ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СПОРТ
ЯРОСЛАВ З МУДРИМИ ПРИНЦИПАМИ
Він є зіркою, і зовні виглядає як зірка — незвична зачіска, «нетутешня» манера одягатися, рухатися, вільно спілкуватися, легкий галицько-італійський акцент. Та коли починаєш говорити з одним із найвідоміших у світі вітчизняних спортсменів, розумієш, що 26-річний Ярослав Попович у душі лишився тим веселим хлопцем з Дрогобиччини, котрий ганяв на «ровері» на річку, а побачивши «справжніх» велоспортсменів, закохався у майбутню роботу назавжди. Нині його регалії можна перелічувати довго. Варто пам'ятати, що професійна кар'єра розпочиналася для нашого співвітчизника в Італії, де він швидко став лідером команди «Кольнаго». Третє місце Ярослава Поповича на «Джиро д'Італія»-2003 не залишило байдужими керівників одного з провідних колективів професійного туру, тож не дивно, що титул найкращого молодого гонщика «Тур де Франс»-2005 українець одержав у статусі члена команди «Діскавері Ченнел». Після завершення кар'єри Ленса Армстронга саме з Поповичем пов'язують надії на утримання лідерських позицій. У липні на «Тур де Франс» матимемо змогу перевірити, чи виправдовує Ярослав щедрі аванси.

Тренування наближають перемогу
— Сезон розпочався нормально,— говорить Попович.— У Сполучених Штатах відбувся тренувальний збір нашої команди «Діскавері Ченнел», там познайомилися з новачками, спонсорами. Я сильно навантажив м'язи, і після повернення до Італії в мене заболіли коліна, тому на перші змагання поїхати не довелось. Мене замінив співвітчизник Володимир Білека, а я пропустив 22 дні тренувального процесу, та, на щастя, все обійшлось.
— Велобагатоденку «Тур Джорджії» Ви завершили на третьому місці. Наскільки принциповим є те, що Вас випередив партнер по команді Томас Даніельсон?
— У мене було завдання поїхати на ці змагання для оцінки самопочуття, тому що перед тим я тренувався в горах разом з Паоло Саволделлі, трохи схуд і їхав на «Тур Джорджії» як на подальше тренування. Та водночас щось треба було показати, сподіваюсь, що в мене вийшло.
— Отже, завдання за будь-яких обставин бути першим не стояло?
— У нас було завдання виграти командний залік. Під час перегонів з'ясувалось, що я непогано себе почуваю і думка про перемогу з'явилася в процесі «Туру Джорджії». Проте я знав, що в гонці з роздільним стартом ще не дуже сильний, тож вийшло так, як вийшло.
— На «Турі Джорджії» Ви виграли другий етап. Наскільки профіль траси відповідав вашому стилю?
— Це був важкий і водночас легкий етап. Важкий — через погану погоду. Майже сто кілометрів ми їхали під дощем, у деяких місцях не видно було дороги, тому гонщики рухалися повільно. Після такої виснажливої двохсоткілометрівки був важкий фініш. Великих гір, які я люблю, не було, але підйомів і спусків не бракувало.
— Це момент — принциповий. Рік тому на «Тур де Франс» Ярослав Попович упевнено почувався на гірських етапах, водночас на рівнинних спринтерських і в гонках з роздільним стартом десь губився... Нині маємо дещо іншу картину — дев'яте місце в розділці, друга позиція в загальній спринтерській класифікації на американській гонці при тому, що склад учасників був таки поважним. Що змінилося?
— Коли добре себе почуваєш, намагаєшся якнайкраще виступити у всіх дисциплінах. Так виходило у Джорджії, що етапи були важкими навіть для спринтерів, бо рівних трас майже не було — увесь час вгору-вниз. Тому партнерам по команді я казав: хлопці, треба намагатися вириватися вперед, поки є можливість. Отже, є результат — ще двічі я приїхав третім, а на останньому етапі, який найбільше нагадував спринтерські перегони, був п'ятим. Команда добре працювала, виконувала свої завдання, відтак маємо результат.

