ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
ШАХРАЙСТВО НА ПОТОЦІ, або ХТО ЗАХИСТИТЬ НАС ВІД РИЗИКІВ?
Таке вже неспокійне життя, що людина має повсякчас дбати про власну безпеку. Як же захистити себе, здоров'я, майно від ризиків? У нас на слуху — назви чотирьох фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійний, з тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Та хіба захист людського життя вкладається у ці параметри? Хіба обмежується тільки ризиками, від яких нас убезпечують названі фонди? Ризиків значно більше. Мало хто знає, що в Україні зареєстровано 420 страхових компаній, котрі мають матеріально захистити нас від ризиків (50 із них займаються страхуванням життя), що ця процедура в нашій державі реалізується за 42 видами ризиків (ніде в світі немає такої великої кількості обов'язкових видів страхування). Може, краще б цих компаній було менше, але діяли вони ефективніше?
Наявність великої кількості компаній, на перший погляд, має свідчити, що пересічний українець надійно захищений. Якщо в його дім постукає біда, він одержить відшкодування, котре становитиме солідну суму.
Та, на жаль, усе добре тільки на папері. З розмови на засіданні «круглого столу» на тему «Проблеми підвищення якості страхових послуг у соціально важливих сферах», організованому Асоціацією страхувальників України (створена за підтримки Посольства США в Україні та Американської спілки юристів), яка взялася виконати проект щодо захисту інтересів і прав споживачів страхових послуг, з'ясувалося, що не так надійно ми захищені. У нас ніхто не контролює якості страхових послуг і не знає, як її оцінити, практично відсутня інформація про це. Скільки коштів виплачено і як швидко — облік не ведеться. Вельми проблематичним лишається запитання, задля чиїх інтересів запроваджуються обов'язкові види страхування і хто має від цього зиск? Існуючі методи захисту застрахованих нині неефективні.
І це не лише слова. Генеральний директор Асоціації страхувальників Леонід Хорін, президент «Українського агентства фінансового розвитку» Володимир Фещенко, генеральний директор Спілки підприємців малих, середніх та приватизованих підприємств В'ячеслав Биковець, президент асоціації «Страховий бізнес» Ігор Яковенко називають відповідні цифри і факти.
Отже, кому вигідна така велика кількість обов'язкових видів страхування? Показник рівня страхових виплат з обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, котре декларується як соціальне, становить лише два відсотки (що в 40–50 разів нижче від рівня цивілізованих країн). А от рівень рентабельності страхових компаній, які реалізують цей вид страхування, сягає 4900%.
Страхування ризиків у сільському господарстві дотується з державного бюджету. На підтримку страхових підприємств спрямовують десь
50 млн грн. Виплати ж селяни одержують мізерні. Але спробуй ще й їх одержати! Скажімо, загинуло 200 га посівів, а представники компанії кажуть: «Приймаємо (відшкодовуємо) тільки 75 га. Інакше ми збанкрутуємо». До того ж, відсутність поінформованості призводить до того, що фермери, котрі потребують відшкодування збитків, не знають, що робити, до кого звертатися.
Зате компанії, як мовиться, «стрижуть» на цьому солідні купони. Адже сільськогосподарські підприємства, що зазнали втрат, скажімо, від загибелі врожаю, одержують виплати у сумі 10%, а 90 відсотків залишається в кишенях компаній.
Організатори розмови вважають подібні «перемоги» страхових компаній знущанням над людьми і недолугістю державної політики у сфері страхування, причому Держфінпослуг, Мінтрансзв'язок, Енергоатом та інші структури старанно приховують інформацію з цього приводу, маючи, очевидно, неабиякий зиск із подібного «захисту» людей.
Як шахрайство, недобросовісна конкуренція страхових компаній позначається на долях конкретних людей, розповідають жертви «захисту від ризиків»:
— Я застрахувала свої пологи в українсько-американській страховій компанії «Міленіум»,— розповідає Ірина Приходько.— Компанія не виконала жодного зобов'язання щодо якості й оплати медичних послуг, а дитина — з вини лікарів — народилася з серйозними травмами. Потім вони мені сказали, що мій випадок взагалі не є страховим. Довести я нічого не можу, бо перед тим, як покласти мене в лікарню, страховики забрали в мене договір. Копію договору не видають. Тому я не можу звернутися до суду, щоб спробувати захистити свої права.
А ось розповідь іншої ошуканої страховою компанією «Аско» — клієнтки Надії Семенівни Малашенко:
— У 1994 році я уклала зі страховою компанією «Аско» угоду на десять років, коли працювала на НВО «Електроприлад», аби потім, коли вийду на заслужений відпочинок, одержувати додаткову пенсію. Вклала в цей проект солідну суму. Тепер не можу домогтися, аби мені виплачували страхову пенсію. Суд Шевченківського району столиці чомусь узяв сторону компанії (таке, до речі, трапляється часто), а не мою — ошуканої клієнтки. Тепер моя справа перебуває на розгляді в Європейському суді. Компанія, до речі, «застрахувала» 100 тисяч громадян.
