ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ВИЩІЙ ШКОЛІ — ВИЩИЙ БАЛ
У системі вищої освіти накопичилось чимало проблем, починаючи з якості шкільної підготовки і закінчуючи рівнем науки у ВНЗ. Унаслідок цього чимало випускників вищої школи, отримавши диплом, поповнюють лави безробітних і замість стипендії отримують соціальну допомогу. Подаємо огляд пропозицій, висловлених останнім часом діячами вищої школи України.

Назвався університетом...
Назрів час складати рейтинги вищих навчальних закладів (незалежно від форми власності та галузевого підпорядкування і обов’язково їх публікувати, аби молодь знала, куди вступає. При цьому треба враховувати кількість штатних докторів наук у ВНЗ, а не професорів, бо в Україні вже є чимало університетів, які самі виписують професорські дипломи. Кабмінові належить затвердити постанову про те, що в країні мають визнаватися дипломи професорів, видані лише державою, а кандидатів і докторів — ВАКом. Необхідно брати до уваги й наявність у вузах бібліотек і забезпечення студентів підручниками. Особливе значення має розвиток науки, процес захисту докторських та кандидатських дисертацій, кількість опублікованих монографій, статей. Слід оцінити внесок викладачів у написання підручників і посібників. Міністерству освіти і науки (МОН) варто встановити жорстку систему їхнього рецензування провідними фахівцями, зокрема закордонними. Бо нині можна написати підручник і на додаток відгук про нього, а потім звернутись до знайомих докторів, які підпишуть цей відгук. А в МОН проставлять штамп, що книжку визнано підручником і рекомендовано для вузів.
Якщо у вищому закладі студенти не беруть участі у науковій роботі, якщо там не ведуться серйозні дослідження, то він не має права називатись університетом. Вищі навчальні заклади не можна створювати без рішення Кабміну. Нині ж в Україні комерційні, приватні вузи ростуть, як гриби. За допомогою регіональних вузівських центрів МОН має дати лад у цій царині.
Нині кожний ВНЗ прагне зватись університетом. Але ж у таких закладах мають бути гуманітарні групи. Тож технічні інститути, присвоївши собі університетський титул, відкривають юридичні факультети. І тепер 350 університетів готують юристів, які потім не можуть знайти роботи за фахом. Раніше в Україні п’ять вузів випускали юристів, вистачало для своїх потреб, ще й інші республіки Союзу забезпечували.

Кредит плюс модуль
З першого вересня 2005 року понад 50 тис. вітчизняних й іноземних студентів вищих медичних закладів почали навчатись за кредитно-модульною системою. Це стало можливим завдяки тому, що була започаткована система заходів з метою реалізації Болонської декларації, зокрема, розроблені галузеві стандарти медичної та фармацевтичної освіти, створена концепція реформування системи підготовки лікарів та провізорів.
По закінченні першого семестру навчання за кредитно-модульною системою, 90% студентів оцінили її позитивно. Наші студенти після впровадження Болонської декларації стануть максимально мобільними. Кредитно-модульна система відновила дух змагальності серед студентів. Викладачі — учасники експерименту — відзначають підвищення мотивації студентів до навчання та наукової діяльності, вивчення іноземних мов. Крім того, зменшилася (майже втричі) кількість необґрунтованих пропусків занять, що дуже важливо в підготовці лікарів.
Але навчання за новою технологією спричинило ряд проблем. На 50–60% зросла інтенсивність роботи, скоротився час для наукових досліджень. Через слабку адаптованість студентів до стандартизованого контролю, обов’язковості регулярного опитування погіршились академічні показники — значно зменшилась кількість відмінників, збільшилося число студентів, які отримують нижчі оцінки. Як наслідок — скоротилась кількість тих, хто має право на отримання стипендій. Кредитно-модульна система призвела до того, що чимало студентів, особливо контрактників (вітчизняних та іноземних), залишають ВНЗ за власним бажанням. Студенти шукають вузи в інших країнах, а наші навчальні заклади втрачають кошти.
Подальше впровадження кредитно-модульної системи потребує відповідного кадрового, інформаційного, математичного забезпечення, фінансової підтримки. Аби створити мінімальні умови для функціонування нової технології навчання, необхідно додатково витрачати на одного студента близько трьох тисяч гривень на рік (для придбання підручників, обладнання, комп’ютерів, зменшення кількості студентів у групі, зацікавленості педагогів). Ці витрати лягають тягарем на рахунок вузів, бо державного фінансування не передбачено.
Вища школа в усьому світі переживає період модернізації. В Україні у зв’язку з переходом на дворівневу систему освіти, бакалаврат і магістрат, є нагальною потребою законодавчого закріплення нового статусу бакалавра — фахівця з повною закінченою вищою освітою відповідно до загальноєвропейської практики. Це допоможе визначенню нового статусу магістра і відпаде потреба в масовій «магістратизації». У магістратурі навчатиметься 10–15% випускників бакалаврату, як у розвинених країнах.
Є потреба упорядкувати на принципово нових засадах відносини між ВНЗ і держскарбницею, контрольні функції останнього мають поширюватися на використання коштів, що виділяються з держбюджету. Водночас потрібно розробити рамкові умови використання позабюджетних коштів під відповідальність ректора.
Актуальним є впорядкування спеціальностей, а не відмова від них. Не потрібне існування вузьких спеціальностей та їхнє подальше дроблення, що досить часто спостерігається на практиці. Пропозиції щодо укрупнення спеціальностей впродовж років передано до Міністерства освіти та науки.
Невідкладним завданням є затвердження нормативного акту щодо виробничої практики студентів. Подальше зволікання з цим унеможливить набуття майбутніми фахівцями практичних знань. Кабмін має схвалити нову постанову щодо порядку призначення стипендій. Нинішня система надто складна, це погіршує соціальну захищеність студентів. Тож доцільно, призначаючи стипендії, брати до уваги оцінки лише з нормативних дисциплін. Слід оптимізувати мережу ВНЗ, зменшивши число їхніх філій та інші відокремлені структури й підрозділи, а також впорядкувати структуру класифікації посад у ВНЗ, бо чимало з них не передбачені умовами оплати праці та іншими керівними документами.