На шляху до «туру»
— Наскільки сильний конкурент Флойд Лендіс із команди «Фонак», який виграв «Тур Джорджії»? Кого ще варто побоюватися на «Тур де Франс»?
— Флойд Лендіс показав високу готовність. З чотирьох змагань, у яких він брав участь цьогоріч, він виграв три, серед них не тільки «Тур Джорджії», а й багатоденка Париж — Ніцца. На єдиній гонці, яку він не виграв, Лендіс упав і тільки через ушкодження не був першим. Тож можна сказати, що він буде сильним опонентом на «Тур де Франс». Багато залежить від того, чи він і надалі планує змагатися, чи відпочине й цілеспрямовано готуватиметься до головної гонки сезону.
Решта претендентів на перемогу традиційна — іспанець Алехандро Валверде, італійці Джільєрмо Сімоні й Даміано Кунего. Чимало сюрпризів може піднести піренейський велосипедист, бо він — мій ровесник, і коли старші спортсмени підуть на відпочинок, Алехандро буде головним конкурентом. Надалі прогресуватиме саме Кунего.
— Як Ви готуватиметесь до французької багатоденки?
— Для мене це буде найвідповідальніший старт у сезоні, тому їхатиму «на всі гроші». Одразу після змагань в Америці трохи відпочив і навіть знайшов можливість приїхати в Україну, щоб побачити родичів, а згодом розпочнуться ще виснажливіші тренування.
— Чи можна сказати, що Ярослав Попович буде лідером «Діскавері Ченнел» у Франції?
— Зарано про це говорити. Не варто забувати і про Джорджа Хінкейпі, який упав на гонці Париж — Рубе. Він — наполегливий і на четвертий день після ушкодження знову почав тренуватися. Є також іспанець Хосе Асеведо, котрий фінішував четвертим-п'ятим на «Тур де Франс», тому можна сказати, що буде три лідери в команді.

«Тур де франс»: погляд зсередини
— Якою є психологічна підготовка до стартів, подібних до «Тур де Франс», коли знаєш, що цей місяць буде викреслено для всього іншого в житті, крім виснажливої роботи?
— Це найважче. Гадаю, щоб чогось досягти, треба тренуватися. А коли вже приїздиш і спілкуєшся з гонщиками, то живеш, як у великій сім'ї, але це — поза гонкою. В гонці друзів немає. Головне — добре підготуватися фізично, коли результат з'являється, тоді легше — виникає якийсь стимул. Отже, психологічно «розвантажуєшся». Щоправда, багато залежить від характеру людини.
— Якими є завдання на «Тур де Франс»?
— Моє особисте — в генеральній класифікації посісти третє— шосте місця, дорога покаже, як воно буде. Командне завдання — бути якомога вище, бо маємо сильних спортсменів і можемо вигравати в інших конкурентів, як засвідчив «Тур Джорджії».
— Хто опікується здоров'ям гонщиків під час виснажливих випробувань?
— Якщо в звичайному змаганні беруть участь вісім-дев'ять гонщиків, то їде три масажисти, три механіки, лікар, кілька тренерів, допоміжний персонал. А на «Тур де Франс» усіх вдвічі більше. У нас є також хірург, який у разі падіння «збере» спортсмена докупи.
— Звідки людина бере сили, коли їде в гонці дві–чотири
години, а наприкінці прискорюється і виграє?
— Це робота, як і будь-яка інша. Все залежить від ситуації в гонці. Можна заощаджувати і на дистанції — якщо ти їдеш найпершим, втрачаєш сили через опір повітря, якщо їдеш за кимось, працюєш менше. Тому є команда, яка захищає лідера від вітру, возить їсти, пити, і кожен знає свою роботу, а капітан має економити, щоб ті сили витратити наприкінці.
— Ви заздалегідь прораховуєте, де, на якому етапі можна атакувати суперників, а де можна поберегти сили?
— З 20 травня ми дивитимемось етапи «Тур де Франс», тому знатимемо, де є важкі відтинки, поганий асфальт чи складний поворот, де можна впасти — все прораховується перед змаганням.
Наприклад, у гонці, другий етап якої я виграв, довелось попередньо все прорахувати. Коли я вперше там їхав, витратив усі зусилля на складний підйом, аби зрозуміти, на якій передачі й де працювати, в якому місці можна піти у відрив. Перед стартом розповів хлопцям — робимо так і так, вони це зробили, і все вийшло.

