ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
КОЛЮЧІ «КВІТИ ЖИТТЯ»
Порожній пафос звітів
З одного міліцейського звіту до іншого кочує фраза про те, що кожний десятий злочин скоєно неповнолітніми. Тільки, на жаль, ніхто не пояснює, багато це чи мало, добре чи погано. З інтонації кожного нового міністра зрозуміло: однозначно погано, проте не зрозуміло, чи цей показник вищий, аніж в інших країнах, а головне — хто є більш криміногенно небезпечним — підліток чи доросла людина.

Спробуємо розібратися, але одразу зауважимо, що фраза «кожний десятий злочин скоєно неповнолітніми» є дещо умовною. Буквально вона звучить інакше: «кожний десятий злочин з числа розкритих скоєно неповнолітніми». Різниця нібито й невелика, але все ж таки вона є. Якщо, наприклад, обікрадено квартиру, слідчий ще не знає, хто там орудував — доросла людина чи дитина. Тож робити висновки про вікову категорію зловмисника можна лише після встановлення його особи. Проте аналітики МВС вважають: якщо з числа розкритих злочинів кожний десятий — справа рук підлітків, це означає, що з-поміж п'ятисот тисяч злочинів, котрі в середньому щороку реєструються в Україні, підлітками скоєно кожний десятий.
Така проекція не може бути правильною, оскільки дорослий злочинець більш досвідчений, він краще маскується й замітає за собою сліди, а тому має більше шансів залишитись невикритим. Щоби зрозуміти цю просту істину, не потрібно закінчувати вищої школи міліції. Утім, коли навіть вважати пропорцію 1:10 найбільш вірогідною, це все одно не дає відповіді на головне запитання: хто ж частіше скоює злочини — діти чи дорослі.
А порахувати це досить неважко: на 37 мільйонів дорослих громадян України припадає 450 тисяч злочинів, а на 10 мільйонів, молодших від 18 років,— лише 50 тисяч. Зважаючи на те, що немовлята серед зловмисників не фігурують, а кримінально активний вік триває з 12–13 до 55–60 років, то вийде, що підлітки в цьому аж ніяк не відрізняються від дорослих. Простіше кажучи, 100 тисяч тих і 100 тисяч інших скоюють приблизно однакову кількість злочинів, тож немає потреби щороку з пафосом наголошувати: кожне десяте — справа рук неповнолітніх.
Отже, не на частці підліткової злочинності в загальній статистиці слід би наголошувати керівникам МВС, а на її латентності (це — явище, коли жертви злочинів не повідомляють про них до правоохоронних органів). Так чинять з різних мотивів: одні сподіваються помститися кривдникові своїми силами, інші не вірять у силу закону. Що ж стосується молодіжного середовища, то латентність тут на чільному місці — якщо вдасться звести її до мінімуму, то й кількість жорстоких злочинів зменшиться принаймні наполовину.
Як найчастіше трапляється у конфліктних стосунках між підлітками? Один хлопець скривдив іншого, той помстився йому, покликавши на допомогу товариша, а перший теж привів на «розбірки» гурт заступників, і невдовзі два молодіжних угруповання б'ються між собою не на життя, а на смерть, керуючись принципом «один за всіх і всі за одного», хоча ніхто вже й не пам'ятає — за що ж саме точиться війна.

Міф про зростання злочинності
Побутує помилкова думка, ніби за останні два десятки років злочинів, зокрема убивств, значно побільшало. Знаходяться люди, які вірять у це, логічно міркуючи, що за радянських часів крадіжку, наприклад, ще так-сяк можна було приховати, не реєструючи її, а от куди, мовляв, подінеш труп? О свята простота! Ви просто не знаєте, скільки людей гинуло безглуздою смертю в масових бійках між молодіжними компаніями різних мікрорайонів. Причому іноді було неможливо з'ясувати, хто в такій «кучі малій» був конкретним винуватцем загибелі, а тому міліція маскувала її під «нещасний випадок унаслідок падіння з висоти власного зросту в стані алкогольного сп'яніння». Останні три слова, до речі, були чистою правдою, оскільки підлітки як завжди вирушали на бійку напідпитку. Відхиляючись від теми, зауважимо, що під час так званої перебудови стійкі молодіжні групи перетворювалися на організовані злочинні зграї, котрі в міжусобних війнах уже ділили не «асфальт», а конкретні ринки і торгові точки.
Отже, за незалежності не кількість злочинів зросла, а поліпшилась система їх реєстрації, проте латентність підліткової злочинності все ще велика. Молоді люди зазвичай вважають нижче своєї гідності скаржитися на кривди з боку однолітків не те що працівникам міліції, а й навіть власним батькам. Така вже особливість юнацької психології! А тому правоохоронцям слід не чекати пасивно на заяви потерпілих, а самим через мережу інформаторів активно цікавитися тим, що відбувається в молодіжному середовищі, щоб знати, хто з ким побився, хто кого пограбував, аби вчасно запобігти кривавій «розбірці».
Твердження про те, що головне не суворість покарання, а його неминучість, найбільш актуальне саме стосовно підлітків. Кожен з них має усвідомлювати, що жоден його хибний учинок, який межує зі злочином, не залишиться непоміченим. Цей фактор має надзвичайно велике стримувальне значення — хлопчисько вже не так бездумно розмахуватиме кулаками, якщо згадає профілактичні бесіди в місцевому відділку міліції, котрі швидко студять гарячі голови. І для того, щоб вони досягали своєї мети, зовсім не обов'язково садити юного порушника за грати.
Саме для того, щоб створити ефективну мережу інформаторів, десять років тому колишня Інспекція у справах неповнолітніх МВС була реорганізована в Кримінальну міліцію у справах неповнолітніх (КМСН), а її працівники, перетворившись з інспекторів на оперуповноважених, отримали право вести агентурну роботу в молодіжному середовищі. І от недавно, коли МВС охопила лихоманка реформ, над цією службою нависла смертельна небезпека — саме про це ми мали розмову з начальником Департаменту КМСН МВС України Михайлом Цимбалюком.

