ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ВОНА РИЗИКНУЛА ВИКОНАТИ ПІСНІ ШУЛЬЖЕНКО
Заспівати пісню, яка роками й десятиліттями звучала у виконанні популярного артиста, — неабиякий ризик. Чому — гадаю, пояснювати не варто. Адже всі ми неодноразово були свідками того, скільки сил, уміння й душі намагаються вкласти молоді виконавці у пісні Едіт Піаф, Алли Пугачової або Леоніда Утьосова. Але ми налаштовані скептично: ні, не те, далеко копії до оригіналу.
Однак сміливці не переводяться. Одна з них — солістка Національної філармонії України, заслужена артистка України Любов Скоромна.

Вона стала на тернистий шлях донесення до сучасників пісень, які виконувала легендарна Клавдія Іванівна Шульженко. Двогодинну програму цих творів, присвячену 100-річчю видатної естрадної співачки, Любов Скоромна представила спочатку в Колонному залі імені М. Лисенка Національної філармонії України, потім — у Творчій вітальні майстрів оперного та балетного мистецтва «Духовна спадщина» імені Івана Козловського.
Досвідчена співачка з великим репертуаром, у якому — оперні арії, українські й російські романси, й гадки не мала, що візьметься за виконання пісень і відкриє для себе, яким непростим є пісенний жанр. Усе почалося із зустрічі з культурним аташе Посольства Росії в Україні і його пропозиції підготувати програму з пісень великої артистки.
— Від виникнення задуму до його втілення минуло три місяці, — розповідає Любов Скоромна. — Репертуар добирали півтора місяця. За життя співачки було видано лише одну її пісенну збірку, у якій всього вісім творів. Довелося багато ходити по бібліотеках, збирати нотний матеріал, адаптувати його до свого голосу. А потім, коли я почала співати, здалося, що, мабуть, не за ту роботу взялася, бо не зможу «вкласти» свій голос у її пісні. Адже діапазон мого мецо-сопрано великий, а пісенний жанр вимагає інтимного, тихого і проникливого звучання — такий рідкісний дар мала Шульженко. Я купила диски з її піснями й уважно їх прослухала. Зрозуміла, що Клавдія Іванівна співала класичним звуком, у неї був добре поставлений голос. І розпочався мій творчий пошук — він триває донині.
— А тепер, коли можна констатувати, що Ви витримали випробування піснею, не шкодуєте, що наважилися зробити цей крок?
— Абсолютно не шкодую. Щаслива, що здійснила цей задум. Це перемога над собою, новий етап у творчості. Я перша в СНД зробила таку сольну програму. У Москві з грудня минулого року проходять концерти, присвячені пам'яті Шульженко, але вони — збірні: кожен артист виконує по 2-3 шульженківські пісні. Зробити щось масштабніше співаки не наважуються, а я — вирішила спробувати. Тому що відомі твори співаю так, як відчуває моя душа. Нікому й не спадає на думку порівнювати нас з Клавдією Іванівною. Із задоволенням несу людям пісні, що складаються з прекрасної музики і високої поезії.
— А яке місце займає творчість Клавдії Шульженко у Вашому житті?
— Ніколи не замислювалася над цим. У молодості, коли ми були студентами консерваторії, співали класику — вважали, що виконати пісню дуже просто. Та пісенний жанр виявився надзвичайно серйозним. Він часто непідвладний великим оперним голосам, а до снаги тим, хто має «малюсінький» голосочок. Гадаю, якби студентів консерваторій вчили, що таке пісня, у нас були б не одиниці, а десятки, якщо не сотні, всесвітньовідомих співаків.
Незабаром твори з репертуару Клавдії Шульженко у виконанні Любові Скоромної прозвучать у Малому залі Національної філармонії України. Артистка мріє показати свою програму і широкій аудиторії на сцені Національного палацу мистецтв «Україна». Та поки що невідомо, чи зголоситься хтось підтримати фінансово творчий проект, який став би гарним подарунком шанувальникам ліричної й змістовної пісні.
також у паперовій версії читайте:

• МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ... НА АНДРІЇВСЬКОМУ УЗВОЗІ
• «ВЕСЕЛА ВДОВА» ТА ЇЇ МІЛЬЙОНИ

назад »»»