Спорт для самогубців?
— Питання гарантування безпеки під час велозмагань стоять гостро. Неймовірний випадок стався на одноденній гонці Париж — Рубе, коли на шляху спортсменів раптом виник потяг, через що перегони із загрозою для життя спортсменів довелося призупиняти...
— Це було неприємно для моєї команди, тому що двоє наших велосипедистів встигли перетнути колію поруч зі шлагбаумом, і їх дискваліфікували, не зарахувавши друге і четверте місця. Коли такий інцидент стався в Америці, то зупинили потяг. Те, що відбулося у Франції, очевидна помилка організаторів, бо треба було, зважаючи на обставини, спинити перших гонщиків, зафіксувавши їхній відрив. Згодом притримати другу групу і пелетон, а після відкриття шлагбаума відпускати спортсменів згідно з часом прибуття до місця зупинки.
— Чи у Вашій кар'єрі часто були такі незвичні ситуації?
— Бувало, що коні забігають у групу велосипедистів, корови з'являються на дорозі.
— ...А на гірських перевалах — некеровані вболівальники...
— Так теж буває.

Армстронг назавжди
— Чи зберігає після завершення кар'єри зацікавленість справами команди її легендарний лідер Ленс Армстронг?
— Він людина вельми зайнята, їздить по всьому світу з лекціями. В університетах та інших громадських закладах розповідає, як подолав рак, як йому поталанило виграти сім гонок «Тур де Франс». За цілий рік я його бачив двічі — на зборах і на етапі, який я виграв у Джорджії. Кажуть, що він щодня телефонує керівникові «Діскавері Ченнел» Брюнелю і цікавиться справами, тим більше, що він є співвласником команди. Йому важко знайти час, аби приїхати на всі змагання. Приміром, коли він опинився на «Турі Джорджії», то сів зранку на приватного літака, прилетів на старт, провів усю гонку в «технічці» (машині обслуговування) і того ж дня повернувся назад.
— Які були відчуття, коли Ленс завершував кар'єру?
— Особливих сантиментів не було, бо всі стомилися за три тижні й намагалися якнайшвидше потрапити додому. Втрата відчувається вже зараз, бо немає, як раніше, враження, що ми маємо виграти гонку, бо в нас є такий лідер. Так, ми намагатимемось це зробити, але відчуття, що це мусить статися неодмінно,— немає.

Господар фортеці
— Який Ярослав Попович у особистому житті?
— Зараз став господарем. Купив будинок в Італії, де є трохи землі, ростуть оливи, дім охороняють собаки. Дружина нарікає, що замість того, щоб з нею побути, я господарюю.
— А в дитинстві захоплення велоспортом з'явилося відразу?
— Ще як жив у селі, дідусь подарував першого велосипеда, з якого все і почалося. На ньому об'їздив всі навколишні села, а коли родина переселилася до Дрогобича, побачив спортсменів, і захотілося покататися так, як вони. Це було в дванадцять років, і вже більше половини свого життя я — на велосипеді.
— Як батьки поставилися до вашого вибору?
— Вони дозволили мені обирати те, що хочу. Дід обурювався, казав, що з того хліба не буде. Він завжди радив мені вчити мови, і коли я вперше повернувся з Італії й заговорив йому щось італійською, він, нарешті, схвалив мою роботу. Я зрозумів, що це буде справа мого життя.
— Тривалий час Ярослав Попович — глава сім'ї. Попович одружений і неодружений — це різні люди?
Як був неодруженим, дозволяв собі більше свободи. Тепер треба рахуватися з людиною, котра живе з тобою два роки.
— Чи від багатьох звичок довелося відмовитися?
— У мене ніколи не було потреби часто ходити на дискотеки, відвідувати клуби, бо цей вид спорту такого не дозволяє. Не можна в суботу розважатися, а в неділю добре змагатися.
— Історія вашого знайомства з дружиною?
Ми з нею були знайомі два роки, але просто спілкувалися. На третій рік я поїхав до неї в Нову Каледонію (дружина моя з франко-італійської сім'ї), спалахнули почуття... Я знав, що Сінді-Марія за кілька місяців приїде до Італії тренуватися — вона теж займалася велоспортом. Моя кохана мала жити у своїх дідуся й бабусі, але не дуже того хотіла. Я запропонував оселитися в мене. Відтоді — ми разом.
Інтерв'ю провели

Михайло ГЕРАСИМЕНКО
і Антон ШУЛЬГА
також у паперовій версії читайте:

• НА ПЕРЕМОГУ ПРЕТЕНДУЄ ЧЕТВЕРО

назад »»»