ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
УКРАЇНА БУДЕ В НАТО?
Учасники великої неформальної зустрічі міністрів закордонних справ країн — членів НАТО в Софії, столиці Болгарії, як відомо, провели консультації з питань порядку денного призначеного на листопад у Ризі чергового саміту НАТО, а також обговорили стан готовності до проведення миротворчих операцій в умовах нових загроз. Відлуння цих перемов і тепер є важливою темою у світовому геополітикумі.

Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер напередодні засідання заявив, що потенційне розширення організації не буде спрямоване проти Росії, більше того, Альянс зацікавлений у зміцненні партнерства з Москвою.
Що ж до нас, то, за всіма ознаками, про що недвозначно писала газета «Файненшел Таймс», «Україна має вступити в НАТО не пізніше 2008 року». А державний секретар США Кондоліза Райс намагалась заручитися підтримкою інших учасників Альянсу щодо приєднання України до «плану дій з членства в НАТО», ключовому етапу, який передує безпосередньому запрошенню до організації.
Англійська газета пише про бажання США, щоб «Україна приєдналась до плану дій з членства в НАТО» до вересня, або хоча б до листопада, коли відбудеться саміт у Ризі. Це надасть можливість нашій країні стати членом НАТО до того, як Джордж Буш покине свою посаду на початку 2009 року. Зокрема й через це існують плани на прохання господаря Білого дому, провести ще одну, додаткову зустріч у 2008 році, присвячену розширенню Альянсу.
Дуже поширеним є міф, ніби перебування Чорноморського флоту на території України може стати перешкодою для членства в НАТО. Це повністю спростував представник генсека Альянсу Джеймс Аппатурай. За його словами, «усі 26 членів НАТО підтримують євроатлантичну інтеграцію України не тільки політично, а й практично, і питання бази в Севастополі не зупинить цього процесу».
Це висловлювання певним чином спростовує думку, поширювану, зокрема, й у певних колах в Україні, що Німеччина і Франція, аби не дратувати Росію, не поспішають з розширенням НАТО, тоді як Польща ініціює пришвидшення процесу.
У рамках зустрічі глав МЗС країн Альянсу в Софії відбулись неформальні засідання Ради «Росія — НАТО» й комісії «Україна — НАТО» на рівні міністрів закордонних справ, які матимуть значний вплив на розвиток відносин у трикутнику Росія — НАТО — Україна. Керівники дипломатичних відомств вислухали інформацію міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка про післявиборчу ситуацію у нашій країні. Генеральний секретар НАТО висловив упевненість у «добрих відносинах з новою урядовою коаліцією після того, як вона почне виконання обов’язків».
У роботі Ради «Росія — НАТО» взяв участь міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. Росія намагається тримати під контролем процес реформування НАТО і, у міру можливості, впливати на нього, хоча й не ставить за мету стати членом організації. Нині наш північний сусід веде цю роботу в понад 20 спільних комітетах, робочих та експертних групах. Росія робить все, щоб забезпечити спільну з НАТО операцію флотів у Середземному морі та проведення спільних маневрів. Москва приєдналась до Договору про правовий статус збройних сил країн НАТО і держав—учасників програми «Партнерство заради миру». Але атмосфера співпраці не є теплою, оскільки Росія постійно висуває претензії щодо свого особливого статусу і намагається контролювати дії пострадянських країн. Власне, контролювати, а не погоджувати. Така позиція керівництва має підтримку і в суспільстві. Зокрема, відомий письменник-дисидент Олександр Солженіцин заявив: «НАТО безупинно зміцнює свою військову машину й оточує Росію, бо хоче позбавити її суверенітету». Така великодержавницька й відверто антизахідна позиція знаходить усе більше розуміння і серед представників еліти Росії, серед пересічних росіян.
Москва посилює використання експорту енергоносіїв для вирішення суто політичних завдань. Це наражається на загострене несприйняття на Заході. Напередодні зустрічі в Софії держсекретар США Кондоліза Райс намагалась переконати Грецію не збільшувати своєї залежності від експорту російських енергоносіїв і більше використовувати можливості каспійського регіону.
Північноатлантичний альянс хоче й далі поширювати свій вплив, тому міністри закордонних справ ухвалили, що «НАТО встановить партнерські відносини» з Австралією, Японією, Південною Кореєю і, можливо, з іншими країнами Південно-Східної Азії, які дотримуються демократичних принципів. Особливу наполегливість у цьому напрямі виявляли США й Велика Британія, бо там вважають, що таким чином Альянсу буде легше здійснювати миротворчі місії в таких країнах, як Афганістан. Проте серед членів НАТО є й інша думка: такий підхід послабить реалізацію основної мети Договору — захист його членів. Зокрема, про це активно говорять учасники організації з посткомуністичних країн.
Зрозуміло, що ключові рішення ухвалюватимуться на саміті в Ризі. У Софії міністри закордонних справ лише окреслили коло проблем, які має вирішувати НАТО в нових умовах. Ідеться про важливі геополітичні зрушення, які безпосередньо зачіпають інтереси всіх держав північної півкулі.
На зустрічі з журналістами міністр закордонних справ України Борис Тарасюк заявив: «Я підтвердив, що стратегічна мета зовнішньої політики України — вступ до НАТО — незворотна. Сподіваюсь отримати певні позитивні сигнали на саміті НАТО, який відбудеться в листопаді в Ризі».
Підтвердженням стратегічного курсу України на вступ до НАТО є Указ Президента «Про цільовий план Україна— НАТО на 2006 рік в рамках Плану дій Україна — НАТО», підписаний 7 квітня 2006 року. Планом передбачено провести у 2006 році заходи у сфері економіки й внутрішньої політики держави, спрямованих на подальшу інтенсифікацію співпраці України з НАТО.
Україна не може дотримуватися політики, відмінної від тієї, яку провадять її сусіди, особливо якщо це політика відстороненості від НАТО. Поки що все свідчить про бажання Москви, зберігаючи максимум самостійності, не розривати й не загострювати відносин з НАТО. Натомість вона б хотіла бачити якомога більш виразну антизахідну позицію колишніх радянських республік, як, наприклад, Білорусі.
Але ці часи у минулому, і тільки від українського народу та його політичних лідерів залежить місце нашої країни серед інших держав на геополітичній карті світу. НАТО не є панацеєю на всі випадки життя, але в сучасних умовах це єдина гарантія незалежності й територіальної цілісності України. Досвід країн Балтії, Польщі, Словаччини, Чехії, Румунії чи Болгарії підтверджує це однозначно.
Тому вступ до НАТО є засобом захисту національних інтересів нашої держави, а не бажанням чи то протиставити себе одному з сусідів, чи нав’язати волю частині українського суспільства. І чим швидше цей факт буде доконаним, тим ширші й надійніші перспективи розвитку відкриються перед Україною. Бо, аби вступити в НАТО, треба перш за все демократизувати і європеїзувати наше внутрішнє життя — а хіба хтось з українців заперечує проти цього?

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• НАД СТАЛЕВОЮ ІМПЕРІЄЮ «ВЕЗУНЧИКА» НЕ ЗАХОДИТЬ СОНЦЕ...

назад »»»