ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
КОМУ НА КОРИСТЬ СОЦІАЛЬНИЙ ПОПУЛІЗМ?
Заступник міністра фінансів Віктор Кальник нещодавно, звітуючи про використання бюджетних коштів, сказав, що у 2007 р. дефіцит державного бюджету буде більшим, ніж у нинішньому році. Адже для реалізації соціальних програм треба знайти 23 млрд грн. Якщо їх не знайдуть, дефіцит бюджету наступного року зросте до 7% ВВП.

Заступник міністра фінансів говорив це, очевидно, маючи на увазі й обтяжливий для держбюджету Закон України «Про соціальний захист дітей війни», який був ухвалений Верховною Радою на популістській хвилі — депутатам хотілось бути привабливими для виборців. Та, як доводять спеціалісти, соціальний популізм призводить до непередбачуваних процесів: тут і зростання цін, інфляція, руйнування соціального захисту, про який так багато у нас говорять і задля якого ніби все це робиться.
Я вже писала, скажімо, про популізм в ухваленні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», про неузгодженість цього закону, скажімо, із Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»: учасники бойових дій отримають з липня доплату до пенсій у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а діти війни чомусь 30%. Трудівники тилу одержать свої доплати тільки з наступного року, а діти війни — цьогоріч. Чи справедливо це стосовно учасників війни?
Громадяни, котрі своєю працею вибороли право на добавку до пенсії за особливі заслуги, скажімо, за звання «заслуженого» чи пару державних нагород, одержують 25% прожиткового мінімуму, а діти війни за факт свого народження в певний період,— 30%. Це ж «зрівнялівка» і нівелювання трудової звитяги. Мабуть же, нагорода за працю має бути вищою, ніж пільга за факт народження у певний період? Отже, закон «сирий».
Зрозумійте мене правильно: я не проти соціального захисту ветеранів війни. Більше того, як дочка загиблого у Великій Вітчизняній війні солдата, звичайно,— за. Я не проти соціального захисту дітей війни, бо сама пережила страхіття війни, окупації, втратила батьків і, власне, належу до категорії «діти війни». Я не проти погашення знецінених вкладів — теж маю «заморожені» певні копійки, зароблені важкою працею. І мені ці пільги були б не зайві. Та очевидно депутати мають зважати на фінансові можливості держави, ухвалюючи такі закони. Не можуть люди, які вибороли для нас перемогу, бути гірше захищеними в соціальному плані, ніж діти війни. Я не кажу вже про те, що діти війни є різні: одні жили на окупованій території й знають, скільки коштує фунт лиха, інші були в евакуації у теплому Ташкенті; батько одних повернувся, мав пільги, які поширювалися на його дітей, а потім на онуків, так що вони порівняно безбідно жили. Інших, чий батько наклав головою на полі битв, «тягнула», як могла, мати, у них було важке й голодне дитинство. Коли вони хотіли в магазині придбати якийсь дефіцитний товар, їм казали: «Це — для учасників війни» (додам: і для їхніх дітей). Жодних пільг вони не мали, як, до речі, діти-сироти, обоє батьків яких загинули. Мабуть, неправильно надавати відповідний статус усім без розбору — тільки за фактом народження, а слід враховувати чимало обставин. Може варто виходити з того, що насамперед слід, як належить, захистити учасників війни, ліквідаторів аварії на ЧАЕС (хоча це не пільга, а нагорода за подвиг), а потім, за наявності коштів, соціально захистити інших?
Одне слово, фахівці вважають, що соціальний популізм не доведе нас до добра, а без відповідного економічного розвитку зробить погану послугу, зокрема й тим, кого захищає, у вигляді інфляції й галопуючих цін. Уже зараз відчувається — бюджет ПФУ розбалансований.
Подекуди можна почути думку, мовляв, ми прагнемо в Європу, тому немає нічого поганого, коли запроваджуємо європейські стандарти й щодо соціального захисту. Нам далеко до європейських стандартів у соціальному захисті, та й соціальний захист там є результатом високорозвинутої економіки, повсякчас зростаючої бази оподаткування солідних надходжень до бюджетів.
У нас рівня розвинутих країн прагнуть досягти за рахунок підвищення податків і малого бізнесу. Хоча недаремно фахівці кажуть: малий бізнес, самозайнятість — це добре під час кризи бо, власне, має знову-таки соціальний характер (певною мірою захищає від безробіття). Коли ж криза минає, треба, щоб самозайняті й їхні наймані робітники поверталися до цехів великих підприємств, бо для економічного зростання малого бізнесу недостатньо.
Так що робити з нашим соціальним популізмом, з ризиками, про які говорив пан Кальник? На його думку, їх можна уникнути, якщо низку соціальних програм відкласти, а деякі зняти взагалі.
Чи законно і можливо це?
Питання складне. По-перше, це вдарить по іміджу влади, а по-друге — збурить людей. Одначе щось таки треба робити, бо дохідна частина держбюджету на 2006 рік сягає 125,7 млрд грн, а видатки становитимуть 138,2 млрд. грн.
Воно, звичайно, можна було б піти цим складним шляхом, але за умови, що справедливості ми дотримуватимемось щодо всіх верств населення. Але все — по порядку.
Припустимо, керівники держави знімуть або відкладуть якісь соціальні програми. Але тоді вони мають сказати людям чому це роблять і коли ці програми повернуть.
Чи зрозуміють таку політику люди? Як на мене, можуть зрозуміти, проте за єдиної обставини: якщо високопосадовці, депутати прагнутимуть економити державну копійку, починаючи з себе.
...Свого часу Юлія Тимошенко в кілька разів підвищила зарплати міністрам. На підставі цього підвищили собі зарплату й народні депутати (вона становить у них від 18 до 25 тисяч грн на місяць). Було чимало розмов про необхідність обмеження високих зарплат і пенсій. Зрештою, в державному бюджеті на цей рік з'явилась стаття, в якій перераховано категорії посадовців, яким пенсія обмежується 12-ма мінімальними пенсіями за віком. Та в цьому переліку народних депутатів немає.
Якщо високопосадовці й народні депутати не відмовляться від своїх надзарплат, надпенсій і наддопомог, а віднімуть копійчані пільги тільки у знедолених, це, як на мене, не врятує економіку та соціальну сферу від розбалансованості. Отож якщо берегти державну копійку, треба, щоб це робили усі: від пільговика з його невеликими доходами до високопосадовців, депутатів, суддів з їх захмарними доходами, причому пропорційно. Це було б справедливо. Бо не можна одним розповідати про шкоду соціального популізму і закликати до зменшення жалюгідних доходів, а іншим дозволяти гребти гроші з державної скарбниці.
також у паперовій версії читайте:

• ВІЗИТНА КАРТКА ДЕРЖАВИ
• КУРС НА ЗРОСТАННЯ ЦІН І ТАРИФІВ
• ФОТОБІЗНЕС НА ДІТЯХ

назад »»»