Оперуповноважені чи інспектори?
Вийшло так, що дитяча міліція ледь сама не накликала лихо на власну голову. У проекті вдосконалення роботи служби містилася пропозиція, щоб, окрім оперативників, місцевих підрозділів КМСН були й інспектори з профілактики, посади яких мали б обіймати випускники міліцейських та цивільних вузів. Їм, як людям молодим і ще недосвідченим планувалося не доручати секретних оперативних завдань, завантаживши натомість поточною профілактичною роботою з перевірки малозначних заяв. Ця ділянка роботи не потребує особливих знань, зате забирає багато часу. От і нехай, мовляв, новачки набивали б собі руку на дрібницях, звільнивши досвідчених оперативників для роботи з цінною агентурою.
Але чиновники «вгорі», як завжди, все перекрутили. Замість того, щоби доповнити оперативні кадри інспекторськими, вони вирішили: буде ліпше, коли «оперів» повністю замінити на інспекторів. І мета новації, якщо глянути поверхово, ніби й добра: демілітаризувати діяльність дитячої міліції, позбавити її каральних функцій, надати пріоритет профілактиці, організувати ширшу взаємодію з громадськістю тощо. Простіше кажучи, якщо раніше співробітники КМСН розкривали злочини й ловили бандитів, то тепер, на думку ініціаторів реформи, вони з указкою біля дошки розповідали б дітям, що таке добре, і що таке погано, завдяки чому крива злочинності мала різко піти вниз.
А що ж з оперативною роботою, з мережею інформаторів? — запитає читач. А цю ділянку, на думку реформаторів, могли би перекривати й інші служби, наприклад, карний розшук чи відділи боротьби з незаконним обігом наркотиків, а в особливо складних випадках — УБОЗ. Зате яка економія коштів від скорочення штатів!
Наслідки могли б бути дуже сумними. Якби оперуповноважених вольовим рішенням зробити інспекторами, то вони неодмінно розбіглися в інші оперативні служби, де й зарплатня вища, й вислуга пільгова. І тоді робота справді «завалилася» б, адже опер КМСН протягом доволі тривалого часу вивчає ризиковий контингент підшефних шкіл, знаходить підходи до «важких» підлітків і завойовує їхню довіру. Обірвати налагоджені зв'язки можна одним махом, зате відновлювати їх доводиться не один рік.
Крім того, слід зазначити, що в людей, котрі постійно працюють з дітьми, з часом виробляється особливе оперативне чуття. Не забуваймо, що підлітки — неперевершені фантазери, до того ж вони брешуть настільки натхненно, що відрізнити правду від вигадки іноді може лише досвідчений співробітник дитячої міліції.
Та, на щастя, цей згубний проект не був реалізований. Усе залишилося по-старому. Однак не все нове — корисне, а консерватизм іноді працює й на благо. А на активну допомогу громадськості в боротьбі з підлітковою злочинністю покладати великі надії не варто. Навіть участь міжнародних неурядових організацій має радше показушний характер. Вони влаштовують зустрічі, читають лекції, обіцяють грандіозні проекти, щедро роздають інтерв'ю, фотографуються на згадку і на цьому, як правило, все й закінчується. Враження таке, ніби вони поспішають відзвітувати перед спонсорами за проведену доброчинну роботу, щоб ті в себе вдома отримали податкові пільги.
Тож хоч би як від цього не нудило прогресивну інтелігенцію, але в боротьбі з підлітковою злочинністю пріоритет за каральними органами, і основна фігура в цій справі — опер-уповноважений.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• НЕ ВСЕ ШАХРАЙЦІ МАСНИЦЯ
• СЕКС-ІНДУСТРІЯ У СТРИПТИЗ-БАРІ

назад »»»