ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА МИСТЕЦТВО
МУЗИЧНИЙ ВИБУХ В «ТЕАТРІ НА ЛИПКАХ»
Одразу зазначу: йдеться про вибух у позитивному сенсі. Театр юного глядача, відомий як «Театр на Липках», вибухнув новою прем'єрою — мюзиклом «Кицин Дім».

Однойменна казка-притча у віршах, яка належить перу Самуїла Маршака, нарівні з його ж «Теремом-теремком», мабуть, найзаангажованіший у дитячому театральному репертуарі твір. Здавалося б, що іще можна сказати нового про цей матеріал, у якому все пройдено вздовж і впоперек? Усе, та не все, принаймні подібної інтерпретації ще не було. Адже в мистецтві — вкотре переконуюсь у цьому — найголовніше не «що», а «як», і ось — блискуче тому підтверждення.
Обличчя мюзиклу — насамперед обличчя музиканта. Хай навіть і не в музичному театрі: жанр є жанр. Запорукою успіху стало запрошення в цю постановку відомого композитора, заслуженого діяча мистецтв України Сергія Бедусенка, до речі, автора перших національных рок-опер — «Енеїда» і «Суд». За плечима пана Сергія, окрім симфонічних і камерних творів, більше вісімдесяти театральних постановок, з яких добрих п'ятдесят — музичні (у тому числі — двадцять мюзиклів, три рок-опери й арт-рок містерія).
Є така мудра думка, що писати для дітей треба точнісінько так, як і для дорослих, тільки ще краще, бо й справді, неможливо переоцінити значення впливу мистецтва на людину, що формується. Почуття прекрасного, смакові критерії, врешті-решт, елементарне вміння відрізняти добре від поганого, якісне від неякісного — виконувати це завдання набагато складніше, ніж здається на перший погляд. Особливо якщо зважати на специфіку прагматичного сучасного світу, у якому люди скоріше вчаться «купувати і продавати», ніж відчувати й співчувати...
То що ж усе-таки є унікального в новій версії «Кициного Дому»? Насамперед — музичне вирішення, бо воно універсальне й враховує лиш загальні особливості дитячого сприйняття, що дає змогу долучитися до числа слухачів й дорослій аудиторії. Мелодії, гармонії й ритми тут аж ніяк не спрощені, а тільки трохи демократизовані. Те саме стосується й аранжування, зробленого зі знанням справи на апаратурі останнього покоління. Партитуру виконано в так званому стилі «world», тобто музична культура різних країн і епох поєднується в єдине ціле таким чином, щоб максимально прислужитися досягненню поставленої композитором мети.
Чого тільки в цьому музичному коктейлі немає!.. І регіони України, і Росія та Англія представлені «бітлівським» колоритом — джаз, елементи арт-року, «електро-поп» і навіть стара добра класика...
Не менш важливим є й таке поняття, як «музична драматургія». Вона «діє» в мюзиклі на повну силу, і це єдиний правильний підхід до цього жанру. На превеликий жаль, у нашій країні композитори (як правило, піснярі), через незнання, а точніше, через невміння штампують модні нині мюзикли, котрі мов дві краплі води нагадують інкубаторних курчат, такі собі «клаптикові ковдри», низочки пісеньок, ніяк між собою не пов'язаних. У кращому разі такі спектаклі дотягують лише до музичних шоу. Насправді ж мюзикл — серйозный жанр, який відрізняється від опери лише кількістю музики, але аж ніяк не її якістю! Тут вкрай важлива робота з темою, трансформація музичного образу, глобальне, «арокове» мислення, яке об’єднує на певному етапі всі наявні компоненти. Піснярі ж мимоволі мислять «локально» — три-чотирихвилинною формою... І те, що вони, навіть не розуміючи того, беруться за непосильну справу, на жанрі позначається дуже негативно.
Але повернімось до предмета розмови — мюзиклу «Кицин Дім». Музичні теми — яскраві й динамічні, характеристики персонажів — гранично образні. Так, Граки, ведучі спектаклю, є носіями російського (скоморошного) колориту, запальні Півники — закарпатського, гротескові Цапи — оперно-класичного (Гулак-Артемовський), а колоритні Свинки — гоголівського, притаманного цетральній Україні. Бездомні Кошенята грають на білоруських сопілках. Головна ж героїня — Кішка ближча до гонорової шляхти. Треба чути, як виходячи з сюжетної лінії, трансформується центральна тема Граків!.. Вона й епічна, й експресивно-танцювальна, і журливо-задумлива, і по-справжньому драматична в епізоді «пожежі»...
