ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА МИСТЕЦТВО
«ВСЮДИ БУЙНО КВІТНЕ ЧЕРЕМШИНА...»
Певен, рядки цієї пісні, що стала народною, добре знають не лише в Україні, а й на всьому пострадянському просторі. Цей наспів виникає і тече так природно, як плине річка в горах, як розквітають черемхові суцвіття й гомонить вітер у верховіттях дерев. Хоч би якою мовою звучав, несе він у собі прозорість і незрівнянні трунки весняного світанку в українському селі, барви нашої землі.
Та, звісно, ця перлина пісенного мистецтва має своїх авторів — поета Миколу Юрійчука й композитора Василя Михайлюка, котрому цьогоріч, 13 січня, виповнилося б 76. Та вже три роки маестро немає з нами.

Нещодавно у Вашківцях на могилі славетного композитора і громадського діяча Василя Михайлюка митрополит Чернівецький та Буковинський УПЦ КП Данило освятив пам'ятний знак. На треті роковини від дня смерті Василя Пилиповича, котрий обдарував Україну понад двома сотнями неповторних пісень і увійшов в її історію як творець невмирущої «Черемшини», зійшлися представники місцевої влади, творчої інтелігенції Буковини, його дружина та доньки, творчі побратими. На могилу лягли гілочки з білим цвітом черемшини. Кошти на пам'ятний знак місцевій владі допомогли зібрати підприємці.
Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі,
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.
...Першою цю пісню виконала самодіяльна співачка Ніна Нечипоренко. А коли «Черемшину» взяв до свого репертуару золотий голос Буковини й України Дмитро Гнатюк, то вже розійшлась вона по всьому світу. Згодом її співав вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка», Назарій Яремчук, Василь Зінкевич...
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу, вбралася калина,
Вівчаря в садочку,
в тихому куточку
Жде дівчина, жде.
Синтез багатьох традицій українського мелосу з новітніми музичними тенденціями, що так органічно поєдналися в пісні, забезпечив їй популярність і на рідній землі, і за її межами. Пісню співали в Югославії, де вона вийшла записаною на грамплатівку, Польщі, Угорщині, Болгарії, Америці і навіть на Африканському континенті.
1967 рік. У творчому конкурсі на найкращу пісню року у Франції перемогла... «Черемшина», її було визнано найпопулярнішим пісенним твором світу. Тому й не дивно, що її почали співати на інших континентах.
Йшла вона в садок повз осокори,
Задивилась на високі гори,
Де з беріз спадають вранці роси
Цвіт калини приколола в коси.
1968 рік. Почули «Черемшину» і в Японії. Що вже особливі та вибагливі японці, а й ті споподобали українську. Там «Черемшину» переклали японською й також записали на платівку. Це зробив вокальний квартет «Королівські лицарі». А коли гості з Токіо виконали у Києві пісню Василя Михайлюка, зал зірвався оваціями.
Квартет «Королівські лицарі» побував і на Буковині. Тоді, 22 серпня 1968 року, на сцену Літнього театру в Чернівцях вийшов і сам автор — Василь Михайлюк. Оплесками вітав його зал, дякували за чудову пісню японські співаки...
Василь Михайлюк — справжня пісенна легенда Буковини. Його дитинство було важке, обпалене вогняним смерчем. Коли розпочалися військові дії Другої світової війни, 12-річний Василько Михайлюк став сином полку й подався за ним у далекі далі, ставши відтак вихованцем духового оркестру й отримавши там справжню професійну підготовку. Доля вивела юного Василя до людей, які підтримали здібного хлопця, стали йому в пригоді. Закінчив школу, Чернівецьке культосвітнє училище, здобув спеціальність хормейстера. Уславлений Микола Колесса запрошував його до Львівської консерваторії навіть без іспитів. Та через матеріальні нестатки не міг дозволити собі такої розкоші селянський самородок. Щоправда, згодом керував духовим оркестром і хором у Вашківцях. Та все ж кожну вільну хвилину компонував пісні. Дві сотні їх на слова Івана Кутеня, Володимира Григорака, Самійла Слюсарчука, Віри Григоренко, Юрія Петричука, Параски Амбросій знайшли дорогу до людських сердець. Знамениту «Черемшину», а ще «Смерічки», «Стежечку», «Подаруй мені Карпати», «Білі журавлі», «Анничка» й багато-багато інших донині співають і на Буковині, і в Україні, й у світі.
Багатьох авторів, а серед них і Миколи Юрійчука, який написав текст «Черемшини», і самого Василя Михайлюка уже немає поміж нас (Василь Микитович помер неждано, в щонайкращу пору року, навесні, коли на берегах Черемошу розквітла черемшина), але їхні пісні живуть, їх співають люди. Софія Ротару, приміром, і нині під час своїх сольних концертів щоразу, крім «Червоної рути», виконує «Черемшину».
Ось і вечір. Вівці біля броду
З Черемоша п'ють холодну воду,
А в садочку вівчаря стрічає
Дівчинонька, що його кохає.
«Цю пісню я співаю вже понад 30 років, — якось розповідала журналістам незрівнянна Софія Михайлівна.— Звичайно, щораз, готуючи нову програму, переспівую її в сучасному аранжуванні, але весь час стараюсь зберегти її первісну красу. Де б я не бувала: у Канаді, Америці, Ізраїлі чи далекій Австралії — скрізь, куди розкидала доля наших земляків, цю пісню слухають зі сльозами на очах, просять виконати ще раз. Пісня є справді народною, мелодія її витікає з буковинських водограїв, принесена вітром з далеких гір. Вона про красу рідного краю, про вічне й прекрасне кохання».
Не забули й автора «Черемшини». Нині зірка Василя Михайлюка є на «Алеї зірок» в обласному центрі Буковини. Сяйво його творчості не згасне повік. Воно — як черемха, квітує повесні рік у рік.
Пісенний дует «Скриня» — Марійка і Володимир Лобураки — у видавництві «Золоті литаври» видали оригінальний ілюстрований альбом «Пісенний килим Василя Михайлюка». Цьогоріч у Вашківцях планують заснувати меморіальний музей пісняра. Донька композитора Лідія Михайлюк зголосилася передати в експозицію музею свою книжку «Тільки тобі зізнаюсь...», до котрої увійшли спогади про батька та власні вірші поетеси.

Іван ДМИТРІВ,
Чернівецька область
також у паперовій версії читайте:

• ПРЕМ'ЄРА В «ТЕАТРІ ОДНОГО АВТОРА»
• СПІВАЮТЬ «АКАДЕМІКИ» ЗІ СЛОБОЖАНЩИНИ

назад »»»