Інтереси громадянки Марини Овчаренко (Київ) представляла юристка (до речі, теж цікаве питання: недобросовісні компанії під час виникнення конфліктних ситуацій воліють спілкуватися з клієнтами через адвокатів. А може, на адвоката у людини немає грошей?) При ДТП Марина (пішохід) була травмована. Довго перебувала в реанімації. Ніхто з її родичів і співробітників навіть не знав, що потерпіла може отримати компенсацію. А компанія «Авіоніка» вимагає від жінки все нові й нові папери (зокрема, й про те, чи доведена вина водія) і, як видно, не має наміру платити. А людина і працювати не може, і грошей на лікування не має.
Факт для роздумів: щороку на дорогах України гине сім тисяч осіб, а 53 тисячі — травмуються. То хто ж їх захистить? До речі, керівники Асоціації страхувальників України кажуть: на випадок ДТП навіть незастрахований пішохід чи пасажир можуть одержати відшкодування за майно в сумі 25,5 тис. грн, а в разі ушкодження здоров'я — до 51 тис. грн. Для цього в усіх проблемних випадках слід звернутися до компанії, яка застрахувала відповідальність водія, винного у ДТП, або в Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Чимало наводилося прикладів страхування дорогих авто. Страхувальники теж під різним приводом відмовлялися сплачувати за договором, мовляв, договір недійсний, бо ми не помітили, яка марка автомобіля. Невипадково соціологічне дослідження засвідчило, що страховим компаніям не довіряє 80 відсотків респондентів.
З усього того віце-президент Всеукраїнської Ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк зробив такий висновок:
— Жодна структура в Україні не дискредитувала себе так, як страхові компанії. Це ж треба, 80 відсотків населення не довіряють їм (системі охорони здоров'я торік не довіряли і того менше — 75%). Таке цинічне поводження страховиків наводить мене на сумні роздуми. Що там автомобіль чи якесь майно? У нас хотіли запровадити медичне страхування. Мільйони наших громадян мали б довіритися таким страхувальникам. Гадаю, що краще нехай залишається все так, як є: бюджет фінансує медичну галузь. За якісь послуги люди платять. От і все. Тільки треба навести в цьому порядок. Іноземний досвід, скажімо, Македонії, доводить, що в медичному страхуванні — суцільна корупція.
Власне, усі говорили про те, що кому болить. Віктор Яворський, голова «Народної профспілки», сказав, що держава, щоб не витрачатися на низку соціальних програм, створила чотири страхових фонди, на які переклала свої обов'язки щодо соціального захисту. «Ми сплачуємо внески, аби уникнути певних ризиків. Тепер вона переклала на ці фонди невластиві для них виплати (скажімо, допомогу при народженні дитини — на фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, багатотисячні пенсії депутатам — на Пенсійний фонд (а от по внесках до фонду за 2003 і 2005 роки держава має боргу на 6 млрд грн)».
«Фонд соціального страхування на випадок безробіття 65% наших коштів витрачає на... інформаційне забезпечення своєї роботи й інші цілі, і тільки 15% — за прямим призначенням. Тому, мабуть, і мінімальна допомога по безробіттю становить лише 108 грн.
А ми ж сплачуємо внески до цих фондів, роботодавці сплачують. Це наші гроші, а фонди — громадські неприбуткові організації. То на якій підставі держава розпоряджається нашими коштами? Ми їй таких повноважень не делегували. Отже, чим ці фонди кращі від страхових компаній, про які йдеться? Хіба у нас є справді державний підхід до страхування ризиків?
Я особисто подумала про інше. У нас є Закон «Про недержавне пенсійне забезпечення». Може, й непоганий закон. Але якщо страхувальники так «забезпечили» пенсією Надію Малашенко, то де гарантія, що вони не поведуться подібним чином зі мною, з вами?
Хочеться, звичайно, сподіватися на краще. Хочеться повірити Леонідові Хоріну, що очолювана ним Асоціація страховиків, яка запроваджує проект «Інформаційна і юридична підтримка громадян в соціально значущих сферах страхування» (медичне, пенсійне, страхування життя, від нещасних випадків тощо) щодо підвищення якості страхових послуг, захистить наші права.
І все ж, мабуть, ноша ця для однієї Асоціації заважка. Виконати проект вона зможе лише за умови, якщо у держави з'явиться воля і бажання навести порядок на ринку страхових послуг, усунути недобросовісних конкурентів, нечесних чиновників.
До речі, пам'ятаю, в нашій редакції свого часу тодішній міністр праці В'ячеслав Кириленко говорив і про зловживання чиновників основних страхових фондів, і про свою налаштованість розібратися з цією проблемою. Потім він став віце-прем'єром із гуманітарних питань, коло обов'язків розширилось. Та, мабуть, до страхових фондів у нього не дійшли руки.
То хто ж припинить на ринку страхових послуг України цинічне шахрайство на конвеєрі? І коли?
також у паперовій версії читайте:

• ПІЛЬГИ СІМ'ЯМ ЗАГИБЛИХ

назад »»»