ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
МЕР ПРИЗНАЧАЄ ПОБАЧЕННЯ ПО СУБОТАХ
Київський міський голова Леонід Черновецький провів у суботу особистий прийом громадян під стінами мерії. На зустріч зі столичним головою прийшло понад дві тисячі киян, які зверталися до мера з проханнями про сприяння у вирішенні різних питань.

Близько години пан Черновецький вислуховував відвідувачів, запевнивши, що всі питання візьме під особистий контроль. На жаль, через велику тисняву йому не вдалося повноцінно поспілкуватися з усіма охочими. Київський міський голова неодноразово закликав громадян дотримуватися порядку й не виявляти неповагу до себе та інших.
Водночас за столами, які були розташовані перед будівлею київської мерії, юристи — представники міської влади приймали письмові заяви від громадян.
Насамкінець зустрічі Леонід Черновецький зазначив, що було прийнято близько 3 тисяч заяв і пообіцяв, що таких особистих прийомів буде ще чимало.
«Те, що ми сьогодні тут зібралися, і є демократією, я врахую те, як відбувався захід, і наступного разу доповім вам з багатьох питань, які будуть вирішені»,— сказав він, додавши, що наступної суботи знову чекатиме киян на зустріч.


ПАРЛАМЕНТСЬКІ «ДІДИ»
ШЕСТЕРО УКРАЇНСЬКИХ ДЕПУТАТІВ ЗАКОНОТВОРИТИМУТЬ УП'ЯТЕ ПОСПІЛЬ
Новообраний парламент ще не розпочав свою роботу, але встановив своєрідний рекорд. Власне, він пов'язаний саме з підготовкою до проведення першого засідання. Досі жодного разу відповідна підготовча група так не «пробуксовувала», як нині. Втім, надії на те, що вона колись-таки працюватиме плідно, усе ще залишаються.
Поки ж парламентарі готуються до звершень, пропонуємо шановним читачам дещо уважніше подивитися на персональний склад новообраної Верховної Ради. Точніше, на її представників, котрі депутатствуватимуть найдовше
з-поміж колег — уп'яте. Нагадаємо, новий парламент іменуватиметься Верховною Радою п'ятого скликання. Дехто зі спостерігачів вважає, що і від цих парламентських «дідів» не в останню чергу залежатиме, наскільки дієздатним буде весь депутатський корпус.
Отже, детальний підрахунок свідчить: тих, хто «їстиме парламентську кашу» уп'яте поспіль залишилося не так уже й багато. Лише шестеро. Назвемо їх поіменно.
Олександр Борзих. Цей законотворець не належить до «розкручених» парламентарів, адже Олександр Іванович упродовж останніх чотирьох років спромігся виступити лише 18 разів.
У перші три скликання його обирали в одному й тому самому мажоритарному окрузі на Луганщині. Борзих — тамтешній сільськогосподарник, тож уже 16 років незмінно працює в парламентському комітеті з питань АПК.
У минулий парламент Олександр Іванович був обраний за списком тодішнього владного блоку «За єдину Україну!» під 35-м номером. Упродовж каденції цієї Верховної Ради пройшов чимало політичних етапів. Устиг побувати у мега-фракції «Єдина Україна», Аграрній (яка потім видозмінилася на Народну) та в БЮТі. До Юлії Володимирівни Борзих пристав торік навесні, після чого отримав 97-й номер у виборчому списку. Відтак він знову «оратиме» законодавчу ниву.
Сергій Головатий. Міністр юстиції навпаки, саме під час останньої депутатської каденції розсварився з пані Тимошенко. Як і Борзих, він перші три скликання був затятим мажоритарником, тільки не в Луганську, а в Києві.
До парламенту четвертого скликання пройшов під прапорами БЮТу. Саме там і завершилася нинішня парламентська кар'єра Сергія Петровича. Бо після того, як він, попри рішення фракції,
двічі проголосував за кандидатуру Юрія Єханурова на посаду прем'єра, його виключили з
БЮТу. Та вже за кілька тижнів Головатого було запрошено на роботу в уряді, де Сергій Петрович працює й донині, причому його активність не зменшується ні на мить. Найрезонансніші рішення очолюваного ним відомства упродовж останнього місяця — новий законопроект про Кабмін (де є норма про тимчасове здавання депутатського мандату міністрами, які є обраними до парламенту) та запропонований новий перелік державних свят.