«Мені хотілося виявити в музиці якусь нову рису, — розповідає Сергій Бедусенко, — і я знайшов її. Адже в літературному матеріалі немає справжньої лірики, а я без неї — ані руш! І ось придумалася принципово нова тема — колискова Кішки. Вона звучить у фіналі, коли в героїні зникають звичні гонор и байдужість, поступаючись ніжності й доброті... Це, по суті, катарсис, і кожен, хто слухає, так чи інакше його переживає. Взагалі, я впевнений, що, незважаючи на нові віяння з чисто раціональним ставленням до життя, майбутнє все ж за мистецтвом, яке побудоване на моральних принципах. Причому її величності Музиці по праву належить провідна роль, оскільки саме вона з найбільшою силою впливає на психофізику людини. Отже, «ліри й труби» з однаковим успіхом можуть служити й Світлу, і Темряві... Ви тільки уявіть собі, якою великою є відповідальність музиканта!»
І ще про мюзикл. Усі інші його складові також міцно вибудовані й повною мірою працюють на результат. Режисура (Костянтин Дубінін, заслужений діяч мистецтв Росії) не по-тюзівському концептуальна. Кожна деталь мізансцен добре виважена й продумана, так що спектакль живе, немов єдиний організм. Поки ще «накульгує» темпоритм (дається взнаки вічна нестача репетиційного часу), але це можна виправити.
Хореографія (Алла Рубіна, заслужена артистка України) — винахідлива й дінамічна. Пані Алла, досвідчений і вельми різноплановий балетмейстер, вкотре демонструє нам свою майстерність. Її образне мислення незмінно гаряче сприймається глядачем.
Сценографія, цілком придумана режисером-постановником і виконана художником (Олег Татаринов), своєрідна й функціональна. Будинки персонажів — музичні інструменти. У Кішки — рояль, у Півників — гітара, у Цапів — барабан, у Свинок — туба. Новий же дім Кішки — цар всіх інструментів — орган, який вельми своєчасно й ефектно «опускається з небес». У такому сценографічному рішенні — ціла філософія. Менш діалектично тяжіє до більшого та ще й створює при цьому неповторну атмосферу справжнього музичного королівства!..
Костюми (О. Татаринов), на мій погляд, не зовсім «дотягують» до єдиного стильового рішення, місцями збиваючись на стандарти «сімдесятих», але загалом сприймаються нормально завдяки гумористичним деталям і надзвичайно яскравим кольорам.
Світло (Костянтин Дубинін) чудове (нещодавно театр придбав сучасні сканери) — яскраве, барвисте, святкове. Особисто я додав би, мабуть, ритмічну зміну кольорів на танцювальних номерах, але це якщо прискіпуватися. Особливо вражає емоційно насичена сцена пожежі — від неї буквально перехоплює дух!
Незабаром звукоінженери опанують нову музичну апаратуру, і тоді досягатиметься оптимальний результат. Хоча і нині, незважаючи на частотні перепади,
звук досить пристойний, тож, як мовиться — «грядуть великі
перспективи!»
Що стосується головних дійових осіб театру — акторів, то вони буквально дихають матеріалом, і це впадає в око одразу. Побудована на пластиці і сценічних рухах, постановка потребує максимальної віддачі сил, але це саме той випадок, коли все відбувається не тільки з необхідності, а й за власним бажанням артистів. У результаті — біоструми одностайності й доброти буквально пронизують зал!..
Але критика критикою, а найголовніші поціновувачі — хто? Ваша правда: глядачі, звичайно. Повірте на слово, серед них байдужих не було. Багато музичних номерів проводжали справді бурхливими оплесками, що в театральній практиці відбувається нечасто.
Безумовно, ця прем'єра — явище в театральному житті столиці і, без перебільшення, «нове слово» в підході до дитячої музичної вистави взагалі. Тому, сміливо приходьте самі й приводьте на мюзикл дітей — заряд бадьорості й оптимізму вам забезпечений! Як там у Самуїла Маршака в перекладі Грицька Бойка? «Тілі-бом, тілі-бім, завітайте в «Кицин Дім»!

Микола БУРЛЮКОВ,
музикознавець
також у паперовій версії читайте:

• НАТХНЕННЯ І ЩАСЛИВОЇ ДОЛІ ВАМ, «МЕДОБОРИ»!
• ВІЗЕРУНКОВІ ФАНТАЗІЇ ТАМІЛИ НОВОДВОРСЬКОЇ

назад »»»