ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ПОДВІЙНА СТРАТЕГІЯ: МІЖ СХОДОМ І ЗАХОДОМ
Пані канцлер втілює доволі ризиковану стратегію: офіційно вона намагається поліпшити відносини зі США, які стали суттєво прохолоднішими за попереднього канцлера Герхарда Шредера. Одночасно у вузькому колі вітчизняних політиків Меркель жорстко критикує американський уряд. Також, незважаючи на очікування, не відбулось серйозної корекції німецько-російських відносин, які йшли у розріз з інтересами інших членів ЄС, особливо нових.

Джорджеві Бушу може здатися, що в Німеччині є дві Ангели Меркель. Одна, виступаючи на телебаченні, урочисто говорить про німецько-американські відносини. Вона запевняє, що хоче невідкладно поліпшити взаємини зі США, сильно зіпсовані за її попередника Герхарда Шредера.
Зате «інша» Ангела промовляє жорстко й висуває вимоги. З такою Меркель Буш розмовляє щотижня по телефону, а на початку травня мав нагоду вдруге приймати її в Білому домі.
Список вимог, які висуває керівник німецького уряду, щодалі стає довшим. Меркель вимагає змінити акценти в політиці щодо Ірану й Росії. Їй не подобається й надмірна поблажливість стосовно Індії, яку виявляє Буш до цієї як не як ядерної держави. Недавно протягом 35 хвилин, перед візитом Меркель у Росію, обидва лідери обговорювали складну ситуацію у світовій політиці, і канцлер не була скупою на поради, за якими приховувалася критика американської закордонної політики.
Канцлер звернулась до президента з пропозицією, щоб Вашингтон вступив у переговори безпосередньо з Тегераном, бо без таких перемов не вдасться вирішити конфлікт. Однак Буш відмовився налагоджувати прямі контакти з Іраном. Недавно в Берліні Кондоліза Райс намагалась пояснити причини такої поведінки американців, проте в дружній, але рішучій формі Меркель не погодилась з аргументами державного секретаря.
Пані Меркель просила Буша не конфронтувати з Росією. Канцлер вважає, що Москва потрібна, аби схилити Тегеран до поступок. Саміт «великої вісімки», який відбудеться в липні в Петербурзі, а особливо головування Росії на ньому повинні завершитись успіхом. Меркель додала, що США мусять зробити для цього все й допомогти росіянам.
Під час візиту до Білого Дому міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр також наполягав, щоб американці таки розпочали безпосередній діалог з Тегераном. Він зауважив, що коли делегація США, як це заплановано, обговорюватиме з іранцями майбутнє сусіднього Іраку, вона, користуючись нагодою, може порушити одразу й найгарячішу тему міжнародної політики, тобто питання про ядерні амбіції Ірану.
Меркель і Штайнмайєр сумніваються, чи вистачить лише дипломатичного тиску, аби схилити Тегеран до поступок. На їхню думку, Іран хоче отримати гарантії безпеки й визнання свого статусу регіональної держави, але ці очікування можуть підтвердити лише Сполучені Штати як світова супердержава. Проте Вашингтон, очевидно, не оговтався від травми 1979 року, коли після повалення проамериканського шаха іранські студенти 444 дні окуповували американське посольство. І тому, не в останню чергу, у новій національній стратегії безпеки США Іран фігурує як «найбільша загроза для країни».
Берлін стурбований тим, що адміністрація Буша може зробити ставку на силову, збройну зміну уряду в Ірані, тому німці перестали приховувати свої погляди. «Чим краще ми розуміємо один одного, тим відвертішими маємо бути», — сказав Рупрехт Поленц, голова парламентської комісії із закордонних справ Бундестагу й довірена людина Меркель.
А тим часом пані канцлер, також напівофіційно, дистанціюється від своїх заокеанських друзів. На засіданні комісії із закордонних справ вона висловила росіянам розуміння, яких американці останніми місяцями сильно критикували. Канцлер похвалила Володимира Путіна й відзначила його «заслуги у відновленні державності Росії» після хаосу кінця дев’яностих років. Вона також заявила, що з приватизацією не варто було поспішати, бо це призвело лише до розпродажу майна з вигодою для нафтових інтересів американців.
Німці дуже критично ставляться до «атомних» домовленостей американців зі «світовою державою Індією», як назвав її Буш. Перед візитом глави Білого дому до Індії Меркель закликала його бути стриманим щодо Делі, бо потім важко буде спростовувати аргументи Тегерана.
Під час зустрічей у США Штайнмайєр доводив, що Іран матиме привід посилатися на американське ставлення до Індії як на приклад подвійного підходу Вашингтона до проблеми розповсюдження зброї масового знищення. А поки Німеччина та інші країни, які постачають ядерні технології ухвалять рішення, чи підтримати американсько-індійські домовленості, у цій проблемі спочатку має розібратись Конгрес Сполучених Штатів.
