ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОЛОГІЯ
КОМУ ЗОЛОТО, А КОМУ — ЦІАНІДИ
Останнє десятиріччя неабияка увага громадськості прикута до порятунку довкілля, передусім природи Карпат, які, за визначенням Всесвітнього фонду природи, належать до 200 найвизначніших теренів, що залишились на планеті, і внесені до Міжнародного реєстру. Карпатами нині володіють сім держав: найбільша частина території Карпат (55 відсотків) належить Румунії, Словаччині — 17, Україні — 11, Польщі — 10, Угорщині — 4, Чехії — 3, Австрії — 1 відсоток. Нещадне вирубування дерев в українських Карпатах призвело до того, що ліси не виконують захисних функцій, через це виникають буревії, повені. Лісистість в регіоні знизилась приблизно у півтора раза, змінився гідрологічний режим території.

І якщо колись ліси вкривали 95 відсотків території Карпат, то нині, за офіційною інформацією, у передгірських районах лісистість становить лише 20 відсотків, а в гірських — близько 50. Та мова не про це, а йдеться, хоч це й дивно звучить, про проблемне сусідство України з країнами Європи. Принаймні в екологічному сенсі.
Наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС ще не одне покоління українців відчуватиме на собі. Україна сподівалася на допомогу світової спільноти. Та не так сталося, як гадалося. Окрім згаданих проблем, нам силкуються додати ще ложку дьогтю до без того замазаної діжки з медом. Ідеться про спроби деяких європейських країн, передусім сусідів, перетворити Україну на континентальне звалище для всілякого виробничого непотребу, а наші кришталево чисті гірські річки — на стічні канави хімікалій.
Проблема забруднення території України існує не перший рік. Як відомо, Закарпаття — один з найчистіших регіонів. Однак останніми роками край часто потерпає від аварій та шкідливих промислових викидів у Румунії.
Це змусило владу, науковців, громадськість заговорити про загрозу транскордонного забруднення та шляхи подолання проблеми. За словами Сергія Сухарева, доцента кафедри екології й охорони навколишнього середовища Ужгородського національного університету, дванадцять масштабних аварій на підприємствах Румунії завдали значної шкоди українському Причорномор’ю та Закарпаттю. А в Україні досі, крім розмов, не здійснено жодного конкретного кроку для вирішення проблеми. Не укладено реальних дієвих українсько-румунських угод, а тому жодних збитків, спричинених забрудненням нашого довкілля ціанідами, не відшкодовано.
Сергій Сухарев розповів, що громадяни Румунії також б’ють на сполох, адже територія Марамурешу географічно є спільною для двох держав, тож забруднення завдає однакової шкоди населенню обох регіонів, котре здебільшого складається з етнічних українців — гуцулів. Тому все активнішими у відстоюванні права жити в безпечних екологічних умовах стають громади. Так, зокрема, у січні за позовом громадськості румунський суд ухвалив вердикт, зобов’язавши відповідачів надати правдиву інформацію про стан навколишнього середовища. Відрадно, що й в Україні природоохоронці не мовчать. Приміром, Партія зелених України надіслала колегам з Румунії звернення з проханням сприяти припиненню забруднення довкілля підприємствами цієї країни.
Степан Чундак, професор, завідувач кафедри екології та охорони навколишнього середовища Ужгородського національного університету розповів, що негативний вплив транскордонного забруднення відчуває на собі передусім головна водна артерія Закарпаття — Тиса, яка постійно страждає від золотодобувної промисловості Румунії. У свою чергу води Тиси забруднюють Дунай, отже, і всю Європу.
Для Закарпаття особливо болючою проблемою є також отруєння річок побутовими відходами. На жаль, на території більшості сільських громад немає централізованих сміттєзвалищ та системи вивезення побутових відходів.
«Вирішенню проблеми транскордонного забруднення могло б сприяти надання Закарпаттю статусу санітарно-курортної зони, — вважає декан хімічного факультету УжНУ Василь Лендєл.— Тепер краєві потрібні фахівці, увага до екологічної освіти та створення еколого-натуралістичних центрів». До речі, незабаром в Ужгороді на базі УжНУ планується, використовуючи надбання вчених краю, створити науково-дослідний центр з екології.
Фахівці університету, за словами Василя Лендела, підготували кілька наукових проектів, мета яких — збереження чистоти довкілля. Ідеться про фільтр для очищення води, котрий можуть випускати на підприємстві в Тячеві. Він, між іншим, є конкурентоздатним і дешевшим порівняно з аналогічною розрекламованою продукцією. Розроблено також багатоканальну установку, котра реагує на будь-які шкідливі речовини у водоймах і визначає їхній хімічний склад. Мають науковці й опрацьовану схему утилізації преміксів, але ні держава, ні бізнесмени не поспішають з фінансовою підтримкою, хоча для реалізації, наприклад, проекту з водоочисним фільтром, котрий забезпечить закарпатців придатною для вживання водою, потрібно всього 120 тис. грн., обладнання установки для миттєвого реагування на шкідливі речовини коштує 300 тис. грн.
А Олександр Геревич, директор обласного еколого-натуралістичного центру, переконаний у тому, що державних заходів та можливостей влади для охорони навколишнього середовища недостатньо. Тому мають активізуватись громадські організації. Нині на Закарпатті питаннями екології займаються зо два десятки недержавних організацій. Саме вони вдарили на сполох, коли на терени України з-за кордону доправили сотні тонн преміксів.
Після розширення кордонів Євросоюзу українцям облаштували своєрідну принизливу берлінську стіну у вигляді проблематичного візового режиму до Старого світу, хоча звідти без проблем пнуться доправити нам всіляке сміття, отруїти річки ціанідами, іншими хімікаліями. Не по-джентльменському, панове!

Іван ДМИТРІВ,
Закарпатська область
також у паперовій версії читайте:

• СМІТТЯ ЯК... МИСТЕЦТВО
• НАЗИВАЮТЬ ДРУГИМ ДОМОМ
• «САД ТИСЯЧІ УСМІШОК»

назад »»»