До ВР п'ятого скликання Головатий пройшов під № 43 списку «Нашої України» і, на думку більшості спостерігачів, найближчим часом знову повернеться до депутатської роботи.
Юхим Звягільський. Цей політик свого часу «гримів» на всю державу, але є практично непомітним нині. Варто пригадати, що Юхим Леонідович у 1994 році був виконувачем обов'язків прем'єр-міністра при президенті Леонідові Кравчуку. Після обрання на найвищу державну посаду Леоніда Кучми, Звягільський довго перебував в ізраїльському «вигнанні». Команда другого Президента звинувачувала його в розкраданні державного майна в особливо великих розмірах. Ті гучні справи лопнули, наче мильні бульбашки, й відтоді на Юхима Леонідовича більше ніхто не «наїжджав». Та й сам Звягільський приводу до цього не давав. Скажімо, у парламенті четвертого скликання він нічим особливим не відзначився, за винятком одного епізоду, причому пов'язаний цей епізод з тим-таки призначенням Юрія Єханурова на посаду прем'єра. Під час першої невдалої спроби Звягільський підтримав Юрія Івановича, також попри рішення своєї фракції — Партії регіонів. Проте, на відміну від Сергія Головатого, його не виключили. Та й за кілька днів «регіонали» підтримали Єханурова повним складом. Тому виходить, що рацію мав саме Звягільський.
До нинішнього парламенту «аксакал» Партії регіонів пройшов під почесним 9-м номером.
Ярослав Кендзьор. Цей депутат чимало років перебуває в лавах Народного руху. Пережив багатьох керівників цієї партії й, що показово, за будь-якого керівництва його обирали до Верховної Ради. Напевно, про щось це та й говорить. Кендзьор — яскравий політик. Пригадуються його постійні суперечки з Михайлом Бродським і Олександром Чародеєвим — депутатами третього скликання. Напевно, пан Бродський не був поінформований про непогані фізичні можливості пана Кендзьора, котрий має звання майстра спорту з боксу.
Під час останньої парламентської каденції Кендзьор нічим особливим не відзначився. Хоча бути одним із депутатських старожилів — чимала заслуга. Принаймні, цього виявилося достатньо, аби отримати від «Нашої України» 59-й номер у списку, а разом з ним і депутатський мандат.
Лесь Танюк. Його кар'єра дещо нагадує політичний шлях Ярослава Кендзьора. Хіба що яскравих «кулачних» епізодів у Танюка значно менше. Певна річ, це — не основне. Лесь Степанович два скликання поспіль очолює парламентський комітет з питань культури та духовності. Напрацювань у комітету чимало. Та, на превеликий жаль, обидві складові у нас поки «шкутильгають». Причому як у парламенті, так і на загальнодержавному рівні. Саме тому у Леся Танюка — широке поле для діяльності.
Олександр Мороз. Вочевидь, з нашої «чудової шістки» цей політик — найвідоміший. На думку багатьох експертів, лідер Соцпартії ще й одна із найяскравіших особистостей в українській політиці впродовж останніх 15 років. Олександр Олександрович очолював парламент у другому демократичному скликанні (1994–1998 роки). А ще тричі балотувався в президенти і всі три рази посідав третє місце. Можна також констатувати, що саме Мороз зіграв першу скрипку як під час ухвалення Конституції України, так і в непростому процесі внесення змін до неї.
Мороз запам'ятався одним із головних викривачів старої влади. Особливого резонансу набула справа Георгія Ґонґадзе після оприлюднення ним записів майора Миколи Мельниченка. Так само можна стверджувати, що без підтримки Мороза навряд чи змогла б сформуватися і нова влада. Напевно, головна заслуга Мороза в тому, що він зумів пройти шлях від керівника парламентської групи «239» у першій Верховній Раді до лідера справді європейської лівоцентристської партії.
Такими є наші найдосвідченіші народні обранці. Сподіватимемось, що й парламентські «неофіти», яких цього разу прийшло до Верховної Ради таки багатенько, не відставатимуть від них. А що, може тоді й робота буде плідною?

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• КІНАХ ОБРАВ ДЕПУТАТСЬКИЙ МАНДАТ
• ПІДГОТОВЧА ГРУПА УЖЕ З ГОЛОВОЮ
• СЕМЕНЮК: ОБ'ЄДНАННЯ ЗМІНИЛО ПОЗИЦІОНУВАННЯ
• РАЙРАДИ: ПЕРША КРОВ

назад »»»