А як в інших?
Час уже на державному рівні затвердити стандарти вищої освіти. У ВНЗ на постійній основі мають працювати 70–-80% викладачів, потрібні наукова й бібліотечна бази. Заклади, які не відповідатимуть стандартам, слід закрити або перевести на той рівень, якому вони відповідають. Приміром, у Німеччині університет готує дипломованих інженерів, а вища будівельна школа — недипломованих. Недержавні вузи не мають права видавати державні дипломи.
На жаль, нині випускники шкіл приходять до ВНЗ з дуже низькою підготовкою. Аби поставити перепону слабким учням, треба запровадити незалежне тестування. До технічно складних ВНЗ не можна приймати людей, які не пройшли спеціальної підготовки, адже вони не оволодіють знаннями, які потрібні для того, аби стати класним фахівцем.
Актуальним є впорядкування переліків напрямів і спеціальностей підготовки фахівців та стандартів освіти відповідно до Болонської угоди. Теперішня система відпрацьована в основному на критеріях навчальної роботи, у ній слабка компонента науково-дослідницької роботи і майже немає інноваційної. У США, скажімо, 65 університетів мають статус освітницьких, близько 200 можуть займатись науковою діяльністю і готувати докторів, магістрів, бакалаврів, а 600 — тільки бакалаврів. Вітчизняні ВНЗ потребують удосконалення матеріально-технічної бази. Варто створювати умови, аби вітчизняні виробники техніки були зацікавлені передавати вузам свою продукцію.
Значну увагу слід приділити й інтеграції освітянської, дослідницької та інноваційної діяльності. На Заході ці три компоненти інтегровані такою мірою, що практично нероздільні. В американському університеті випускник аспірантури не може одразу стати викладачем, він має вести дослідницьку роботу. І лише після певних наукових здобутків його допускають до викладацької діяльності.
Ізольовано — без технологічних, економічних реформ — реформувати освіту неможливо. На жаль, інтелектуальноємні сектори вітчизняної економіки практично повністю деградували. Ринок праці орієнтує працівників насамперед на сфери обслуговування, низькотехнологічних та сировинних секторів промисловості. Занепала загальноосвітня школа, і її учні в більшості мають слабкі знання, особливо з природничих наук. Студентам важко засвоювати складні сучасні знання. До того ж у ВНЗ розбалансовані навчальні плани. В основному вони формуються під викладача. Оскільки викладачі, як правило, відірвані від передової науки, ринку праці, то не здатні дати студентам те, що сьогодні потрібно. Навчальний процес стає неякісним, поверховим. Звісно, є й винятки. Слід усіляко підтримувати наставників, які дають студентам новітні знання, залучають їх до наукової діяльності, готують висококласних фахівців.

Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ТАНЦЮВАЛЬНИЙ МАРАФОН
• ЯКЩО В ДИТИНИ НЕМАЄ ДРУЗІВ

назад »»»