Німецька критика знайшла в Конгресі вдячних слухачів. Коли сенатор від демократів Барбара Боксер охоче цитувала висловлювання Штайнмайєра, державний секретар Райс у цей момент незворушно дивилась «у нікуди»...
Канцлер Меркель уже підготувала урядове звернення (у очікуванні головування Німеччини в ЄС, яке припадає на першу половину 2007 року), у якому пропонує зміни в зовнішній політиці ЄС, що мають супроводжуватись дипломатичним наступом у напрямку багатого на енергетичні ресурси Кавказу. Це і є «новий елемент східної політики Євроспільноти». Кай-Олаф Ланг з берлінської фундації «Наука і політика» стверджує, що німецькі енергетичні пропозиції не матимуть революційного характеру. Кавказ розглядається лише як регіон, який може забезпечити диверсифікацію енергозабезпечення ЄС, але ці наміри в жодному разі не будуть спрямовані проти Росії. Дехто з німецьких фахівців указує на обмеженість енергетичних ресурсів Кавказу, отже, й незначні можливості для диверсифікації енергопостачання. Крім того, Росія теж дуже залежить від західноєвропейського ринку енергії. Тому залежність є взаємною, хоча наразі Путін погрожує повернути потоки нафти й газу на схід і південь, але процес триватиме довго й навряд чи зміна напрямку призведе до бажаного результату, бо Росія так само хоче диверсифікувати ринки постачання, а не просто змінити напрямки...
Президент Росії недавно гостро засуджував «нечесну конкуренцію» і спроби обмежити експансію російських концернів у Європі. Можливо, Путін мав на увазі європейську «Енергетичну хартію», яку Росія послідовно й наполегливо відмовляється ратифікувати, бо це означатиме ліквідацію монополії «Газпрому» на постачання палива з Росії і Центральної Азії в Європу.
Значною мірою під впливом Росії Німеччина найближчим часом не має наміру погоджуватись на зміну статусу держав, які прагнуть у майбутньому вступити в ЄС, і насамперед України. Одночасно Німеччина поступово доходить висновку, що її бачення спільної енергетичної політики не збігається з позицією інших держав — членів ЄС. Берлін мусить проводити більш по-європейському орієнтовану енергетичну політику. Щоправда, це було б принциповою зміною попередньої політики Німеччини, яка полягала в двосторонній співпраці з Росією в цій галузі. Канцлер Меркель ніколи не критикувала проекту Північного газогону, лише спосіб його реалізації без повідомлення Польщі та інших зацікавлених держав викликав зауваження. Разом з тим її уряд відкинув польську пропозицію створити свого роду енергетичне НАТО, тобто енергетичний союз ЄС і США, бо, очевидно, у Берліні підозрювали, що такий альянс може бути спрямований проти Росії. Але це не завадило міністру оборони Польщі Радеку Сікорському порівняти німецько-російську угоду про будівництво північного газопроводу з пактом Ріббентропа — Молотова, що викликало гостре заперечення з боку офіційного Берліна.
Стає очевидним, що в сучасних умовах німецька політика щодо Росії не може бути винятково національною. Очікувані зміни дій ЄС стосовно Росії мають два аспекти: енергетичний і пов’язаний з перспективою виборів у РФ за два роки. Москва тисне на Брюссель, аби незабаром укласти новий договір про співпрацю. Брюссель, навпаки, зволікає з підписанням, щоб побачити, яким чином у Росії буде змінюватись влада, і не зважати на це Берлін не може.
Попри зовні теплу атмосферу зустрічі канцлера Меркель з президентом Путіним навряд чи можна стверджувати, що «стратегічні партнери» знову разом. Їхні взаємини сповнені суперечностей. Представники німецьких ділових кіл і політики «ковтають слину» на думку про Росію, у той час як громадськість досить стримана. Критикується відсутність демократії, поведінка в Чечні й неоімперські амбіції владної еліти Росії щодо «близького зарубіжжя» та підтримка білоруського диктатора. Але німці мають великий апетит на сибірські родовища газу...
Проте тут одразу з’являється дядько Сем, який, образно кажучи, створив сучасну Німеччину, хоч це й важко визнати окремим німецьким політикам. І так, розриваючись між прагненням до стратегічного партнерства з Росією і реальними інтересами політичного виживання, Німеччина балансуватиме між Росією і США, та останнім часом поле для маневру все менше, бо занадто вже різними є вагові категорії двох партнерів Берліна.
Тому Москву, здається, обмежено роллю енергетичного постачальника Німеччини і певної політичної противаги, яку Берлін час від часу використовує у своїх відносинах з Вашингтоном.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ІРАН: «ВІЙНА НЕРВІВ» ТРИВАЄ

назад »»»