на території північних сусідів — майже вдвічі дешевша. Та що поробиш, хазяїн — барин.
Друга причина, яка підштовхує чинну владу до рішучих дій стосовно будівництва — 2012-й рік. Саме тоді, згідно з договорами, росіяни повертатимуть нам паливо зі своїх «камер схову». Судячи з того, наскільки «дружньо» налаштовані до нас північні сусіди (одне питання постачання газу чого варте), вони можуть спробувати навіть переглянути цей термін. Зрозуміло, у бік скорочення.
По-третє, ситуація така, що відпрацьоване ядерне паливо може з часом знадобитися й нам самим. Фахівці не виключають, що такі відходи можна буде переробити і використовувати знову. Особливо тоді, коли запаси радіоактивних речовин вичерпуватимуться.
Цікаво послухати точку зору на цю проблему колишнього міністра охорони довкілля Івана Зайця. За його словами, частина відпрацьованого палива і сьогодні зберігається в Україні — на Запорізькій АЕС і в Чорнобилі. «На ЧАЕС паливо знаходиться у приреакторних басейнах, — розповідає екс-міністр. — Це так званий мокрий спосіб зберігання. Його не можна вважати найкращим, адже в Європі перевагу віддають сухому. Тому нам потрібно зводити об'єкт, аби розмістити там наше паливо. Плюс те (теж наше), що його незабаром почнуть передавати росіяни. І ні про яке паливо, перероблене в інших державах, не йдеться. Просто нам потрібно перетворити, по суті, звалище на сховище. Як це не парадоксально, але наші політики постійно плутають поняття «сховище» й «могильник». Ніде в світі досі немає повністю апробованих технологій захоронення відпрацьованого ядерного палива. Низка держав, передовсім США, лише наближаються до вирішення проблеми цілковитого захоронення».
Узагалі ніде правди діти: антиядерні настрої в Україні все ж таки лишилися в минулому. Яскраве свідчення цього — добудова двох енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській атомних станціях. Їх добудовували вже в часи незалежності, а запустили в дію нещодавно. Щось слабо віриться, що подібне могло відбутися, скажімо, на початку 90-х. Звичайно, екологічна складова будь-якого об'єкта (в тому числі й потенційного сховища) має бути відшліфована до найменших подробиць. Але з цим, як відомо, в Україні майже на кожному кроці виникають проблеми. То, можливо, доречніше не протестувати задля самих протестів, а піклуватися про контроль? Втім, схоже, що це питання залишиться риторичним ще не один і не два роки.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• НІНА КАРПАЧОВА — ПРОТИ КОРАБЛЯ НАТО
• ЗРАНКУ — СУДДІ, ВВЕЧЕРІ — ПРЕМ’ЄР?
• МІНІСТР ОБОРОНИ НАЗИВАЄ СИТУАЦІЮ «ПОЛІТИКАНСТВОМ»
• А КУРОРТНИЙ СЕЗОН — ПІД ЗАГРОЗОЮ

назад »»»