ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА МИСТЕЦТВО
ГОСТРОХАРАКТЕРНІ ЛЯЛЬКИ АНТОНІНИ ЧУРКІНОЇ
«У театрі немає маленьких ролей, є тільки маленькі актори» — ці пророчі слова великого знавця театрального мистецтва К. Станіславського у ляльковому театрі давно стали аксіомою.

Коли спостерігаєш за роботою актриси Київського академічного театру ляльок Антоніни Чуркіної, ці слова спадають на думку і глядачам, і фахівцям. Кожна її роль, якою б вона не була за обсягом, несе в собі відбиток її моральних і естетичних принципів, її могутньої особистості.
Кожна театральна лялька — унікальний витвір образотворчого мистецтва, що в руках актора стає інструментом, яким він створює художній образ. А для цього треба так оживити цей предмет-маріонетку, щоб глядач повірив їй. Як вірять глядачі умовності опери, де співають, а не розмовляють, чи балетному мистецтву, де висловлюються танцем. Лялька так само має стати повноцінною дійовою особою. Глядачеві цікаво дивитись на те, що відбувається між персонажами.
Лялька в чарівних руках Антоніни Чуркіної переконує і захоплює глядача точно віднайденим і професійно втіленим характером. Відбувається диво «оживлення» ляльки і перетворення її на цікаву, емоційну істоту.
А. Чуркіна — актриса гострохарактерна, і тому кожна її роль відразу запам’ятовується. Її Мачуха («Попелюшка» за Є. Шварцем) — поєднання хитрості, сваволі й підступності, причому актриса це відображає спокійно, без напруження, впевнено. Її героїня надзвичайно виразна і щодо образної характеристики — вузенькі очі, на голові фантастична у своєму несмаку зачіска, великий ніс. Актриса вдало використовує барви свого надзвичайного голосу, щоб розвінчати свій персонаж, особливо ж — його дворушність. Безапеляційність, що межує з образою, характеризує її манеру в розмові з домашніми, та зовсім інша вона в палаці, де її співрозмовники — Король, Принц. Тембр її голосу стає делікатним, улесливим (вигода диктує їй цей етикет!) і відверто підлабузницьким. Адже їй так хочеться стати королівською тещею!
У лірико-романтичній виставі «Дюймовочка» Б. Заходера та В. Климовського актриса виконує гострохарактерну роль Жабки-Матері. Її героїня із сином живуть на болоті. Оце болото вона вважає уособленням щастя, в ім’я якого й треба жити. Цей життєвий постулат вона з ранку до ночі втокмачує своєму синочкові, розкриваючи зміст свого кредо. Тут її голос звучить, як це не парадоксально, патетично і навіть романтично. Проте це одразу викликає комічний ефект, що переходить в сатиричний (оповідати патетично про життя на болоті, знаходячи якісь барви для обґрунтування тези — абсурд). І ці саме так представлені філософсько-моральні сентенції маленькі глядачі вловлюють, розуміють, сприймають.
У арсеналі актриси є яскрава позитивна роль — це всесвітньо відомий песик Піф («Пригоди Піфа», автори М. Астрахан, Є. Жуковська). Він добрий, щирий і відданий своїм господарям, друзям і всім, хто цінує дружбу. А справжня дружба — це прагнення насамперед допомагати, коли твій друг потрапив у біду. Цей герой одразу стає улюбленцем глядачів, і треба бачити, як малюки сприяють героєві, коли він потрапляє у скрутне становище!
А виконання одного з червоношкірих індіaнців («Пітер Пен» Є. Огороднього за Д. Баррі) у багатьох компонентах звучить гротесково. Цей персонаж рухається наче запрограмований — в автоматичному ритмі, тримаючи в правій руці войовничий спис. Окрім цього, він акомпанує своєму руху скандованим кумедним суржиком. Поєднання цих компонентів дає разючий комедійний ефект, на що одразу жваво реагують глядачі.
У переліку виконаних Антоніною Чуркіною дійових осіб є й персонажі вистав для дорослих: «Любов... любов...» В. Маслова за «Декамероном» Д Бокаччо. Зіграна пані Антоніною сусідка, яка, згідно з ремаркою автора, «любить любити», роль складна, багатопланова, драматична. Лише в тужливому за змістом романсі актриса розкриває внутрішню драму жінки, котра хоче справжнього великого кохання. Ця роль стала переконливою творчою перемогою актриси, в чому допомогла її довголітня співпраця з режисером, заслуженим артистом України Юрієм Сікалом.
У ролі матері Аладдіна («Чарівна лампа Аладдіна» Н. Гернет) актриса під керівництвом Ю. Сікала демонструє вміння простими лаконічними засобами створювати лірико-філософський образ. Її Мати — втілення гострого розуму, народної мудрості, філософії буття та уособлення почуття власної гідності. Це зіграно яскраво, піднесено, в комедійно-філософському ключі. Пластика ляльки нагадує колоритні малюнки на фресках східних майстрів — виразний жест і скульптурна довершеність існування ляльки.
Переконаний, що саме зараз, коли театр працює в новому комфортному приміщенні, де втілюватимуться творчі задуми режисури, Антоніна Чуркіна порадує глядачів, колег, критиків новими фарбами свого нев’янучого таланту!

Ілля ПОВОЛОЦЬКИЙ
також у паперовій версії читайте:

• ТРЕТІЙ КИЇВСЬКИЙ ВІЗИТ ОПЕРНОЇ ПРИМИ
• ВШАНУВАННЯ МАЙСТРА АБСТРАКЦІЇ
• «СОЛОДКІ СНИ» ТА ПРОБУДЖЕННЯ

назад »»»